А. Вступ

Правильне документування сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом та звірствами, базується на ретельному процесі планування документування: спланувати процес документування сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом та звірствами, означає продумати та організувати усі види діяльності, необхідні для досягнення конкретної мети щодо відповідальності.

План документування, викладений нижче, складається насамперед із кроків, які слід здійснити під час документування сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом та звірствами, відповідно до предмета Протоколу. Проте, як міжнародний злочин, сексуальне насильство не повинне документуватися ізольовано. Скоріше, ключовим є документування того, як такі злочини пов’язані з широкою серією правопорушень (наприклад, масовими вбивствами, насильницькими зникненнями, залученням дітей до збройних сил/груп, знищенням сіл), тому що це буде особливо важливим для встановлення контекстних та пов’язаних елементів.

Якою б не була першочергова мета організації — працює вона над провадженням кримінального судочинства чи над іншими формами відповідальності — основоположними є обговорення цієї мети та організація видів діяльності, потрібних для її досягнення. Це означає подумати про те, чому спеціалістам-практикам слід збирати інформацію про сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом та звірствами, як цей процес доповнює, а не перешкоджає, наявним розслідуванням, а також як спланувати збір такої інформації, з якою метою, відповідно до яких умов.

Усі ці базові моменти можуть бути організованими як частина Плану документування сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом та звірствами. Щоб дати відповіді на такі запитання — чому збирати інформацію; як збирати таку інформацію; з якою метою; та відповідно до яких умов — і внести відповіді до плану, потрібна велика кількість досліджень, оцінювань та підготовки.

Належне планування перед початком процесу документування дозволить спеціалістам-практикам:

• зібрати пов’язані та доречні докази, потрібні для досягнення поставленої мети;
• уникнути необов’язкових ризиків;
• бути логістично та фінансово підготованим;
• знати, що робити із зібраними доказами;
• організувати адекватні можливості перенаправлення до інших спеціалістів.

Детальний план документування сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом та звірствами, повинен якомога повніше відповідати на набір запитань для планування, наведений нижче.

Однак упродовж процесу документування плани часто змінюються, і спеціалісти-практики, мабуть, не матимуть змоги відповісти на всі запитання, наведені нижче, до початку самого процесу збору інформації.

План документування сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом та звірствами, — це динамічний документ, який потребує перегляду і, якщо необхідно, внесення змін відповідно до розвитку ситуації та після кожного інтерв’ю, щоб урахувати зібрану інформацію, недоліки, які залишилися, та можливі нові підходи розпитування (дивіться Розділ 11: Проведення інтерв’ю, частина Б, Межі інтерв’ю, 5. Оцінювання).

Крім того, запитання пронумеровані по порядку, але більшість відповідей на них неможливо знайти окремо одна від одної. Наприклад, вирішення питання про те, які основні правопорушення документувати, буде, серед іншого, залежати і від загальної мети щодо відповідальності, якої слід досягти, працездатності та навичок, які зможе розвити організація, пов’язаних ризиків та можливості визначення та захисту пов’язаних свідків.

Б. План документування сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом та звірствами

План документування сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом та звірствами, складається з 3 основних елементів:

1. Попередні проблеми для дослідження та оцінки
2. Що було з’ясовано протягом дослідження та аналізу?
3. Яка ваша мета?
4. Які основні правопорушення розслідуються?
5. Яким буде обсяг вашого інтерв’ю?
6. Які існують ризики?
7. Які ресурси будуть потрібні та скільки вони коштуватимуть?

Б. Стратегія збору інформації

7. Яка у вас стратегія збору інформації?

а. Яка потрібна інформація про сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом та звірствами?

б. Які є інформаційні прогалини?

в. Де ви отримаєте інформацію про сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом та звірствами?

г. Як ви отримаєте інформацію про сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом та звірствами?

ґ. Як ви будете зберігати та передавати інформацію?

д. Як ви організуєте інформацію?

1. Процедури, які слід запровадити
2. Якими будуть заходи щодо звітування?
3. Як ви будете переглядати процедуру?
4. Який у вас кодекс поведінки?
5. Які стандартні операційні процедури?
6. Як ви будете займатися самодопомогою?

