Міжнародний протокол із документування та розслідування сексуального насильства в конфлікті

Міжнародний протокол із документування та розслідування сексуального насильства в конфлікті: документування на практиці, безпека та захист на етапі підготовки

А. Вступ

Міркування щодо безпеки та захисту мають першочергове значення, і ці два терміни взаємопов’язані. Безпека вимірюється як емоційно, так і фізично, і позначає стан емоційного добробуту, а також відчуття захищеності від фізичної шкоди. Захист – це процес забезпечення безпеки через вживання певних запобіжних заходів.

Спеціалісти-практики повинні усвідомлювати аспекти безпеки та захисту і ризики, які можуть виникнути для них самих, а також для постраждалих і свідків та їх родин і спільнот. Слабкі системи захисту, порушення конфіденційності чи неадекватні послуги щодо підтримки та захисту можуть посилити ризики не тільки для окремих осіб, а й для процесу документування та самої інформації. Отже, належна організація заходів з безпеки та захисту є як етичним, так і операційним обов’язком.

Документування воєнних злочинів, злочинів проти людяності, геноциду та інших тяжких порушень часто відбувається у нестабільному та небезпечному середовищі, у якому слід враховувати численні потенційні небезпеки. Додаткові ризики та вірогідна шкода асоціюються з самим процесом документування, особливо якщо він включає злочини, пов’язані з сексуальним насильством.

У багатьох організаціях планування управління безпекою має бути функцією належно підготованих, спеціалізованих координаційних центрів із питань безпеки, а не службовим обов’язком самих документувачів. Однак незалежно від того, чи керуються документувачі у своїх діях заходами безпеки, розробленими фахівцями, або мають покладатися на створення власних протоколів безпеки, у цьому розділі надано деякі мінімальні вказівки, які слід урахувати.

Організація заходів з безпеки та захисту залежить від:

відповідної країни/контексту, у якому відбувається документування, зокрема наявність збройного конфлікту;
мандату, профілю та ґендеру спеціалістів-практиків;
особистості, приналежності до організацій/груп та ресурсів потенційних злочинців чи виконавців правопорушень, що задокументовані;
профілю постраждалих та свідків;
вразливості місць визначених протягом стадії попереднього планування, включаючи, наприклад: відсутність повністю конфіденційних місць, де можна провести інтерв’ю; неможливість мати офісні приміщення у місцях, розташованих далеко від територій, де триває конфлікт; обмежені кадрові можливості, що впливають на кількість відпрацьованих годин, особисту здатність протистояти вікарній травмі.

Міркування з безпеки та захисту пов’язані з принципом «Не завдавати шкоди» (дивіться Розділ 7: Не завдавати шкоди) та мають бути фундаментом для будь-якої дії, здійсненої спеціалістами-практиками протягом процесу документування: починаючи з діяльності щодо планування, вибору підходу до постраждалих та свідків і місця зустрічей, запису, переміщення та збереження інформації, до перенаправлення до інших спеціалістів та служб.

Б. Комплексна стратегія безпеки

Спеціалісти-практики заохочуються до створення організованого та комплексного підходу до управління ризиками, який включає такі складові:
Фізична та організаційна безпека: зменшення ризиків щодо фізичної недоторканності осіб; будинків, офісів та транспортних засобів організцій / фізичних осіб; а також фізичної/матеріальної інформації та активів;
Психологічний добробут: зменшення ризиків щодо психологічного здоров’я фізичних осіб;
Цифрова безпека: зменшення ризиків для цифрової інформації, комунікації та обладнання.

Із наведених компонентів складається комплексна стратегія зменшення загальних ризиків для процсу документування та організації в цілому.

Ці різні компоненти пов’язані між собою та повинні комплексно розглядатися спеціалістами-практиками під час розробки детальної стратегії безпеки.

Плани безпеки складаються з:

оцінок;
заходів для зменшення та запобігання ризикам, спрямованим на зниження ймовірності того, що загроза стане реальністю;
заходів реагування, спрямованих на зниження шкоди, спричиненої реалізованою небезпекою.
загрози постійно змінюються, тому стратегія та план безпеки спеціалістів-практиків будуть ефективними лише якщо вони динамічно пристосовуватимуться до обставин, що постійно трансформуються.

