Всеукраїнським з’їздом лікарських організацій та X З’їздом Всеукраїнського лікарського товариства (ВУЛТ) в м. Євпаторії 27.09.2009 року прийнято та підписано Етичний кодекс лікаря України (https://cutt.ly/91gwF0K).

Відповідно до положень Етичного кодексу лікаря України життя та здоров’я людини — головні, фундаментальні цінності. Діяльність лікаря спрямована на їх збереження від моменту зачаття та вимагає від нього гуманного ставлення до людини, поваги до її особистості, співчуття та співучасті, доброзичливості, благодійності та милосердя, терплячості, взаємодовіри, порядності та справедливості. Лікар повинен пам’ятати, що головний суддя на його професійному шляху – це, насамперед, совість.

Лікар виконує свої обов’язки з повагою до життя, гідності і особистості кожного пацієнта на основі морально-етичних принципів суспільства, виходячи з Клятви лікаря України та цього Кодексу.

Від моменту прийняття лікарем рішення про особисте надання будь-якій людині необхідної лікарської допомоги він повинен планувати свої дії стосовно цієї людини і стосунки з нею на засадах загальнолюдської етики і моралі, проголошеної Клятвою лікаря України, лікарської деонтології, а також Етичного кодексу лікаря України та Міжнародного кодексу лікарської етики.

Лікар несе відповідальність за якість і гуманність медичної допомоги, яка надається пацієнтам, та будь-яких інших професійних дій щодо втручання в життя та здоров’я людини.

У ситуаціях надання допомоги хворому, за обставин які не передбачені законодавством, нормативними актами і посадовими інструкціями, лікар зобов’язаний враховувати, насамперед, інтереси хворого, принципи лікарської етики і моралі.

Лікар зобов’язаний приділяти пацієнту достатньо часу і уваги, необхідних для встановлення правильного діагнозу, виконання повного обсягу допомоги, обґрунтування приписів і рекомендацій щодо подальшого лікування, надання їх хворому у детальному і зрозумілому для нього вигляді.

За винятком випадків невідкладної допомоги, лікар має право відмовитися від лікування хворого, якщо впевнений, що між ним і пацієнтом відсутня необхідна взаємна довіра, коли відчуває себе недостатньо компетентним або не має у своєму розпорядженні необхідних для проведення лікування можливостей та в інших випадках, якщо це не суперечить Клятві лікаря України. У цій ситуації лікар повинен вжити всіх заходів щодо інформування про це хворого та надати йому відповідні рекомендації.

Лікар повинен поважати честь і гідність пацієнта, його право на невтручання в особисте життя, ставитися до нього доброзичливо, з розумінням сприймати занепокоєння рідних і близьких станом хворого.

Відповідно до ст. 78 «Професійні обов’язки медичних, фармацевтичних працівників та фахівців з реабілітації» Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19.11.1992 року № 2801-XII (https://cutt.ly/hM5bHUd) медичні, фармацевтичні працівники та фахівці з реабілітації зобов’язані:

• сприяти охороні та зміцненню здоров’я людей, надавати своєчасну та кваліфіковану медичну, лікарську і реабілітаційну допомогу;
• дотримуватись вимог професійної етики і деонтології, зберігати лікарську таємницю тощо.

Указом Президента України від 15.06.1992 року № 349 (https://cutt.ly/81f7TW4) затверджено «Клятву лікаря», яку дають усі випускники вищих навчальних медичних закладів України:

КЛЯТВА ЛІКАРЯ

Набувши професії лікаря та усвідомивши важливість обов’язків, що покладаються на мене, в присутності моїх учителів і колег урочисто клянусь:

• усі знання, сили та вміння віддавати справі охорони і поліпшення здоров'я людини, лікуванню і запобіганню захворюванням, подавати медичну допомогу всім, хто її потребує;
• незмінно керуватися у своїх діях і помислах принципами загальнолюдської моралі, бути безкорисливим і чуйним до хворих, визнавати свої помилки, гідно продовжувати благородні традиції світової медицини;
• зберігати лікарську таємницю, не використовувати її на шкоду людині;
• додержувати правил професійної етики, не приховувати правди, якщо це не зашкодить хворому;
• постійно поглиблювати і вдосконалювати свої знання та вміння, у разі необхідності звертатися за допомогою до колег і самому ніколи їм у цьому не відмовляти, бути справедливим до колег;
• власним прикладом сприяти вихованню фізично і морально здорового покоління, утверджувати високі ідеали милосердя, любові, злагоди і взаємоповаги між людьми.