1. Підготовче дослідження та аналіз

Що було з’ясовано протягом попереднього дослідження та аналізу? Перш за все, спеціалісти-практики мають оцінити, наскільки можливо, чи було інформацію, яку вони шукають, вже задокументовано іншими спеціалістами-практиками та організаціями, чи є така інформація доступною та чи потрібне повторне документування, зокрема інтерв’ю.

Якщо потрібне подальше документування, існує багато проблем, які спеціалісти-практики мають ретельно оцінити та дослідити перед початком процесу документування. Така інформація може складати підґрунтя, на якому має базуватися план документування: вона вимагає великої обережності та знань про суспільний контекст, щоб постраждалі від сексуального насильства не були позбавлені повністю прав, могли мати доступ до правосуддя, а їх безпека не опинилася під загрозою.

2. Мета

Яка ваша мета? Критично важливим є продумати на початковому етапі «мету щодо притягнення до відповідальності». Спеціалісти-практики повинні визначити, (1) чому вони документують сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом та звірствами: чи їхньою метою є зберегти докази для подальшого використання у механізмах притягнення до відповідальності, для висвітлення порушення прав людини чи для підтримки міжнародних кримінальних розслідувань.

Якщо мета — оцінювання механізмів правосуддя, тоді повторне проведення інтерв’ю може бути неминучим. Однак це може бути непотрібним, якщо їх їх метою є адвокація (дивіться Розділ 7: Не завдавати шкоди, частина В, 2. Координація).

Спеціалісти-практики також повинні ретельно обдумати, (2) які конкретні результати вони хочуть отримати внаслідок проведення документування: наприклад, подальше засудження, збільшення фінансування діяльності чи міжнародний тиск на окремі держави. Визначення цих факторів вестиме до прийняття рішення про те, (3) до якого механізму притягнення до відповідальності звернутися, (4) які є вимоги для звернення до цього конкретного механізму, чи ви маєте (5) необхідні можливості та вміння звернутися до цього конкретного механізму.

Відповіді на ці запитання допоможуть спеціалістам-практикам у (6) встановленні загальної нормативно-правової бази для збору інформації щодо сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом та звірствами: тобто чи є метою встановлення

особистої кримінальної відповідальності, державної відповідальності чи певні інші цілі на місцевому, регіональному чи міжнародному рівні; відповідні правила надання доказів; а також застосовні стандарти доказування (дивіться Розділ 3: Огляд шляхів притягнення до відповідальності). Це справедливо навіть для тих спеціалістів-практиків, які збирають інформацію з метою її збереження для можливого притягнення до відповідальності у майбутньому, включно з кримінальними провадженнями.

3. Основні правопорушення

Які основні правопорушення буде задокументовано? Визначивши, на яку нормативно-правову базу спиратися у документуванні сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом та звірствами, спеціалісти-практики зможуть вивчити, які правопорушення з цієї бази можна задокументувати та якими є їх складові елементи. Щоб це визначити, спеціалісти-практики можуть поставити такі запитання:

• Про що було повідомлено?
• Які конкретно злочини були, як кажуть, скоєні?
• Якими є складові таких злочинів, відповідно до застосовної нормативно-правової бази?
• Що вам необхідно довести?
• Для чого у вас є можливості, повноваження та експертний досвід? (наприклад, для випадку звинувачення у зґвалтуванні та сексуальному рабстві, зробленому щодо конкретного злочинця, які елементи цих злочинів ви здатні задокументувати?)

4. Яким є обсяг вашого інтерв’ю?

Визначення обсягу документування сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом та звірствами, є дуже важливим для процесу планування, як географічного, так і часового. Спеціалісти-практики повинні на ранньому етапі процесу встановити як напрям докладання своїх зусиль, так і наявну кількість часу.

У документуванні історичних звинувачень у сексуальному насильстві ключовим є також встановлення чітких проміжків часу.

Визначаючи обсяг своїх запитів, спеціалісти-практики повинні враховувати наслідки такого рішення для власних ресурсів та повноважень. Нереалістично і неетично брати участь у складному процесі документування, що включає багато звинувачень, ліній розпитування та місць, коли організації знають, що не зможуть працювати у певному регіоні довгостроково, а також не матимуть достатнього фінансування для покриття робочих потреб.