Заходи, до яких можуть вдаватися спеціалісти-практики на рівні організації, не слід виділяти лише як управління безпекою та захистом. Натомість, планування безпеки має охоплювати всі такі сфери:

особиста безпека;
людські ресурси;
охорона закладів та офісів;
планування;
подорожі та перевезення;
комунікація та інформація;
здоров’я та добробут.

Зверніться до Додатку 5: «Контрольний перелік рекомендованих заходів з організації безпеки» за практичними кроками з організації безпеки для кожної з цих організаційних областей.

Окремі ризики для (В) спеціалістів-практиків, (Г) інформації та (Д) постраждалих і свідків описані нижче в окремих секціях, але в реальності вони принципово поєднані між собою. Наприклад, ризик для інформації через погано організовану безпеку комунікації (наприклад, називання імен постраждалих та зазначення іншої ідентифікаційної інформації у незахищених електронних листах) може розкрити особи постраждалих для помсти з боку злочинців та неприйняття сім’ями і спільнотами, а також поставити під загрозу безпеку спеціалістів-практиків.

Ключові положення безпеки та захисту

Організації мають піклуватися про своїх працівників. Крім того, кожна людина також несе відповідальність за власну безпеку та безпеку колег.
Спеціалісти-практики та їх організації зобов’язані:

визначити структурний підхід до управління ризиками щодо безпеки у формі глобальної політики безпеки, а також розвивати міжнародні протоколи безпеки для оцінювання загроз та ризиків;
вживати розумних заходів, щоб гарантувати безпеку та захист власних робітників, постраждалих та свідків, їх сімей та спільнот, а також інформації;
підтримувати рівень фінансування і ресурсів, достатній для своєчасного та уважного реагування на безпекові ризики, що виникають;
визначити внутрішні механізми управління людськими ресурсами та зовнішніх партнерів, які можуть з ними взаємодіяти або допомагати з ситуаціями щодо безпеки у короткий термін.

Загрози, ризики та вразливі місця необхідно оцінити на етапі планування та постійно переоцінювати протягом всього процесу документування, щоб відобразити внутрішнє та зовнішнє середовище, яке постійно змінюється, зокрема, наприклад: зміни у політиці та безпеці; зміни в структурі команди та її можливостях; зміни напрямудокументування; або підвищення ризиків у результаті розкриття протягом самого процесу документування.
Спеціалісти-практики повинні докладати зусиль щодо зниження визначених ризиків до прийнятного рівня. Якщо це неможливо, заплановану діяльність треба відкласти або не здійснювати.
У багатьох контекстах, вражені тривалими збройними конфліктами, тероризмом чи нестабільністю, залишкові ризики можуть виявитися неминучими.
Управління ризиками також вимагає чіткого розуміння, що таке прийнятний та непотрібний ризик; коли переваги фактично переважають над витратами та навпаки. Прийняття певного ступеня ризику є функцією оцінки та управління ризиками і має здійснюватися постійно, оскільки виникають нові ризики. Організації/спеціалісти-практики повинні приймати рішення щодо рівня толерантності до ризику та прозоро запроваджувати відповідні заходи, включно з відмовою від діяльності, яка перевищує прийнятний рівень ризику.

В. Управління ризиками для спеціалістів-практиків

Ризики для спеціалістів-практиків

Специфіка середовища, в якому вони працюють, наражає спеціалістів-практиків на декілька видів загроз та ризиків, пов’язаних із фізичним та емоційним здоров’ям та добробутом, в тому числі і летальних.

Нижче наведено загальний список загроз. Цей список не є вичерпним та має адаптуватися щодо кожного спеціаліста-практика у конкретних обставинах:

дорожньо-транспортні пригоди;
небезпеки для здоров’я, пов’язані з руйнуванням чи деградацією державних послуг;
стрес, виснаження, вікарна травма та ПТСР;
викрадення;
насильницькі напади з боку збройних угруповань, терористичних чи кримінальних мереж;
випадкові спалахи насильства;
цілеспрямовані напади окремих осіб або груп, які знаходяться під слідством, та тих, хто їх підтримує;
саморобні вибухові пристрої (СВП), вибухонебезпечні залишки війни та боєприпаси, що не вибухнули, які можуть здетонувати під впливом навколишнього середовища (наприклад, зміни температури, вологості);
обстріл або повітряна атака;
екологічні ризики (наприклад, повені, зсуви чи екстремальні погодні умови);
крадіжка.