Вірність цій Клятві присягаю пронести через усе своє життя.»

Проте, на жаль, на практиці трапляється чимало випадків порушення лікарями «Клятви лікаря», а з боку інших медичних працівників – вимог ст. 78 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» (https://cutt.ly/hM5bHUd), норм Етичного кодексу лікаря України (https://cutt.ly/91gwF0K).

Ці випадки стосуються проявів насильства під час надання медичної, лікарської і реабілітаційної допомоги. Чимало пацієнтів скаржаться на байдужість і грубе поводження з ними лікарів; неповагу, зверхність, халатність, хамство, безглуздя, непрофесіоналізм тощо. Ввічливе ставлення медичного персоналу інколи важливіше, ніж медикаментозне лікування.

У загальному розумінні під насильством розуміють використання сили або погрози, результатом якої може стати тілесне пошкодження, матеріальний та моральний збиток, позбавлення можливостей або навіть смерть.

З боку медичних працівників можна спостерігати прояви різних видів насильств.

Фізичне насильство: ляпаси; здушування; припікання; штовхання; примус прийняття ліків; побиття тощо.

Психологічне насильство: словесні образи, крики; приниження, безпідставна критика, залякування, погрози; шантажування; ізоляція; прийняття рішень, які не обговорюються; навіювання почуття провини, невпевненості.

Сексуальне насильство: примус до статевих контактів у небажаній ситуації або часі; примус до небажаних форм статевих контактів; підглядання; зґвалтування тощо.

Економічне насильство: позбавлення житла, їжі, одягу та іншого майна чи коштів, на які людина має законне право тощо.

«Неглект» як різновид психологічного насильства

Слово neglect в перекладі з англійської означає «нехтувати», «не звертати уваги», «не виконувати зобов’язань». Неглект – це форма психологічного насильства/маніпуляції, коли людина відмовляється надавати належну допомогу залежній від неї особі та заперечує свою дотичність до ситуації та її наслідків. Це в першу чергу стосується людей, що знаходяться в залежному від маніпулятора становищі: дітей, старших осіб, хворих, вагітних та жінок, які нещодавно народили дитину.

Неглект завжди починається з дрібниць – щось забулося, переплуталося. Потім супроводжується систематичним нехтуванням зобов’язань: незадоволення життєвих потреб залежної від маніпулятора особи відбувається постійно і видаються за норму; спричиненням реальної шкоди жертві погіршення фізичного чи психологічного здоров’я, посилення економічної несвободи, руйнування соціальних зв’язків; зміщенням фокусу відповідальності: неглектор не визнає власної провини, перекладаючи її на сторонніх осіб чи саму жертву.

Форми неглекту

Емоційний неглект – нехтування психологічними потребами залежної особи, її потребами у повазі, спілкування.

Фізичний неглект – ненадання залежній особі допомоги в небезпечній для життя і здоров’я ситуації (наприклад, відсутність уваги до скарг пацієнта на певний біль).

Медичний неглект – неналежне забезпечення особи з гострим чи хронічним захворюванням медичною допомогою (наприклад, заборона проведення переливання крові дитині через релігійні переконання батьків).

«Акушерське насильство»

В Україні жінки досі змушені народжувати у незручних позах, самі пологи часто викликають штучно, а деколи навіть не пояснюють причини медичного втручання в процес. Такі дії називають акушерським насиллям.

Акушерське насильство – це дії акушерів, вчинені проти згоди породіллі (під час пологів у жінки не спитали згоду на проведення певних маніпуляцій, не пояснили їй наслідків чи зробили щось попри її відмову); присвоєння тіла та репродуктивних процесів жінки медичним персоналом у формі антигуманного поводження, насильницької медикалізації та патологізації природних процесів, включаючи втрату жінкою своєї автономії й права вільно приймати власні рішення щодо свого тіла та сексуальності, що негативно впливає на якість подальшого життя жінки, як фізичного, так і емоційного.

Лікарі-акушери поділяють акушерське насилля на медичне та психологічне.

Медичне акушерське насильство – намагання штучно пришвидшити пологи (техніка кесаревого розтину, вона займає 20-30 хвилин, тому для деяких медиків «зручніше» зробити так).

