Mitrevska v. North Macedonia (заява № 20949/21): неможливість заявниці, яка була усиновлена в дитинстві, отримати інформацію про своє біологічне походження та стан здоров’я своїх біологічних батьків

Коротка довідка

Справа стосувалася доступу до інформації про усиновлення. Пані Мітревська, яка була усиновлена в дитинстві, хотіла дізнатися більше про свою біологічну сім’ю, зокрема про її історію хвороби.

Суд визнав делікатність питання, що розглядалося, і недооцінив вплив, який розкриття інформації про усиновлення може мати на всіх зацікавлених осіб.

Однак він встановив, що органи влади відмовили пані Мітревській у наданні інформації про її походження, просто пославшись на відповідне національне законодавство, яке відносить всі усиновлення до категорії «службової таємниці», не збалансувавши при цьому конкуруючі інтереси, що стояли на кону. Цей баланс мав би включати зважування інтересу усиновленої дитини знати інформацію, що має центральне значення для її особистого життя, проти загального інтересу, а саме очікування біологічних матерів, що інформація про них не буде розголошуватися.

Обставини справи

Заявниця, Мір’яна Мітревська, є громадянкою Північної Македонії, яка народилася в 1977 році і проживає в Скоп’є. У дитинстві вона була усиновлена.

У 2017 році пані Мітревська подала два запити до соціальних служб Скоп’є на отримання інформації про її усиновлення. Вона стверджувала, що у неї був діагностований депресивний тривожний розлад і проблеми з мовленням, і щоб з’ясувати, чи є цей стан спадковим, лікарі запросили інформацію про історію хвороби її сім’ї.

Вона також стверджувала, що ця інформація необхідна «для того, щоб скласти картину її історії, розвитку та раннього дитинства». Вона надіслала такий самий запит до Комісії з питань усиновлення Міністерства праці та соціальної політики («Комісія»).

Згодом і соціальні служби, і Комісія повідомили їй, що неможливо поділитися інформацією про завершені усиновлення, оскільки вони віднесені до категорії службової таємниці відповідно до статті 123-а Закону України «Про сім’ю».

Вона подала позов до адміністративного суду, який зрештою не був задоволений у 2020 році на тих самих підставах. 

Стверджуване порушення прав

Посилаючись на статтю 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя), заявниця скаржилася на те, що вона не могла отримати інформацію про своє усиновлення. Вона стверджувала, що органи влади не намагалися знайти баланс між її інтересом знати про своє походження, зокрема, щодо її здоров’я, і правом її біологічної матері приховувати інформацію про неї.

Оцінка Суду

У цій справі суть скарги заявниці полягає в тому, що національні органи влади порушили її права за статтею 8 Конвенції, не надавши їй доступ до інформації про її біологічне походження. Суд вважає, що її скаргу необхідно розглядати з точки зору позитивного зобов’язання держави забезпечити ефективне дотримання її прав, захищених статтею 8.

Суд повторює, що особи, які, як заявниця у цій справі, прагнуть встановити своє походження, мають життєво важливий інтерес, захищений Конвенцією, в отриманні інформації, необхідної для встановлення істини про важливий аспект їхньої особистої ідентичності. Крім того, заявниця також була зацікавлена в отриманні інформації, що стосується її здоров’я, з огляду на те, що під час національного провадження вона стверджувала, що шукає інформацію про медичну історію своїх батьків, щоб визначити, чи є у неї спадкове захворювання.

ЄСПЛ зазначає, що національні органи влади не намагалися з’ясувати, чи висловлювали біологічні батьки заявниці або її прийомні батьки бажання, щоб її усиновлення залишалося таємницею. Суд не бажає спекулювати на цьому питанні. З іншого боку, Суд вважає, що на кону стоїть загальний інтерес, а саме захист здоров’я біологічних матерів, які з 2004 року мали право очікувати, що інформація про них, а також про їхніх дітей на стадіях вагітності та народження залишатиметься таємницею.