Захисники прав людини та інші спеціалісти-практики, які документують злочини, у вчиненні яких звинувачуються державні чиновники (наприклад, співробітники поліції, представники збройних сил та влади), якщо їх діяльність стає відома владі, стикаються з додатковими загрозами, зокрема:

офісні рейди;
скомпрометоване документування та розкриття ідентифікаційної інформації у результаті інфільтрації;
судові переслідування, самовільний арешт/затримання, позасудова страта (особливо для
спеціалістів-практиків із тієї ж країни);
скасування реєстрації (для місцевих неурядових організацій);
відмова у в’їзних візах та інші адміністративні перепони (для іноземців).

Дивіться Розділ 9: Планування, ВСТАВКА 4: «Керівні запитання щодо загроз та ризиків».

Заходи для зменшення ризиків

Досвід колег — план безпеки

Ненсі, захисниця прав людини: «Найперший документ у нашій організації — план безпеки, який базується на ретельному аналізі відповідного контексту. Причиною цього є те, що розслідування, проведені без попереднього визначення стратегії безпеки, зазвичай приречені на провал».

Зменшення ризиків для спеціалістів-практиків

Деякі заходи щодо самозахисту, про які мають подбати спеціалісти-практики:

Знизити рівень ризиків шляхом планування безпеки:

(1) Прийняти структурований та комплексний підхід до безпеки, що включає виділені ресурси (дивіться нижче), динамічне оцінювання загроз та ризиків, а також адекватне планування для зменшення визначених ризиків.

(2) Розвивати глобальний план безпеки / політику та визначити протоколи безпеки для найбільш імовірних інцидентів. Після інцидентів переглядати та поновлювати протоколи, щоб включити до них отриманий досвід.

(3) Визначати розвиток подій (політичних, юридичних, соціальних, технологічних, законотворчих чи екологічних), які здатні вплинути на безпеку.

(4) Сприяти відкритій і здоровій комунікації щодо безпеки з метою побудови солідарності, довіри та здатності пристосовуватися до нових умов, а також планувати регулярні командні наради, де різні аспекти безпеки будуть постійними пунктами у порядку денному, включно з брифінгами, що базуються на вхідній інформації про можливі загрози та ризики, обговореннями та аналізом індикаторів безпеки та пристосування конфіденційної діяльності відповідним чином (наприклад, місце, час чи видимість зустрічей).

(5) Розробити плани на випадок надзвичайних ситуацій.

Проведення навчань

(1) Навчати співробітників щодо аспектів безпеки та захисту, найбільш пов’язаних із їх роботою (наприклад, особистий захист, управління безпекою, перша допомога, цифрова безпека, захисне водіння) та оцінювати таке навчання заради постійного покращення.

(2) Як мінімум, усі працівники повинні знати про можливе вороже спостереження та пройти навчання щодо персональної та комунікаційної безпеки.

(3) Підвищувати обізнаність працівників щодо цифрових технологій; як вони працюють і чи захищають (а часто не захищають) інформацію — це важлива частина загальної безпеки.

Виділені ресурси

(1) Забезпечити, щоб на програмному рівні пропозиції та бюджети проектів містили елементи безпеки та захисту.

(2) Тримати готівковий резерв для надзвичайної ситуації на випадок, якщо працівникам знадобляться гроші на покриття медичних, юридичних чи інших непередбачених витрат, пов’язаних із їх діяльністю, або для термінової евакуації.