Психологічне акушерське насилля – емоційний тиск на породіллю (відсутність «нормальної» комунікації між лікарем-акушером та пацієнткою, підвищення голосу, не приділення достатньо уваги).

Також говорять про можливі два типи правопорушень: нестача медичних послуг та насильно здійснені інтервенції.

Саме останні становлять медичне насилля. Воно диспропорційно зростає, коли ми переходимо зі сфери загальної медицини (якою користуються і жінки, і чоловіки) – до сфери медицини суто «жіночої», що обслуговує вагітність, пологи та післяпологовий період.

Правозахисні організації у сфері материнства стоять на позиції, що право вирішувати, де, як, коли і з ким народжувати – належить жінці. А коли жінка каже «ні» якійсь процедурі, рекомендації, пропозиції чи маніпуляції щодо її вагітності, пологів чи післяпологового періоду – це дійсно означає «ні» і має поважатися медичним персоналом.

Будь-яка дія лікаря, крім екстреного рятування життя чи здоров’я, підлягає обов’язковому узгодженню з жінкою. Таким чином, права жінки на її тіло враховані, а безпека лікаря від звинувачень у халатності забезпечена задокументованою відмовою.

Важливо те, що у випадку небажання діяти згідно стратегії лікаря, вона повинна мати право на розпорядження своїм тілом без необхідності виправдовувати свій вибір.

Будь-що, зроблене медичним працівником проти волі жінки є акушерським насиллям, включаючи:

– дії, про які не спитали згоду жінки;

– дії, про наслідки яких надали неповну чи неправдиву інформацію;

– дії, які зробили попри сказане жінкою «ні»;

– емоційний тиск на жінку з метою схилити її до певного рішення;

– спричинення жінці фізичних страждань через зайві медичні втручання;

– спричинення жінці емоційних страждань через неповажне до неї ставлення.

Як жінок лікують без їхньої згоди

Інформована згода на медичні маніпуляції є ключовим водорозділом між медичним насиллям і медичними послугами. Чимала кількість жінок говорять про те, що вони не мали достатнього часу та інформації, щоб прийняти інформоване рішення щодо медичних втручань. Тобто, про можливі втручання повідомлялося або запізно, або без надання необхідної для прийняття рішення інформації.

Крім того, жінки часто говорять про те, що їм призначають чи ставлять через крапельницю медикаменти без оголошення назви препарату і цілі його призначення, навіть якщо жінка наполегливо питає.

Інша стратегія – отримування підпису на бланку про інформовану згоду вже після пологів. Вочевидь, така практика є профанацією і ніяк не забезпечує право жінки на інформовану згоду чи відмову від втручань. У цілому ж ситуація характеризується тим, що часто до жінки ставляться як до об’єкту, інкубатора, який не є носієм автономії, потреб і власної волі.

Як жінок лікують попри їх відмову

Часто також трапляються медичні втручання попри активний протест зі сторони жінки. У цих ситуаціях медична послуга починає до болю нагадувати більш «звичні» форми насилля.

Під виглядом «вітамінок» і «глюкозки» жінки говорять про введення їм медикаментозного окситоцину навіть у випадках, коли вони від нього відмовились. Такі дії не лише ілюструють неповагу до волі жінки, але й спричиняють жінці додаткові фізичні страждання, на які вона не погоджувалась.

Крім насильного стимулювання пологів окситоцином, жінки змушені народжувати на спині попри те, що ця поза була для них не зручною.

Часто ігнорованою вимогою жінок є також прохання не перерізати пуповину після народження дитини. Попри усні й письмові відмови від цієї процедури, бажане отримують одиниці жінок.

Як над жінками здійснюють емоційне насилля

Пригадуючи слова лікарів, які намагалися умовити пацієнток на ту чи іншу дію, жінки часто говорять про моральний тиск, втілений у фразах: «дитина страждає», «ви вбиваєте свою дитину» – за відсутності індикаторів дискомфорту з боку дитини.

Крім того, жінки, які висловлюють позицію, відмінну від бажаної лікарями, часто піддаються зневажливому та грубому ставленню з боку лікарів.

Як жінкам надають неповну чи неправдиву інформацію

Вагітні та породіллі часто отримують неповну інформацію щодо потенційних маніпуляцій.

