Медіація може застосовуватися з метою врегулювання спорів, що пов’язані зі здійсненням підприємницької та іншої господарської (економічної) діяльності. Вид медіації, спрямований на врегулювання спору між суб’єктами господарювання, є комерційною медіацією, або бізнес-медіацією.
Інститут посередництва при вирішенні спорів існує достатньо давно і позитивно зарекомендував себе в бізнесі. За останні десятиліття підхід комерційних сторін до вирішення спорів змінився. Хоча традиційні форми вирішення спорів (судовий процес та арбітраж) залишаються популярними, комерційні сторони дедалі частіше шукають альтернативні форми вирішення спорів («ADR»), які краще відповідають їхнім комерційним потребам і забезпечують ефективні результати. Посередництво часто виконує таке завдання.
Світова статистика свідчить, що понад 90 відсотків комерційних суперечок вирішуються в досудовому порядку. Медіація — це більше ніж прості переговори, це техніка для посилення переговорів, яка зміщує фокус із відповідних позицій сторін на їхні інтереси та потреби. У той час як переговори зазвичай відбуваються між адвокатами і є частиною змагального процесу, медіація — це процес, у який усі його учасники, комерційні сторони та їхні адвокати, вкладають час і сили.
Комерційна медіація дає змогу суб’єктам господарювання досягти при врегулюванні спору рішення, яке влаштовує всі сторони. Суб’єкт господарювання отримує рішення, яке вигідне для нього, при цьому ризик його невиконання іншою стороною — мінімальний, оскільки таке рішення є одночасно вигідним і для цієї сторони.
Застосування інституту медіації для вирішення комерційних спорів є надзвичайно ефективним і дієвим механізмом, враховуючи високий відсоток звернень до господарських судів і низький відсоток виконання їхніх рішень.
Офіційне закріплення визначення медіації для країн Євросоюзу міститься в Директиві № 2008/52/ЄС Європейського парламенту і Ради «Про деякі аспекти посередництва (медіації) в цивільних та комерційних справах» (далі — Директива).
Медіація відповідно до Директиви означає структурований процес, незалежно від його назви або посилання на нього, за допомогою якого дві або більше сторін спору намагаються самостійно, на добровільній основі досягти згоди для вирішення спору за підтримки медіатора. У Директиві констатується, що встановлення основних засад у цій сфері є необхідним кроком до забезпечення належного розвитку та функціонування позасудових процедур для врегулювання спорів у цивільних і господарських правовідносинах, мета якого — спростити й покращити доступ до правосуддя. Відповідно до положень Директиви медіація може бути ініційована самими сторонами, проводитися за пропозицією або на виконання розпорядження суду, або для виконання приписів законодавства.
Генеральною Асамблеєю ООН усім державам рекомендовано «Типовий закон про міжнародну комерційну погоджувальну процедуру» (далі — Типовий закон), прийнятий Комісією ООН з права міжнародної торгівлі (далі — ЮНІСТРАЛ) 24 червня 2002 року, який містить однакові правила щодо погоджувального процесу з метою сприяння застосуванню погоджувальної процедури та забезпечення більшої передбачуваності і визначеності при її застосуванні.
У 2018 році Типовий закон був змінений за допомогою включення нового розділу, присвяченого міжнародним мировим угодам і приведенню їх у виконання. Типовий закон дістав нову назву «Типовий закон про міжнародну комерційну медіацію та міжнародні мирові угоди, досягнуті в результаті медіації».
У 2002 році Комісія Європейських Співтовариств прийняла Зелену книгу про альтернативні способи вирішення спорів у цивільному та комерційному праві, висловивши побажання надалі встановити такі принципи позасудового врегулювання спору, які будуть аналогічно до правосуддя гарантувати надійність такого вирішення спорів. Ґрунтуючись на рекомендаціях Зеленої книги, в липні 2004 року Комісія прийняла Європейський кодекс поведінки медіаторів (далі — Кодекс поведінки), який закріплює такі принципи медіації: незалежність, неупередженість, рівність сторін, конфіденційність.
Які основні завдання та переваги бізнес-медіації?
Основними завданнями медіації в господарських спорах є оперативне вирішення комерційної суперечки, досягнення позитивного результату, який задовольнить усі сторони конфлікту, та ефективне практичне впровадження результатів медіації.