(3) Розглянути можливість подання заявки щодо надання інституційної чи приватної термінової допомоги або гранту на захист, якщо спеціаліст-практик відповідає критеріям (наприклад, захисники прав людини, жінки, ЛГБТІ-особи, кібер-активісти, журналісти, вчені) та включеним типам підтримки (наприклад, фізична безпека, цифрова безпека, переміщення, юридична, медична та інші види допомоги), які можуть відрізнятися залежно від гранту.7

Мережа захисту

(1) Створити мережу контактів із питань безпеки, включаючи у відповідних випадках місцеві правоохоронні органи, військових та цивільних миротворців, приватні компанії з охорони, релігійних лідерів, старших, посольства, партнерів та інших актуальних союзників, які можуть надати інформацію чи втрутитись у критичних ситуаціях.

(2) Вирішити, варто зберігати список контактів з деталями про таку мережу конфіденційним чи ні.

Подорожі

(1) Розробити протоколи дозволу на поїздки, які гарантують, що подорож відбудеться лише у разі, якщо ризики було оцінено та зменшено.

(2) Дозволяти лише належним чином навченим особам здійснювати діяльність в умовах високого ризику.

(3) Встановити кілька маршрутів, якими можна дістатися пункту призначення, та бути готовими негайно змінити маршрут.

(4) Чітко дотримуватися планів поїздок працівників, забезпечити регулярну комунікацію у межах протоколів відмічання (check-in) та узгодити контактну особу у випадку, якщо контрольну відмітку не було зроблено.

(5) Розробити протоколи зв’язку у надзвичайних ситуаціях для випадків, коли було пропущено контрольну відмітку.

(6) Визначити безпечний притулок та забезпечити передачу працівникам контактної інформації на випадок надзвичайних ситуацій (наприклад, найближчий контакт, номер офісу, швидкі медичні послуги, компанія з безпеки, адвокат) під час подорожей, а також зберігати контакти для надзвичайних ситуацій у телефонах працівників, якщо це можливо — на кнопках швидкого виклику / у «вибраному».

(7) Уникати демонстрацій та великих натовпів, таких як ринки.

(8) Обладнати транспортні засоби запасними засобами зв’язку (наприклад, альтернативним мобільним телефоном, радіо- чи супутниковим телефоном, якщо це доречно), базовими засобами безпеки (наприклад, наборами інструментів, вогнегасниками) та завжди тримати при собі тривожну сумку (наприклад, медичну аптечку / травматичні набори, ліхтарики, воду, їжу, запас готівки, документи щодо посвідчення особи, фотографії на документи). Зверніться до Додатку 6: Вміст тривожної сумки.

(9) Носити із собою фотокопії паспорта / посвідчення особистості на випадок, якщо оригінали буде втрачено чи викрадено, та надіслати копію електронною поштою собі та довіреним особам.

(10) Уникати відкритих позначень на транспортних засобах та обладнанні для збереження конфіденційності.

(11) Змінювати маршрути для рутинних поїздок, таких як подорож до та з офісу.

(12) Користуватися послугами спеціально навченого водія.

(13) Подбати про те, щоб возити з собою дозволи / листи підтримки, якщо це безпечно.

Здоров’я та догляд за собою

(1) Дізнатися та пам’ятати, як дістатися до найближчого медичного закладу, а також інших служб підтримки, особливо під час подорожей по віддалених районах.

(2) Проводити регулярні дебрифінги з працівниками, щоб мінімізувати ризик вікарної травми. Це також знизить ризик того, що працівники будуть обговорювати конфіденційні теми поза робочим місцем і пов’язаний ризик порушення конфіденційності. Направляти їх до служб психологічної підтримки, якщо потрібно.

(3) Заохочувати працівників розробити плани самодопомоги та започаткувати здорові звички щодо збереження фізичного та емоційного добробуту, а також зберігати гарний баланс роботи і життя, тому що стрес, виснаження і травмування можуть впливати на можливість окремої особи визначати ризики та реагувати на них (дивіться Розділ 9: Планування/Самодопомога).

Г. Управління ризиками щодо інформації

Ризики щодо інформації

Усі типи інформації можуть наражатися на різні типи загроз та ризиків, що може призвести до порушень конфіденційності, піддати загрозі особисту безпеку спеціалістів-практиків, постраждалих чи інших свідків, або іншим чином скомпрометувати процес документування, включаючи:

крадіжку;
втрату чи знищення;
вилучення;
змінення;
комп’ютерний злам / неавторизований доступ (зовнішніми чи внутрішніми особами);
стеження;
перехоплення.