Тоді як у більшості медичних процедур (УЗД, стимулювання пологів, анестезія, кесарево тощо) є науково доведені ризики, про які пишуть не лише в «інтернетах», а також у незалежних наукових журналах та звітах Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я, – у спілкуванні з жінками лікарі часто не визнають існування таких ризиків і говорять про абсолютну безпечність медичних втручань.

Як спричиняють фізичні страждання

Багато дій, здійснених проти волі жінок у пологовому залі, призводять до додаткових фізичних страждань.

Це – і примусова поза для пологів, і обмеження в їжі чи напоях, і вагінальні огляди без показань тощо. Одним із найрозповсюдженіших шляхів до збільшення фізичних страждань є використання синтетичного окситоцину проти волі жінки чи штучне проколювання міхура. Обидві процедури у більшості випадків призводять до суттєвого посилення фізичного дискомфорту, який не може бути виправданий, якщо жінка була проти таких втручань.

Як захистити себе від акушерського насилля?

1. Ознайомитися з протоколами пологів, щоб знати свої права під час них. Так, наприклад, у протоколі зазначено, що під час пологів лікарі мають визначити план ведення пологів та обов’язково узгодити його з породіллею. Також жінці мають дати можливість самій обрати позу для народження дитини, а після пологів – забезпечити матері й малюкові контакт «шкіра до шкіри».
2. Усі випадки, які можуть трапитися у пологових, прописані у протоколах. Непротокольні випадки має розглядати консиліум лікарів, а також породілля або хтось із родичів породіллі.
3. Обираючи лікаря, який буде приймати пологи, варто ставити йому відкриті питання, щоб зрозуміти, чи дотримується він необхідних практик. Жінка має право обирати лікаря та заклад, в якому народжуватиме. Якщо вона народжує з черговою бригадою, і виникла конфліктна ситуація, то навіть під час пологів вона може просити замінити лікаря.
4. Якщо акушерське насильство вже відбулося, потрібно писати скарги: починаючи від головного лікаря аж до місцевого Департаменту охорони здоров’я, і далі вже – в Міністерство охорони здоров’я. Також можна вимагати зібрати комісію, яка має дослідити порушення прав під час пологів. Адже, якби таких скарг було більше, то проблему б зрештою побачили, а так посадовці вважають: немає скарг — немає і проблеми. На жаль, механізму відповідальності за порушення протоколів в Україні немає (https://cutt.ly/n1pf6od).

Відповідальність за медичне насильство

У разі порушення Етичного кодексу лікаря України (далі – Кодексу) (https://cutt.ly/91gwF0K) лікарями медичних, наукових, освітніх закладів, членами федерацій, асоціацій, товариств або інших громадських організацій, що діють у галузі охорони здоров’я та визнають цей Кодекс, до них можуть бути застосовані санкції з боку етичних комісій або комітетів цих закладів і організацій (https://cutt.ly/91gwF0K).

Крайньою формою громадського осуду порушення фахових і загальнолюдських морально-етичних принципів є виключення лікаря або науковця з професійної асоціації, членом якої він є (https://cutt.ly/91gwF0K).

У кожному випадку невизнання або порушення Кодексу громадськими організаціями, окремими юридичними та фізичними особами, які діють у сфері охорони здоров’я, відповідна Комісія з питань біоетики зобов’язана досліджувати можливі негативні наслідки для окремих людей і суспільства та вживати заходи з їх профілактики і усунення шляхом клопотання перед відповідними організаціями та органами державної влади про дисциплінарні, адміністративні та юридичні санкції.

У разі виникнення непередбачених Кодексом ситуацій, невизначених питань і суперечок щодо тлумачення, виконання або порушення положень Кодексу остаточне рішення залишається за Комісією з питань біоетики.

Комісія з питань біоетики, етичні комісії або комітети закладів охорони здоров’я, наукових установ, вищих навчальних закладів, лікарські об’єднання і асоціації мають право у разі потреби відстоювати і захищати у засобах масової інформації, суспільному житті та в суді честь і гідність лікаря за його згодою, якщо його професійні дії відповідають Етичному кодексу лікаря України.