Це особливо важливо у випадках масових злочинів, тому що спеціалісти-практики можуть вважати, що інтерв’ю якомога більшої кількості людей є базою для встановлення широкомасштабних правопорушень. Однак у багатьох випадках краще належним чином опитати невелику кількість постраждалих та спробувати встановити схему, базуючись на цих свідченнях та доказах, ніж намагатися опитати набагато більше людей, ніж дозволяють ресурси спеціалістів-практиків — фінансові, людські та технічні.

5. Ризики

Які існують ризики? Оцінювання ризиків та загроз має проводитися на стадії планування, а також протягом процесу документування. Результати таких оцінювань — включно з визначеними ризиками та запланованими заходами зменшення чи реагування на них — мають включатися до Плану документування сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом та звірствами.

При оцінюванні загроз та ризиків на стадії планування спеціалісти-практики мають враховувати існування небезпеки не тільки для постраждалих і свідків, але й для інформації та самих себе (дивіться також Розділ 8: Безпека та захист). (Детальне керівництво щодо проведення оцінювання загроз та ризиків включено до Розділу 7: Не завдавати шкоди, та Додатку 2: Проведення оцінювання загроз та ризиків.)

6. Ресурси

Протягом процесу планування слід оцінити необхідні ресурси та кількість супровідних витрат.

До ресурсів відносяться кадрові потреби та, зокрема, визначення необхідності додаткових працівників, таких як перекладачі, детективи та технічні експерти: наприклад, якщо спеціалістам-практикам потрібно залучити спеціалістів із захисту дітей чи ІТ-спеціалістів.

До планування ресурсів також входить оцінка вашого майбутнього обладнання, транспорту, інфраструктурних та матеріальних потреб, особливо таких ресурсів, як засоби для зберігання, додаткове програмне забезпечення (таке як системи організації та розгляду справ чи інші електронні бази даних) та, якщо потрібно, потреби у навчанні.

Додатково до оцінювання ресурсів приблизна оцінка вартості повинна включати транспорт, розміщення, витрати на відрядження, а також будь-які витрати, пов’язані з постраждалими та свідками, такі як покриття їх транспортних витрат чи розміщення для ночівлі, якщо застосовано.

7. Стратегія збору інформації

Як частину більш широкого Плану документування сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом та звірствами, спеціалісти-практики повинні також розробити конкретну стратегію збору інформації. Стратегія збору інформації повинна визначати, які дані потрібні згідно з вимогами до виду/видів злочинів чи правопорушень, які документуються, правил підтвердження доказів та інших питань, пов’язаних із доказами; звідки спеціалісти-практики можуть отримати інформацію; а також визначити систематичний і практичний підхід до збору інформації, її організації та, врешті, зберігання і передачі зібраної інформації.

7а. Яка потрібна інформація про сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом та звірствами?

На цій стадії процесу планування спеціалісти-практики мають розробити детальний робочий журнал доказів, у якому знаходитимуться окремі елементи, що мають бути надані для кожного звинувачення у злочині чи правопорушенні, а також типи інформації, яка може підтвердити кожен елемент.

Такий журнал має забезпечити збір найповнішої інформації найбільш ефективним чином, щоб вона відповідала вимогам до доказів/інформації за кожним звинуваченням. Дивіться як відправну точку викладений у Додатку 1 приклад робочого журналу доказів, розробленого для встановлення особистої кримінальної відповідальності згідно з визначеннями злочинів та елементів злочинів, як сформульовано у Римському статуті.

7б. Де отримати інформацію про сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом та звірствами?

Для детального керівництва щодо типів доказів для злочинів та правопорушень, що стосуються сексуального насильства, дивіться Розділ 10: Типи доказів сексуального насильства. Спеціалісти-практики мають скласти список усіх можливих джерел та типів інформації, які їм доступні та можуть потенційно відповідати одному чи більше елементам, які їм потрібно довести за кожним звинуваченням. Це може охоплювати свідчення, електронні чи фізичні докази залежно від повноважень та можливостей кожного спеціаліста-практика. Спеціалісти-практики повинні вирішити, як вони обиратимуть пріоритети та напрямки відпрацювання інформації.