Загрози бувають не тільки зовнішніми (наприклад, хакерські атаки): «інсайдерські загрози» (наприклад, неавторизований доступ внутрішніх осіб, випадкове знищення), незалежно від того, є вони зловмисними чи ні, також становлять серйозний ризик.

Заходи для зменшення ризиків

Управління інформацією та захист — критично важливий компонент будь-якого плану безпеки. Його мета — захистити не лише дані, але й спеціалістів-практиків та інших осіб, які зробили внесок у збір даних, а також осіб, які в них фігурують, таких як постраждалі та інші свідки. Загалом, наша можливість визначати цифрові загрози ще набагато слабша, ніж можливість визначати загрози фізичні. Отже важливо, щоб спеціалісти-практики були добре ознайомлені з цифровими інструментами, якими користуються у повсякденній роботі (наприклад, як і де зберігається інформація, хто має до неї доступ), а також обізнаними з новітніми інструментами та технологічними розробками.

Заходи щодо збереження безпеки інформації повинні включати:

інформацію «під час транзиту» — це дані, які повідомляються (наприклад, особисто, телефоном чи у розмовах під час відеодзвінка, електронною поштою, у чатах, за допомогою СМС, інформація, яку завантажують або до якої отримують доступ у “хмарі” (cloud), а також її метадані);
інформацію «у спокої», тобто дані, що зберігаються (наприклад, паперові копії, що зберігаються у шафі для документів, столі, включно з документами, які зазвичай зберігаються в цифровому вигляді; цифрові файли на жорсткому диску, у “хмарі” чи цифрових пристроях, а також їх метадані).

Про порушення безпеки та політики конфіденційності стосовно інформації свідків та інших видів чутливої інформації слід негайно і вичерпно сповістити вищу інстанцію, щоб мати змогу оцінити ризик і управляти ним за наявності. Для заохочення розкриття фактів порушення слід розглянути політику відсутності дисциплінарного покарання за умови негайного і повного розкриття.

Зменшення ризиків щодо інформації

Деякі заходи щодо захисту інформації, про які мають подбати спеціалісти-практики:

Процедури інформаційної політики:

Впровадьте процедури інформаційної політики, які окрім іншого, регулювали б доступ до чутливої інформації, передачі та зберігання даних, використання соціальних медіа, поводження з чутливою інформацією під час місій для документування та транспортування. Такі процедури повинні переглядатися та оновлювати, щоразу, коли порушено безпеку. Такі процедури особливо передбачають, що практики повинні:

(1) Використовувати систему кодування, щоб поєднувати особисту інформацію жертв та свідків (див. Додаток 8. Бланк особистих даних, які потрібно зібрати у жертв/свідків) із їх свідченнями.

(2) Запровадити практику поширення інформації виключно на засадах “необхідно знати”, що дозволить швидко встановити джерело витоку інформації.

(3) Обмежити кількість осіб із доступом до електронної версії чутливої інформації, іншим надається паперова версія, яку знищують у шредері після використання.

(4) Використовувати жорсткий диск, який може зберігатися або у вогнетривкому сейфі або в окремому комп’ютері, що не під’єднаний до сервера, для зберігання чутливої інформації

(5) Використовувати папки захищені паролями та зашифровані диски;

(6) Слідувати політиці “чистого столу” (не залишати документів із чутливою інформацією на столі, коли офіс не використовується);

(7) Розглядати можливість використання ноутбуків, які можна зберігати у сейфі;

(8) Ніколи не залишати документи чи електронні прилади з конфіденційною інформацією без нагляду в автомобілях, ресторанах, готелях, чи вдома;

(9) Намагатися не носити з собою закриту інформацію, що ідентифікує жертв та свідків по імені, особливо, під час перетину блокпостів.