Серед причин відсутності скарг та звернень до суду можна назвати низький рівень правової культури пацієнтів, відсутність соціальної реклами на тему захисту прав пацієнтів, складний перебіг захворювання, побоювання розголосу власних діагнозів, сумнів у результативності такого звернення, відсутність бажання вплутуватися в судові тяжби, не бажання витрачати власний час і гроші, недовіра до судової системи та діяльності інших органів, страх не досягти бажаного, невпевненість у свої силах перед «закритою» медичною професією.

Який алгоритм дії? Куди слід звернутися насамперед?

Згідно із законодавством, громадянин може сам захищати свої права, але питання у тому, чи зможе він це зробити фахово. Адже потрібно володіти термінологією, детально знати відомче законодавство. Без допомоги адвоката складно.

У будь-якому разі, першочерговими мають бути такі дії: 1) запит щодо доступу до персональних даних, аби витребувати копії медичної документації; 2) написання заяви до КЕК з проханням провести оцінку якості наданої медичної допомоги; 3) скарга в прокуратуру чи до органів внутрішніх справ.

Згодом, зважаючи на результати розгляду попередніх звернень, обирати подальшу тактику дій.

Скільки часу, зазвичай, триває судова тяганина?

Провадження може тягнутися роками, у моїй практиці одна із справ розглядалась близько 5 років, отож слід набратись терпіння. У медичних справах, зазвичай, проводяться різні види експертиз, багато часу займає збір доказів.

Складність збирання доказів

Доволі складно пацієнтам формувати по справі доказову базу. В Україні діє негласний принцип, згідно з яким лікар покриває іншого лікаря, як от керівники медичних установ — своїх підлеглих: документація переписується, дані в медичних картах — фальсифікуються, докази — знищуються. Часто пацієнтам відмовляють у наданні копій виписок із медичної карти із зазначенням діагнозу, результатами аналізів та обстежень, а також і самої карти. Відповідно, з такою доказовою базою майже неможливо виграти справу.

Захист прав пацієнтів

1. Адміністративне оскарження. Основою адміністративного способу захисту прав пацієнта є подання скарги як у письмовому вигляді, так і усно, з посиланнями на норми закону, що регулюють порядок звернення до тої чи іншої державної (управління охорони здоров’я, прокуратура) та недержавної (напр., керівнику приватної клініки) установи.

Закон України «Про інформацію» передбачає право на отримання інформації. Закон України «Про доступ до публічної інформації» визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до відкритої інформації та конфіденційної інформації шляхом подання «запиту на інформацію». Використання запиту на інформацію необхідне пацієнту, наприклад, у разі необхідності отримати копії медичних документів для підготовки матеріалів до суду.

Скарги та інші звернення пацієнтів є офіційним документом, за допомогою якого пацієнт заявляє про свою позицію щодо юридичного конфлікту, який виник між ним та працівником медичного закладу. Скарга – це документ, який покладає на адресата встановлені законом обов’язки та передбачає дотримання відповідної законодавчо визначеної процедури, та оформлений відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян».

Система суб’єктів адміністративного оскарження, які за своєю компетенцією зобов’язані вирішувати ці правові конфлікти (https://cutt.ly/0M7CgeK):

2. Адміністрація медичного закладу (державного або приватного);
3. Районні відділи та обласні (міські) управління охорони здоров’я при місцевих державних адміністраціях;
4. Органи та підрозділи Міністерства охорони здоров’я;
5. Управління захисту прав споживачів;
6. Органи Національної поліції України та прокуратури;
7. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (Омбудсмен).
8. Інші організації, що мають державні повноваження захищати права пацієнтів (Президент України, Кабінет міністрів України).

2. Дисциплінарна відповідальність медичного працівника

Під час прийняття на роботу до закладу охорони здоров’я кожного працівника в обов’язково під підпис ознайомлюють із внутрішнім трудовим розпорядком.

Внутрішній трудовий розпорядок необхідний для кожної окремої установи, підприємства тощо, зокрема й для закладів охорони здоров’я. Розпорядок розроблюють для чіткої організації роботи медичних працівників, поліпшення дисципліни, забезпечення раціонального використання робочого часу та якості виконання посадових обов’язків. На вимогу статті 142 Кодексу законів про працю України (КзпП) трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається Правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджує трудовий колектив за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) на основі типових правил.