7в. Як збирати інформацію про сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом та звірствами?

Визначивши, які джерела інформації є доступними, спеціалісти-практики повинні подумати про те, як збирати інформацію з таких джерел.

Включно з тим, як визначити постраждалих та інших свідків і як встановити з ними контакт; яку інформацію слід отримати від таких постраждалих і свідків; види запитань, які слід ставити, щоб отримати таку інформацію; і, у більш широкому сенсі, як проводити інтерв’ю та фіксувати інформацію.

Спеціалісти-практики повинні ретельно врахувати наслідки ведення записів від першої особи чи отримання свідчення / записи інтерв’ю, підписані постраждалою особою/свідком та (або) використання аудіо- чи відеозаписів інтерв’ю — дій, які у подальшому потенційно можуть протиставлятися офіційним свідченням, отриманим офіційними слідчими, та використовуватися для підриву довіри до постраждалих/ свідків. (Для додаткової інформації щодо цієї проблеми дивіться Розділ 11: Проведення інтерв’ю).

Де це можливо, планування того, як збирати інформацію, може включати визначення того, як обробляти, фотографувати та малювати докази та місця злочинів, збирати докази та підтримувати систему охорони речових доказів при їх передачі протягом фази збору інформації.

Для детальних інструкцій щодо проведення інтерв’ю постраждалих та інших свідків, фотографування та замальовки місць злочину, збору та передавання інформації, дивіться Розділ 11: Проведення інтерв’ю, та Розділ 12: Збір додаткової інформації.

і. Визначення постраждалих та свідків

Визначення постраждалих та інших свідків сексуального насильства іноді може бути більш складним, ніж визначення постраждалих та свідків інших злочинів відповідно до чинного міжнародного законодавства. Навіть у регіонах, де було зроблено кілька окремих повідомлень про сексуальне насильство, постраждалі та інші свідки можуть, із різних причин, не хотіти офіційно про це заявляти.

Постраждалі можуть не хотіти ризикувати, згадуючи травматичні події сексуального насильства, думати, що сексуальне насильство було їх провиною, або що ніхто їм не повірить, якщо в них немає доказів. Залежно від суспільного і традиційного чи культурного контексту, постраждалі від злочинів, пов’язаних із сексуальним насильством, можуть наражатися на ризик або ними можуть маніпулювати у їх спільнотах. Члени групи злочинців у безпосередній близькості або навіть у тій самій громаді чи сім’ї можуть проявляти звинувачувальне ставлення, примушувати жертв відчувати сором, карати чи використовувати сексуальне насильство як привід позбавити постраждалих домівок, сімей, засобів до існування та освітніх можливостей. Постраждалі можуть хотіти, але не мати можливості говорити відкрито. Деяким може бути особливо складно, наприклад, якщо вони мають інтелектуальну дисфункцію чи інше порушення, яке ускладнює спілкування.

Важливо створити атмосферу підтримки та безпеки, у якій постраждалі та свідки почуватимуться надійно захищеними і зможуть розповісти про злочини. Якщо доцільним є розширення охоплення (аутріч), визначте потрібний рівень охоплення до того, як отримувати інформацію про випадки сексуального насильства у будь-якій спільноті.

Крім того, спеціалісти-практики мають пам’ятати, що корисна інформація про сексуальне насильство може бути зібраною з багатьох джерел, не лише від постраждалих/свідків. Дуже важливо, щоб спеціалісти-практики обов’язково ставилися з повагою до усіх свідків, незалежно від того, чи вони представляють себе постраждалими від сексуального насильства чи ні. Нерідко особи, які шукають або надають відповідну інформацію, можуть також бути постраждалими, яким потрібне підтвердження, що довірливі стосунки можуть бути встановлені (Дивіться Розділ 10: Види доказів сексуального насильства.)