Цифрові дані

(1) Переконатися, що є можливість, час та ресурси збирати, зберігати, аналізувати та перевіряти цифрові дані перед тим, як вирішити збирати такий тип інформації для цілей документування. Оцінюючи переваги та недоліки використання цифрових даних та онлайн медіа особливо для цілей документування, потрібно уважно зважити ризик неправильного використання інформації (див. Розділ 10, секцію Г Цифрові докази та пункт вище про навчання).

(2) У деяких умовах, через ризик розвідки/шпигування, збір цифрових даних чи комунікація може бути небажаною.

(3) Використовуючи додатки для комунікації чи для підтримки документування, беріть до уваги рівень шифрування та умови обслуговування для користувачів. Деякі додатки насправді не конфіденційні і користування ними може створити умови для надання прав користувачів їх власникам чи третім сторонам.

Передача даних

(1) Завжди поводитися так, ніби за вами стежать.

(2) Уникати обговорення справ та конфіденційної інформації по телефону чи передавати таку інформацію електронною поштою або через соціальні мережі без додаткових заходів безпеки.

(3) Подбати про використання електронних систем шифрування високого рівня (наприклад, для чатів, електронної пошти), але пам’ятати, що шифрування часто регулюється національними законодавствами і може бути незаконним у деяких країнах.

Таким чином, для з’ясування того, що є дозволеним у конкретному контексті, спеціалістам-практикам треба проконсультуватися з місцевими експертами з безпеки чи звернутися до ресурсів у мережі Інтернет. Залежно від контексту використання шифрування може бути законним, але, проте, недоцільним (особливо для тих, хто документує порушення, які можуть інкримінувати владу), тому що це може привернути увагу владних структур. У деяких випадках краще не використовувати шифрування, а вдатися до інших технік передачі інформації та захищати її у процесі передачі.

(4) Коли неможливо уникнути комунікації через незахищені канали, слід робити це без використання ідентифікаційної інформації, наприклад, імен постраждалих/свідків, місця їх знаходження.

Зберігання даних

Переконатися, що дані (цифрові чи ні) зберігаються у безпеці, відповідно до ключових принципів, названих у Розділі 13:

Зберігання та обробка інформації

(2) Для цифрових даних розглянути можливість використання технологій шифрування (дивіться пункт (3) вище), використовувати найновіші версії антивірусів, захистити всі ІТ-пристрої та конфіденційні папки надійними паролями, регулярно робити резервні копії на віддалений сервер та, у разі потреби, знищити жорсткий диск.

(3) Зберігати копії документів, USB-накопичувачі тощо у вогнетривких сейфах, які можна закрити.

Публікації в Інтернеті

(1) Для будь-якого матеріалу, що публікується в Інтернеті, на сайті організації чи через соціальні мережі (наприклад, Facebook, Twitter), повинна існувати процедура затвердження, щоб бути впевненими, що конфіденційну інформацію ретельно відредаговано, не публікувати документи чи фотографії, що через недбалість розкривають дані про постраждалу особу / свідка, її/ його місце перебування, місце проведення інтерв’ю, фотографії робочого місця чи фотографії на його фоні тощо.

(2) Продовжувати підвищення обізнаності персоналу щодо відсутності розділення між їх професійним та особистим життям та ризиками розкриття себе, постраждалих і свідків через необачне використання соціальних мереж (наприклад, публікація інформації про поточне місце перебування чи іншої конфіденційної інформації).

Безпека місця перебування

Для безпеки офісу варто розглянути захист та обладнання офісів та інших будівель відповідним чином, якщо це можливо, використовуючи такі засоби:

(1) фізичні бар’єри, такі як паркани та системи контролю доступу

(2) безпечні двері та вікна, які можна замкнути

(3) системи виявлення вторгнень

(4) освітлення території під охороною та відеонагляд

(5) персонал зі спеціальною підготовкою щодо безпеки

(6) шредери для безпечного знищення документів

(7) політики безпеки та процедури, що включають обмеження доступу до серверної кімнати, до голови / менеджера офісу та членів команди ІТ

(8) безпечна кімната

(9) обладнання для пожежогасіння

(10) мати шлях евакуації.