Правила внутрішнього трудового розпорядку у закладах охорони здоров’я формуються з урахуванням:

1. статті 142 КзпП від 10.12.1971 року № 322-VIII;
2. статті 12 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 року № 504/96-ВР;
3. статті 77 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19.11.1992 року № 2801-XII;
4. Галузевих правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників закладів, установ, організацій та підприємств системи охорони здоров’я України, затверджених наказом МОЗ від 18.12.2000 року № 204-о;
5. наказу МОЗ «Про затвердження норм робочого часу для працівників закладів охорони здоров’я» від 25.05.2006 року № 319;
6. колективного договору (укладеного між керівництвом закладу та відповідним профспілковим комітетом).

Згідно з Галузевими правилами врегулювання діяльності працівників закладів охорони здоров’я визначається Правилами внутрішнього трудового розпорядку, що сприяє вихованню працівників (лікарів, провізорів, інженерно-технічних працівників, середнього і молодшого медичного і фармацевтичного персоналу та інших), зміцненню трудової дисципліни, організації праці на науковій основі, раціональному використанню робочого часу, високій якості роботи, забезпеченню охорони здоров’я населення, зокрема при наданні населенню медико-санітарної допомоги.

Відповідно до своїх посадових обов’язків головна медична сестра має постійно контролювати дотримання Правил внутрішнього трудового розпорядку підлеглими. У разі їх невиконання або порушення, працівник несе дисциплінарну відповідальність (догана, звільнення).

У таких випадках необхідно організувати роботу за алгоритмом:

• порушник трудової дисципліни надає письмове пояснення;
• складають відповідний акт;
• створюють робочу групу, яка визначає подальшу долю працівника.

Для лікарів наразі не передбачений спеціальний порядок дисциплінарної відповідальності.

Для лікарів, які працюють за трудовим договором в Закладі охорони здоров’я (ЗОЗ), дисциплінарні стягнення накладаються в загальному порядку, передбаченому Кодексом законів про працю України (догана, звільнення), які може застосовувати керівництво закладу.

Варто зазначити, що однією з підстав для звільнення працівника з ініціативи роботодавця є виявлена невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації.

Вочевидь, ця підстава застосовується у випадку, якщо лікар не пройшов атестацію. Однак, звільнення з цієї підстави допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Тобто, навіть у разі виявлення некомпетентності лікаря, він може продовжувати працювати в ЗОЗ, скажімо, на посаді молодшого спеціаліста.

Проблема. Схема дисциплінарної відповідальності лікаря у разі надання неякісної медичної допомоги виглядає так:

(1) клініко-експертна комісія (КЕК) (рівня МОЗ або обласного рівня) проводить клініко-експертну оцінку і повідомляє керівництво ЗОЗ про необхідність проведення позачергової атестації конкретного лікаря;

(2) керівництво ЗОЗ направляє лікаря на позачергову атестацію;

(3) Лікар не проходить позачергову атестацію;

(4) Лікаря звільняють у зв’язку з недостатньою кваліфікацією, якщо не можуть його залишити на іншій посаді в ЗОЗ.

Слід звернути увагу, що в чинному законодавстві питання проведення позачергової атестації належним чином не врегульовано. При цьому єдиним видом атестації, де прямо йдеться про неможливість займатися лікарською практикою та обіймати посаду лікаря-спеціаліста у разі її непроходження – це атестація на підтвердження звання лікаря-спеціаліста. Цей вид атестації стосується дуже обмеженого кола випадків (зокрема, лікарів, що не своєчасно подалися на отримання кваліфікаційної категорії).

3. Цивільне судочинство

Основним питанням, яке ставиться при зверненні до цивільного суду є можливість відшкодування матеріальної та моральної шкоди, яку пацієнту завдають при порушенні його законних прав та інтересів та правильне визначення відповідача за позовом.

Сучасна ж вітчизняна судова практика показує на все частіше притягнення відповідачем саме медичного закладу за діяння його працівника. У цьому випадку медичний заклад шляхом регресного позову має можливість стягнути зі свого працівника затрачені суми відшкодувань, виплачених пацієнту. У пацієнта, таким чином, є можливість притягнення відповідачем як конкретного лікаря за спричинену шкоду, так і медичного закладу або обох одразу, притягуючи заклад як співвідповідача. Те ж стосується і випадків спричинення шкоди двома або більше особами, які за цивільним законодавством несуть солідарну відповідальність. У такому випадку позивач визначає відповідачами, як правило, лікаря та медичний заклад.