Бізнес-медіація спорів орієнтована на збереження доброзичливих ділових відносин. Адже часто не вирішений вчасно конфлікт створює негативний імідж для обох сторін комерційного спору. Як відомо, інколи навіть відомості про судовий спір, що відображаються в реєстрі судових рішень, позбавляють представників бізнесу майбутніх контрактів. Як показує практика, до медіації частіше вдаються сумлінні учасники бізнесу, які цінують свої ділові відносини, свою репутацію, налаштовані на співпрацю і продовження цих партнерських відносин.
Звертаючись до зарубіжного досвіду, можна відзначити успішний досвід урегулювання спорів у процедурі медіації таких світових компаній і корпорацій, як: Siemens, Audi, Deutsche Bank, Bayer, Deutsche Telecom, Porsche, Bombardier, Lufthansa та інших. За твердженням представників світових компаній, упровадження системи конфлікт-менеджменту й активне використання комерційної та корпоративної медіації привели до істотного збільшення прибутку компаній. У 70 % спорів у компаніях були досягнуті відповідні угоди, виконані сторонами в добровільному порядку, без необхідності їх примусового виконання.
В Україні експерти також зазначають, що впровадження медіації як способу позасудового вирішення господарського конфлікту значно розвантажить господарські суди та збереже час і кошти його учасникам. Необхідно зазначити, що процедура медіації позитивно впливає на учасників господарського спору, які спільно можуть прийняти найбільш вигідне для всіх рішення та зберегти порядні партнерські відносини.
У медіації важливою є не правова оцінка ситуації і доведення правоти кожної зі сторін, а орієнтація на збереження відносин сторін у перспективі. При досягненні згоди в межах медіації відпадає необхідність винесення рішення суду по суті спору, але при цьому, якщо суперечка вже в суді, угода сторін може бути затверджена судом у вигляді мирової угоди.
Не всі учасники бізнес-процесів враховують розмір витрат, що виникають у межах тривалих процедур з вирішення суперечок. Адже не секрет, що розгляд судових спорів триває роками і стагнація в період цих процесів завдає значних збитків обом сторонам спору. Медіація в зазначених умовах стає ефективним інструментом для вирішення не тільки самої бізнес-суперечки, але в деяких випадках навіть способом збереження бізнесу.
Необхідно зазначити, що порівняно із cудовим способом вирішення комерційних спорів перевагами медіації є:
• непублічність вирішення конфлікту між суб’єктами господарювання, внаслідок чого не погіршується ділова репутація сторін спору;
• швидкість вирішення господарських спорів, адже строки вирішення конфліктів за допомогою медіації значно коротші ніж у судовому порядку;
• економічність, оскільки вартість медіації нижча ніж розміри судових витрат;
• спрямованість на пошук рішення, яке б задовольнило інтереси кожної зі сторін.
Згідно з частиною 5 статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права та свободи від порушень і протиправних посягань. Тобто ця норма не виключає можливості використання медіації як способу захисту прав і свобод людини.
Крім того, прийняття Закону України «Про медіацію» легалізувало медіацію в Україні, що має стати причиною для популяризації бізнес-медіації. Законом були внесені зміни, у тому числі до Господарського процесуального кодексу України (далі — ГПК), у частині розширення можливостей для сторін зупинити провадження у справі для проведення медіації, укласти мирову угоду за результатами її проведення, отримати часткове повернення судового збору в разі досягнення сторонами домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем за результатами проведення медіації.
Крім того, у п. 2 ч. 1 статті 67 ГПК зазначено, що медіатори не можуть бути допитані як свідки щодо інформації, яка була ними отримана в процесі надання послуг медіації.
Аналогічна норма міститься в пункті 2 частини 1 статті 70 Цивільного процесуального кодексу України, а саме: не можуть бути допитані як свідки: особи, які за законом зобов’язані зберігати в таємниці відомості, що були довірені їм у зв’язку з наданням професійної правничої допомоги або послуг посередництва (медіації) під час проведення позасудового врегулювання спору.
Джерело: Адвокат та медіація / Г. Гаро, А. Зернова, Г. Єременко, Р. Коваль, С. Погоріла, В. Поліщук, О. Помазановська, Л. Романадзе, М. Саєнко, В. Ситюк. 2022. 112 с.
Ознайомитися із посібником можна за посиланням: http://surl.li/jfycm