Постраждалі та інші свідки інколи самі йтимуть на контакт і пропонуватимуть дати свідчення за власним бажанням. Спеціалісти-практики повинні бути добре підготованими, щоб, коли таке відбувається, реагувати швидко, ефективно та надійно. Більша частина дослідження, оцінювання ризиків та планів має здійснюватися до того, як спеціалісти-практики почнуть працювати з постраждалими/ свідками.

Інколи постраждалих безпосередньо визначають за допомогою оцінок, засобів скринінгу та інших оглядів. У таких випадках важливо, щоб будь-які контакти з постраждалими/свідками відповідали побажанням та поглядам, висловленим, коли вони погоджувалися на участь в оцінюванні, зокрема прохання щодо анонімності або щоб вживалися будь-які запобіжні заходи з безпеки перед контактуванням.

іі. Контактування через посередників

Посередники — це особи, яких спеціалісти-практики можуть залучити для допомоги щодо визначення та спілкування з членами спільнот, подолання культурних та соціальних бар’єрів, а також визначення потенційних постраждалих та інших свідків. Допомогу посередників можна використовувати у випадках, коли спеціаліст-практик не знайомий зі громадою та її членами і динамікою, коли постраждалі та інші свідки можуть наражатися на небезпеку, якщо контактуватимуть із спеціалістами напряму; або де постраждалі та інші свідки побоюються взаємодії з людьми, які не відносяться до громади.

Посередники можуть бути дуже ефективними контактними особами спільноти, проте слід приділити увагу забезпеченню їх неупередженості. (Дивіться Вставку 8: «Контрольний список для взаємодії з посередниками».) Вони часто бувають учасниками місцевих організацій, національних та міжнародних неурядових організацій, організацій — надавачів послуг, а також інших громадських мереж та структур із підтримки, таких як церкви та жіночі групи, та можуть уже деякий час тісно працювати з постраждалими через наявні механізми підтримки при ґендерно-зумовленому насильстві.

ііі.Використання перекладачів

Перекладачі часто є ключовою частиною команди спеціалістів-практиків. Перекладачі повинні мати відповідну підготовку, не лише з самого перекладу, але й з особливостей взаємодії з постраждалими/свідками сексуального насильства та, де це доречно, з дітьми.

Перекладачі повинні мати можливість забезпечувати команду спеціалістів-практиків перекладом протягом будь-якої взаємодії, яку спеціалісти-практики можуть мати з членами громади, включаючи процес опитувань. Вони також мають бути здатними забезпечити спеціалістів-практиків правильною лінгвістичною та культурною інтерпретацією ключових слів, поведінки та виразів обличчя, що пов’язані з сексуальним насильствам у певних обставинах, без зміни чи впливу на інформацію, яку надають потерпілі чи інші свідки.

Зокрема, у ході інтерв’ю перекладачі повинні працювати чутливо та професійно, а також відповідно до етичного принципу «не завдавати шкоди». Вони також мають повністю розуміти поняття інформованої згоди та дотримуватися правил конфіденційності команди.

7г. Як зберігати та передавати інформацію?

Частиною процесу планування розслідування сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом та звірствами, має бути розробка надійної системи зберігання та передачі інформації після того, як її було зібрано. Надзвичайно важливо зберігати та захищати інформацію та докази — наприклад, фотографії місця злочину чи задокументований запис інтерв’ю постраждалих/свідків — таким чином, щоб це не скомпрометувало їх цілісність, а також не піддало постраждалих та свідків ризику подальшій шкоді.

У цілому, план щодо зберігання та передачі інформації повинен включати:

• визначення, коли та як спеціалісти-практики можуть знищити інформацію, якщо є ризик її вилучення;
• чи можуть спеціалісти-практики здійснювати «систему охорони речових доказів при їх передачі» (дивіться Розділ 12: Збір додаткової інформації, Г. Система охорони доказів при їх передачі);
• чи можуть вони безпечно зберігати інформацію протягом довгих періодів часу, включно із захистом від знищення чи ураження шляхом неналежного поводження з нею чи її зберігання.