При відшкодуванні майнової шкоди, згідно ст. 22 Цивільного кодексу України, пацієнту враховується наявність реальних збитків (витрат, які пацієнту необхідно буде зробити для відновлення свого порушеного права) та упущеної вигоди (доходів, які пацієнт міг би реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено). При відшкодуванні моральної шкоди враховується фізичний біль та страждання, які пацієнт зазнав у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; душевні страждання, яких зазнав пацієнт (члени сім’ї чи близькі родичі пацієнта) у зв’язку з протиправною поведінкою медичних працівників; у приниженні честі та гідності пацієнта (ст. 23 Цивільного кодексу України).

Питання визначення розміру відшкодування заподіяної шкоди має велике значення з огляду на невизначеність у вітчизняному законодавстві критеріїв таких витрат. На даний час ст. 22 Цивільного кодексу України визначає відшкодування збитків у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Розмір встановлюється судом або за договором про добровільне відшкодування.

Специфікою цивільного процесу у «медичних» справах є призначення судово-медичної та судово-психіатричної експертизи, яка часто виступає чи не головною основою для доказової бази у суді. Причинний зв’язок між протиправною поведінкою медика та заподіяною ним шкодою встановлює саме судово-медична експертиза. Проблемою при визначені причинно-наслідкового зв’язку між протиправним діянням та наслідками у медичних конфліктах часто є наявність декількох медичних працівників, які надавали допомогу пацієнту та могли спричинити йому шкоду.

Якість захисту прав пацієнта за допомогою цивільного судочинства, у першу чергу, залежить від технології збору та подання доказів і своєчасного проведення судово-медичної, судово-психіатричної експертиз. Має значення також можливість звернення пацієнта за допомогою до юриста-практика з медичного права та профілюючих у цій галузі громадських організацій.

Пацієнт стає перед вибором: захищати свої права в суді цивільної юрисдикції (отримати компенсацію) чи йти шукати правду в рамках розслідування кримінальної справи (притягнути лікаря до кримінальної відповідальності), звернутися до керівництва медичного закладу — притягнути лікаря до дисциплінарної відповідальності.

Як матеріальну (майнову) шкоду пацієнти зазвичай зазначають: витрати на медикаменти, додаткове оперативне втручання, звернення до інших спеціалістів тощо. Суми, які пацієнти просять відшкодувати коливаються в межах від 2000 грн до 400 000 грн.

Моральну шкоду частіше за все пацієнт обґрунтовує негативними змінами в житті, переживанням фізичних незручностей, психологічним дискомфортом внаслідок переживань щодо майбутнього стану здоров’я, вимушеною зміною звичного способу життя. Та чи інша причина оцінюється пацієнтами в суму від 2000 грн до 500 000 грн.

Судді ж, згідно з аналізом рішень з ЄДРСР, по-різному розв’язують питання щодо відшкодування моральної шкоди. Але загалом зберігається така тенденція: пацієнт просить відшкодувати занадто велику, на думку суду, суму (наприклад, 500 000 грн), тож позов задовольняється частково (пацієнт отримує в 10 разів менше). Це свідчить про наявність проблеми з реальною оцінкою та доведенням пацієнтом факту завдання моральної шкоди на ці 500 тисяч, які він просить. Це спричинено передусім відсутністю визначених процедур обрахування такої суми, переліку доказів, які мали бути обґрунтуванням для визначення суми позову тощо. А також може вказувати на те, що пацієнт звернувся не до того юриста, який, приміром, не зміг скласти йому нормальний позов і обґрунтувати, в чому ж конкретно полягала його моральна шкода.

4. Кримінальне судочинство

У застосуванні кримінального судочинства для захисту прав пацієнтів головним є процес, який містить в собі порушення кримінальної справи проти медичного працівника, який своїми діями (бездіяльністю) призвів до скоєння злочину проти життя та здоров’я пацієнта, і притягнення такої особи до кримінальної відповідальності. Для притягнення до кримінальної відповідальності, як правило, необхідно подати заяву до органів Національної поліції України з метою порушення кримінальної справи проти медичного працівника. Якщо у діях медичного працівника виявлено склад злочину, згідно положень Кримінального процесуального кодексу України слідчий порушить кримінальну справу.