Для безпеки в особистому помешканні, готелі чи іншому місці проживання, яке використовується протягом місії з документування, спеціалісти-практики повинні:

(1) завжди закривати двері та користуватися засобами закривання дверей (такими як дверний клин чи будь-який інший засіб), навіть коли вони перебувають всередині, не спати з відкритими вікнами, якщо не вжито додаткових заходів безпеки (таких як встановлення решіток).

(2) не залишати конфіденційні документи чи електронні пристрої вдома / у готелі, коли сам спеціаліст перебуває в іншому місці

(3) носити ключі при собі та бути присутніми, коли хтось заходить до приміщення з їх дозволу (наприклад, прибиральниця, спеціаліст із ремонтних робіт).

(4) ознайомитися зі своїм приміщенням, знайти аварійний вихід, а також познайомитися зі своїми сусідами та місцевістю.

(5) визначити безпечне місце поблизу на випадок потреби терміново покинути приміщення.

ІТ-безпека

(1) Користуватися найновішими розробками технології та програмних засобів безпеки.

(2) Використовувати програмне забезпечення, яке має відкритий програмний код (у вільному доступі) і функції безпеки якого були незалежно переглянуті та перевірені. Програмний код такого ПЗ знаходиться у широкому доступі, тому відкрите програмне забезпечення постійно розвивається — у процесі оновлення розробниками та внесення змін. Це означає, що воно може бути більш безпечним, ніж системи із закритим кодом, та адаптоване до ваших власних потреб.

(3) Використовувати пристрої з функцією аварійного знищення, яку можна запустити віддалено у випадку втрати чи вразливості.

Ґ. Управління ризиками для постраждалих та свідків

Ризики для постраждалих та свідків

Потерпілі та свідки піддаються кільком видам загроз та ризиків, пов’язаних із фізичним та емоційним здоров’ям та добробутом. Сама участь у процесі документування може наразити на величезний ризик постраждалих та свідків, їх сім’ї та спільноти (дивіться Розділ 7: Не завдавати шкоди). Постраждалих та свідків слід проконсультувати про індивідуальні, локальні чи специфічні для окремої спільноти ризики протягом етапу планування документування та перед прийняттям будь-якого рішення про особисту зустріч. Однак спеціалісти-практики мають пам’ятати, що постраждалі та свідки можуть інколи не розпізнавати загроз, применшувати ризики як механізм пристосування чи мати необґрунтовані страхи в результаті дезінформування чи попереднього травматичного досвіду.

Нижче наведено загальний список загроз та ризиків. Цей список не є вичерпним та має бути адаптованим до окремих постраждалих/свідків у конкретних обставинах (дивіться Розділ 7: Не завдавати шкоди):

залякування чи помста з боку злочинців;
арешт та утримання під вартою;
соціальна стигма;
розлучення, неприйняття сім’ї, зменшення шансу одружитися;
убивство честі;
повторна травматизація через недостатність ґендерної чутливості у надавачів послуг, спеціалістів-практиків та (або) системи правосуддя, яка може спричинити самопошкодження чи навіть самогубство;
ув’язнення через «перелюбство» чи «стосунки поза шлюбом» для жінок та «одностатеві акти» через гомофобські закони для чоловіків, навіть якщо такі акти не були добровільними у визначеному контексті.

Заходи для зменшення ризиків

Вказівки та стратегії зменшення ризиків для постраждалих і свідків можна знайти в усьому Протоколі та, зокрема, у Розділах 7: Не завдавати шкоди, 9: Планування, та 11: Проведення інтерв’ю. Нижче наведено конкретні практичні заходи, яких слід ужити з точки зору управління безпекою, поряд із настановами, які подані в інших розділах цього Протоколу.

Зменшення ризиків щодо інформації

Деякі заходи щодо захисту інформації, про які мають подбати спеціалісти-практики:

Не завдавати шкоди

(1) Ставити постраждалим питання про сексуальне насильство лише за суворої необхідності та у випадку, коли до інформації не можливо отримати доступ іншим чином; обмежити кількість опитувань.

(2) Інформувати постраждалих та свідків про можливі ризики та заходи безпеки, які мають бути прийняті, в ідеалі, до особистої зустрічі.