Плануючи, як зберігати інформацію, спеціалісти-практики повинні визначити, де вона буде зберігатися та хто її контролюватиме. Спеціалісти-практики повинні ретельно продумати, як вони захищатимуть конфіденційність та безпеку інформації, яку збирають. В найкращому випадку, вони мають використовувати централізоване місце для зберігання, розташоване в безпечній зоні, бажано поза зоною конфлікту, яке буде контролювати особа, що відповідальна за збереження інформації (Для детального керівництва щодо систем зберігання дивіться Розділ 13: Зберігання та обробка інформації).

При передачі інформації спеціалісти-практики повинні враховувати ризики, пов’язані з подорожами з інформацією, особливо через блокпости, аеропорти чи інші території, де можливі обшуки персоналу чи транспортних засобів. Вони також повинні продумати, які транспортні засоби є для них доступними і чи підходять вони для передачі інформації та доказів.

7г. Як організувати інформацію?

Спосіб організації інформації під час зберігання є критично важливою частиною процесу документування та потребує ретельного обдумування заздалегідь до будь-якого проведення документування.

В ідеалі слід використовувати електронну базу даних, у яку вноситиметься вся зібрана інформація. Дані повинні бути пов’язаними між собою та містити як мінімум таку інформацію:

• персональні дані кожної опитаної постраждалої особи / свідка;
• питання щодо безпеки кожної опитаної постраждалої особи / свідка;
• доказ інформованої згоди взяти участь в інтерв’ю;
• свідчення, надані такими постраждалими/ свідками;
• документальна інформація, надана такими постраждалими/свідками;
• інформація щодо існування медичних чи поліцейських записів;
• фотографічна чи аудіо-візуальна інформація, що стосується таких постраждалих/свідків;
• якщо доречно, переклади всього вищезазначеного.

Якщо це взагалі можливо, базу даних слід розробити належним чином, щоб дані можна було шукати за багатьма різними критеріями. Існує багато програмного забезпечення для баз даних із відкритим програмним кодом, які підтримують документування міжнародних злочинів та порушень прав людини.

8. Перевірка та підготовка звітів

З Керівництва слідчого, 9-те видання, Інститут міжнародних кримінальних розслідувань

Спеціалісти-практики повинні визначити, яким чином будуть постійно переоцінювати план документування у процесі отримання нової інформації, особливо, щоб переконатися, що попередні припущення все ще є вірними. Повторне оцінювання також потрібне для визначення:

1. Яка потрібна додаткова робота після отримання нової інформації?
2. Чи слід застосувати до певних областей вашого документування додаткові ресурси, або їх треба перерозподілити?
3. Чи буде досягнуто результат протягом виділеного часу?
4. Чи потребує змін план документування?
5. Чи існують нові визначені перешкоди для здійснення будь-якого аспекту документування?

9. Кодекс поведінки

Усі учасники команди зобов’язані вести себе етично та професійно, розуміти, чому від них очікують такої поведінки, а також наслідки неправомірних дій. Кодекс поведінки служить для систематизації цих зобов’язань та служать керівництвом для поведінки фахівців, які документують сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом та звірствами.

Перед документуванням сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом та звірствами, спеціалісти-практики повинні розробити правила поведінки, особливо у випадках, коли правила поведінки певної організації не є достатньо конкретними, чи якщо в команді документувачів є члени, які не належать до тієї організації, яка проводить документування. Ці правила мають відображати обов’язки професійної поведінки кожного учасника команди, а також етичні принципи, дотримання яких очікується від учасників команди.

Зокрема:

1. Угоди про конфіденційність між слідчими та організацією часто є необхідними та містять вимогу тримати в таємниці всі матеріали, знання, процедури, зустрічі, висловлення тощо, які не є загальнодоступними.
2. Кодекс поведінки повинен містити посилання на можливі обов’язкові вимоги щодо звітування для випадків сексуального насильства над дітьми. У ситуаціях, коли існують обов’язкові вимоги до звітування, спеціалісти-практики повинні встановити процедури повідомлення про підозрюване чи реальне сексуальне насильство.

Якщо існують закони, які вимагають такого повідомлення, спеціалісти-практики повинні дати відповіді на такі запитання:

1. Хто повинен заявляти про випадки жорстокого поводження з дітьми?
2. Хто є посадовими особами, які мають отримати такі повідомлення?
3. Коли необхідно робити повідомлення (наприклад, із підозрою насильства)?
4. Яку інформацію необхідно надати?
5. Які існують вимоги до звітування щодо термінів та інших процедур?
6. Як захищається конфіденційність?
7. Якими будуть юридичні наслідки відсутності повідомлення?