Щодо свободи розсуду, наданої національним органам влади, Суд зазначає, з одного боку, що доступ усиновлених дітей до інформації про їхнє біологічне походження є делікатним морально-етичним питанням, яке передбачає дотримання балансу між приватними та публічними інтересами.

Таким чином, державі слід надати ширшу свободу розсуду. З іншого боку, право на ідентичність, яке включає право знати своє походження, є невід’ємною частиною поняття приватного життя. У таких випадках необхідно особливо ретельно підходити до зважування конкуруючих інтересів.  Це звужує свободу розсуду держави.

Суд зазначає, що як адміністративні органи, так і суди двох рівнів юрисдикції відмовили заявниці у наданні інформації про її походження. При цьому вони посилалися лише на статтю 123-а Закону про сім’ю, яка передбачає таємницю інформації про завершене усиновлення. Хоча вони також посилалися на статтю 6(1) Закону про загальне адміністративне судочинство, яка встановлює принцип пропорційності в адміністративних справах, вони не визначили чітко конкуруючі інтереси на кону і не збалансували їх з інтересами заявниці. Вони взагалі не розглянули її аргумент щодо необхідності отримання інформації про історію хвороби її біологічних батьків.

Що стосується самої статті 123-а Закону про сім’ю в інтерпретації національних органів влади, Суд зазначає, що це положення відносить до службової таємниці всю інформацію, що стосується завершених усиновлень. Воно не передбачає можливості отримання неідентифікуючої інформації щодо біологічного походження особи, її усиновлення або дитинства. Крім того, воно не передбачає винятку з медичних міркувань з правила про те, що інформація про усиновлення є таємницею, що не дозволило національним органам влади оцінити аргументи заявниці щодо нібито необхідності отримання інформації, пов’язаної зі станом здоров’я.

Суд пам’ятає, що у питаннях загальної політики, а особливо у складних суспільних питаннях, особливе значення має роль національного законодавчого органу. Однак у цій справі відсутня будь-яка інформація про законодавчий процес, який призвів до внесення у 2004 році змін до Закону про сім’ю, що запроваджують правило таємниці, передбачене статтею 123-а. Зокрема, відсутня інформація про те, чи збалансували законодавчі органи конкуруючі інтереси, про які йшлося, і якщо так, то яким чином.

Відхиляючи скаргу щодо конституційності статті 123-а Закону про сім’ю, Конституційний Суд врахував складність відносин, встановлених усиновленням, і взяв до уваги загальний інтерес у захисті цих відносин, а також індивідуальні інтереси усиновленої дитини. Однак він зовсім не взяв до уваги інтерес усиновленої повнолітньої особи, як у випадку заявниці, в отриманні інформації про своє біологічне походження або історію хвороби своєї сім’ї.

Нарешті, що стосується аргументу Уряду про те, що заявниця була усиновлена за процедурою «повного усиновлення», видається, що відповідно до статті 123-а Закону про сім’ю тип усиновлення («повне» або «часткове») не має значення з точки зору доступу до інформації про усиновлення; така інформація є службовою таємницею незалежно від типу усиновлення. У будь-якому випадку, той факт, що заявниця був усиновлений за процедурою «повного усиновлення», не звільняє автоматично національні органи влади від обов’язку збалансувати конкуруючі інтереси, що стоять на кону.

Суд бере до уваги чутливість питання, що розглядається, і не недооцінює вплив, який розголошення інформації, пов’язаної з усиновленням, може мати на заінтересованих осіб. Він відзначає відсутність можливості отримати доступ до інформації, що не ідентифікує особу. З огляду на вищевикладені міркування, Суд вважає, що національні органи влади не змогли досягти балансу між конкуруючими інтересами, а отже, вийшли за межі наданої їм свободи розсуду.

Відповідно, відбулося порушення статті 8 Конвенції.

З повним текстом рішення англійською мовою можна ознайомитися за посиланням:  https://tinyurl.com/yee8nt4y

Пресреліз англійською мовою доступний для ознайомлення за посиланням: https://tinyurl.com/bdd3ue2c

Переклад здійснено Вищою школою адвокатури НААУ