(3) Захищати особистість постраждалих/свідків та проводити інтерв’ю у місцях, які є безпечними, приватними, нейтральними, зручними, легко доступними та культурно прийнятними (дивіться Розділ 11: Проведення інтерв’ю, ВСТАВКА 3: «Правила підготовки до інтерв’ю»).

(4) Як загальне правило, не слід записувати зображення чи голос свідка, якщо існують проблеми з безпекою.

(5) Не слід обговорювати роботу / конфіденційні проблеми на публіці, у таксі чи перед водіями, з друзями / членами родини чи з колегами поза командою документувачів.

(6) Завжди обговорювати з постраждалими/свідками найбільш безпечний шлях зв’язку та взаємодії, тому що, телефонуючи додому, залишаючи повідомлення, відправляючи електронні повідомлення чи підтверджуючи факт знаходження поруч із ними, можна наражати їх на ризик.

(7) Давати постраждалим/свідкам поради щодо розкриття інформації про проведення документування (кому можна розповідати і скільки).

(8) Не розповідати постраждалим/свідкам про проведення документування нічого з того, що їм не треба знати. Ніколи не показувати постраждалим/свідкам записи розслідування, свідчення чи інші документи, які не стосуються їх свідчень.

(9) Ніколи не давати свідкам інформацію про інших свідків.

(10) Бути чуйними, піклуватися, проявляти турботу під час будь-якої взаємодії з постраждалими та свідками, незважаючи на власну роль (дивіться Розділ 15: Травма).

(11) Направляти постраждалих від сексуального насильства чоловічої та жіночої статі до служб підтримки, які взаємопов’язані з іншими службами та надають комплексну підтримку, спрямовану на реагування щодо багатьох різних потреб, які вони можуть мати. Постраждалі від сексуального насильства, швидше за все, могли зазнати й інших форм шкоди наприклад, переміщення, утримання під вартою, погане поводження, відсутність родичів), тому слід уникати роздроблення насильства. Направлення до служб, які надають послуги, спеціально розроблені для постраждалих від сексуального насильства чи катувань, може зробити постраждалих вразливми до подальшої стигматизації.

Зменшення ризиків щодо інформації

Деякі заходи щодо захисту інформації, про які мають подбати спеціалісти-практики:

План дій у надзвичайних ситуаціях

(1) Забезпечити постраждалих та свідків номером телефону, що працює цілодобово, для контактів у разі надзвичайної ситуації.

(2) Мати достатньо коштів та план дій у надзвичайних ситуаціях для постраждалих/свідків, а також членів їх сім’ї на випадок, якщо щось піде не так — це може включати їх розміщення у безпечному помешканні.

Заходи захисту

(1) Зв’язатися з постраждалими/свідками для перевірки емоційного стану через 24 години після проведення інтерв’ю та, якщо це можливо, через регулярні проміжки часу після цього.

(2) Тримати особисту інформацію постраждалих/свідків окремо від записів інтерв’ю та використовувати систему кодування.

(3) Надавати підтримку, розроблену відповідно до ризиків особистої безпеки та захисту постраждалих/свідків, щоб уникнути враження, що свідчення винагороджуються.

(4) Уникати контактів із судами та іншими механізмами відповідальності, які не захищають свідків.

(5) Дивіться Розділ 4, частина Д, ВСТАВКА 13: «Приклади інших заходів захисту» для отримання прикладів заходів, які може вживати система правосуддя для захисту постраждалих і свідків. У ситуаціях, коли, незважаючи на вжиті заходи, ризики неможливо знизити до прийнятних рівнів, і вони залишаються занадто високими, контакт із постраждалими чи свідками має не відбуватися загалі або бути відкладеним до наступного етапу.

Протокол доступний для ознайомлення і завантаження за посиланням: https://bit.ly/3SoBjeZ

Видання датується березнем 2017 року та підготовлено від імені Міністерства закордонних справ Великої Британії

Переклад українською мовою та друк публікації здійснено в рамках програми з інституційної розбудови проекту ООН Жінки «Ґендерна рівність у центрі реформ, миру та безпеки», що здійснюється за фінансової підтримки Швеції