(Із IRC/UNICEF, Піклування про дітей, потерпілих від сексуального насильства: Рекомендації для надавачів послуг охорони здоров’я та психосоціальних послуг в умовах гуманітарних ситуацій (Нью-Йорк, 2012).

10. Стандартні операційні процедури

Спеціалісти-практики повинні встановити внутрішній стандарт виконання процедур для забезпечення необхідності сталої практики та реагування на передбачувані операційні ситуації.

Це включає розробку:

• процедур роботи зі свідками;
• процедур обробки документальних, фізичних та електронних доказів;
• планів безпеки та евакуації;
• протоколів цифрової безпеки;
• протоколів конфіденційності;
• політики щодо того, хто і чому матиме доступ до конфіденційної інформації, яка зберігається в електронному вигляді, та фізичних елементів, які зберігаються у відведених сховищах, обмежуючи кількість людей із доступом (дивіться Розділ 13: Зберігання та обробка інформації);
• плани комунікації;
• метод документування (записи від руки, аудіо, відео, фотографування) та як користуватися обладнанням для документування;
• процедури на місцях злочинів;
• перенаправлення (дивіться Розділ 8: Не завдавати шкоди / перенаправлення);
• наявні плани, політику та можливості перенаправлення на випадок термінової допомоги чи перевезення постраждалих/свідків, дітей без супроводу чи інших осіб;
• коли та як спеціалісти-практики можуть знищити інформацію, якщо є ризик її вилучення.

11. Самодопомога

Розробка відповідних процедур самодопомоги для спеціалістів-практиків на організаційному та операційному рівні є ключовим фактором мінімізації впливу стресів та зменшення ризику для членів команди зазнати важких форм вікарної травми внаслідок впливу численних стресових подій та досвіду, а також праці в умовах високого ризику та насильницьких конфліктів. Зазначені нижче приклади взято із Рекомендацій щодо профілактики та лікування вікарної травми серед дослідників насильства в сексуальному та інтимному партнерстві, Ініціатива з дослідження сексуального насильства (Преторія, 2015).

Необхідні процедури та запобіжні заходи можуть включати:

• Інтерв’ю для членів команди мають включати оцінювання індивідуальної стійкості разом із більш широким досвідом і перебуванням під впливом документування сексуального насильства.
• Кожен член команди має бути навчений розпізнавати ознаки та симптоми вікарної травми, а також реагувати на них, в тому числі й через доступ до супервізії з наданням підтримки та консультування щодо травми, у разі потреби.
• Доступ до спеціаліста, навченого методам роботи з травмою, який може запропонувати дослідникам консультування перед, під час та після роботи/місії.
• Системи обмеження контакту із травматичним матеріалом, за допомогою урізноманітнення та балансування робочого навантаження, включно зі: зміною робочих обов’язків, щоб опитувачі могли зробити перерву і відпочити від історій постраждалих чи злочинців; працею дослідників у групах, щоб члени команди могли періодично переходити від польових опитувань до контролю якості, водіння, введення даних, канцелярських та (або) адміністративних завдань; а також можливістю займатися різними видами самодопомоги, виділяючи час на фізичну активність, медитацію тощо.
• Обмеження кількості опитувань, які дослідник виконує за день.
• Слідкувати, щоб дослідники робили адекватні перерви між інтерв’ю.
• Конфіденційні зустрічі команди виключно для того, щоб обговорити емоційний вплив від проведення дослідження, що мають проводитися окремо від розгляду технічних чи операційних аспектів документування.

Протокол доступний для ознайомлення і завантаження за посиланням: https://bit.ly/3SoBjeZ

Видання датується березнем 2017 року та підготовлено від імені Міністерства закордонних справ Великої Британії

Переклад українською мовою та друк публікації здійснено в рамках програми з інституційної розбудови проекту ООН Жінки «Ґендерна рівність у центрі реформ, миру та безпеки», що здійснюється за фінансової підтримки Швеції