5. Звернення до Європейського суду з прав людини

Однією з міжнародних судових установ є Європейський суд з прав людини, який є незалежним органом, що проводить своє судове розслідування та не має повноважень на зміну чи скасування рішень національних судів. При розгляді справи, яка приймається Європейським судом протягом 4 місяців з моменту винесення остаточного рішення у справі, першочергове значення має тлумачення норм Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та перевірка відповідності норм національного законодавства вимогам цього документу. Європейський Суд розгляне заяву пацієнта, якщо порушено його право і це право, передбачене у згаданій Конвенції, порушено державою та її органами.

Використані матеріали:

1. Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19.11.1992 року № 2801-XII: https://cutt.ly/hM5bHUd
2. Указ Президента України «Про Клятву лікаря» від 15.06.1992 року № 349: https://cutt.ly/81f7TW4
3. Етичний кодекс лікаря України: Всеукраїнський з'їзд лікарських організацій, X З'їзд Всеукраїнського лікарського товариства (ВУЛТ), м. Євпаторія, 27.09.2009: https://cutt.ly/91gwF0K
4. Закон України «Про інформацію» від 02.10.1992 року №2657-XII: https://cutt.ly/zM7Vc9G
5. Сенюта І.Я. Адміністративно-правовий захист прав пацієнтів в Україні // Адміністративне право і процес: шляхи вдосконалення законодавства і практики: Зб. матер. наук.-практ. конф. (м. Київ, 22 грудня 2006 р.) / Ред. кол.: О.М.Джужа, В.М.Дзюба, С.Г.Стеценко та ін. К.: Київський нац. ун-т внутр. справ, 2006. С. 226
6. Закон України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 року № 393/96-ВР: https://cutt.ly/VM7BI64
7. Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 року № 2939-VI: https://cutt.ly/9M71JHd
8. Цивільний кодекс України: https://cutt.ly/KM5ax3B
9. Кримінальний процесуальний кодекс України: https://cutt.ly/VM5sFCf
10. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод: https://cutt.ly/VM5dJg5
11. Внутрішній розпорядок в медичному закладі: як розробити правила: https://cutt.ly/iM5fJiJ
12. Кодекс законів про працю України: https://cutt.ly/QM5gZ9V
13. Дисциплінарна, адміністративна та кримінальна відповідальність ліцензованого лікаря: https://cutt.ly/mM5k4w8, https://cutt.ly/GM5zmao
14. Наказ Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження Положення про клініко-експертну комісію Міністерства охорони здоров’я Автономної Республіки Крим, структурних підрозділів з питань охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій» від 05.02.2016 року № 69: https://cutt.ly/zM5zaXV
15. Виклики та перспективи судового захисту пацієнтів: https://cutt.ly/5MVmAIu
16. Медичне насильство: https://cutt.ly/O1pdS9s
17. Що таке акушерське насильство і як захистити себе від нього: https://cutt.ly/n1pf6od
18. Насильство – це сміття, яке треба виносити з дому: https://cutt.ly/W1pxlFt
19. Пасивне насильство: що таке неглект та що робити, якщо ви стали його жертвою?: https://cutt.ly/e1pxYEF
20. «Насильству-НІ»: https://cutt.ly/W1pSPBG
21. Акушерське насильство: погляд медиків: https://cutt.ly/L1pFy7B
22. Насилля над жінками: акушерський вимір: https://cutt.ly/P1pFvH9
23. Насильство: визначення поняття та приклади: https://cutt.ly/31fBGDQ
24. Всесвітній звіт про насильство та здоров’я, ВОЗ 2002, Женева, ст. 5: http://whqlibdoc.who.int/hq/2002/9241545615.pdf
25. Лікарська помилка і як з нею боротися: https://cutt.ly/OM2gucS
26. Галай В.О. Способи захисту прав пацієнтів в Україні. Науково-практичний посібник: https://cutt.ly/0M7CgeK
27. Грубість і насильство в медустановах: як з цим боротися?: https://cutt.ly/j1garAW
28. Спілка захисту прав пацієнтів «Здоров’я нації»: https://cutt.ly/91ggmHe

Корисні посилання:

1. Довідник контактів організацій і установ, що надають допомогу в умовах воєнного стану: http://surl.li/dcggk.
2. Як ідентифікувати насильство над дитиною: головні ознаки та поради щодо ненасильницького спілкування: https://cutt.ly/f1fNFS6