Постанова Верховного Суду від 20.03.2024 у справі № 458/285/21
Колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд, взявши до уваги лише висновки органу опіки та піклування і служби у справах дітей, задовольнивши позов, не врахував, що малолітній вік дитини сам собою не свідчить про наявність підстав для визначення її місця проживання саме з матір’ю, якщо дитина вже тривалий час проживає з батьком у безпечному, спокійному та стійкому середовищі. Батько зі свого боку сумлінно ставиться до виконання своїх батьківських обов’язків стосовно сина, створивши дитині належні умови проживання, турбується про дитину.
1. Обставини справи
Позивачка звернулася до суду з позовом про визначення місця проживання дитини. На обґрунтування заявлених вимог зазначала, що перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, в якому у них народився син. Стверджувала, що у будинку відповідача, де сторони проживали після реєстрації шлюбу, вона зазнавала психологічного насилля з боку матері та сестри відповідача, які її постійно принижували та ображали, а чоловік у всьому їх підтримував. У січні 2021 року вона захворіла на COVID-19 і згадані особи запропонували їй піти на самоізоляцію до своєї матері, а коли вона повернулася, то її не пустили до будинку і до цього часу не дозволяють бачитися із сином, якого налаштовують проти неї та залякують, а сусіди стверджують, що сина не випускають на вулицю. Позивачка має постійне місце проживання, у неї є підтримка рідних, немає шкідливих звичок, за місцем проживання характеризується позитивно, любить свого сина, який потребує материнської любові, турботи та піклування. Вважає, що дитині найкраще проживати з матір'ю і це буде відповідати інтересам дитини. Враховуючи наведене, просила суд визначити місце проживання малолітньої дитини з нею.
2. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням суду першої інстанції позовні вимоги задоволено, визначено місце проживання дитини з матір’ю. Врахувавши інтереси малолітнього та захищаючи його права в контексті першочергового врахування якнайкращих інтересів дитини, які переважають над інтересами батьків, встановивши, що для забезпечення інтересів дитини саме визначення місця проживання дитини з матір’ю відповідатиме її інтересам, врахувавши висновок органу опіки та піклування, місцевий суд дійшов висновку про задоволення позову. Відповідач це рішення оскаржив, проте постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції під час розгляду справи не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. Місцевий суд всебічно та повно з’ясував обставини, які мають значення для справи, у судовому засіданні дослідив усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості та надав їм правильну оцінку. Суд не встановив того, що мати (позивачка) не може створити дитині належних умов для її виховання та розвитку, а визначення місця проживання з матір’ю буде відповідати інтересам дитини.
3. Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
У касаційній скарзі заявник вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Вказує на те, що судом не враховано, що малолітня дитина з народження проживає у сім’ї відповідача. Родина позивачки для дитини є абсолютно чужою, дитина її майже ніколи не бачила. Крім того, у житловому приміщенні, яке складається з двох кімнат, де наразі проживає позивачка, мешкає ще шість осіб. Натомість у будинку заявника дитина проживає в окремій кімнаті. Верховний Суд касаційну скаргу відповідача задовольнив, рішення судів першої та апеляційної інстанції скасував і зазначив таке. Законодавство України не містить правових норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. Водночас під забороною розлучення дитини зі своєю матір’ю потрібно розуміти не обов’язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення (частина перша статті 161 СК України).
Презумпція на користь матері в справах про опіку над дитиною не підтримується ані практикою на рівні ООН після прийняття Декларації, ані судового практикою Європейського Суду з прав людини і не відповідає позиції Ради Європи і більшості держав-членів. У 21 столітті методологія з такою презумпцією, яку можна відхилити лише за «виняткових обставин», більше не є раціональною в частині прав, що гарантуються Конвенцією. Основна думка полягає в тому, що ця презумпція, за відсутністю доказів на користь зворотного, розглядає проживання дитини з батьком як таке, що не відповідає найкращим інтересам дитини (рішення ЄСПЛ у справі «Цаунеґґер проти Німеччини», (ZAUNEGGER v. GERMANY), заява № 22028/04, § 46, 03 грудня 2009 року). Рада Європи декілька разів засуджувала нерівне ставлення до батьків і наголошувала на тому, що роль батька щодо дітей необхідно краще визнавати і належно цінувати.
Вирішуючи спір щодо визначення місця проживання дитини, суди мають виходити з того, що поведінка батьків, їхній авторитет відіграють суттєву роль у вихованні дитини, оскільки дитина не має самостійного досвіду соціальної поведінки, а тому успадковує досвід і поведінку авторитетних для неї батьків. У справі, яка переглядається, суди встановили, що між сторонами існує особистий конфлікт, який негативно впливає на дитину. Позивачка на підтвердження позовних вимог надала висновок органу опіки та піклування про доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини з матір’ю. Інших належних, допустимих і достовірних доказів на обґрунтування своїх позовних вимог позивачка не надала ні суду першої, ні суду апеляційної інстанцій. Колегія суддів вважає, що місцевий суд, взявши до уваги лише висновки органу опіки та піклування і служби у справах дітей, задовольнивши позов, не врахував, що малолітній вік дитини сам собою не свідчить про наявність підстав для визначення її місця проживання саме з матір’ю, якщо дитина вже тривалий час проживає з батьком у безпечному, спокійному та стійкому середовищі. Батько зі свого боку сумлінно ставиться до виконання своїх батьківських обов’язків стосовно сина, створивши дитині належні умови проживання, турбується про дитину.
Давши оцінку факту створення належних умов для проживання малолітньої дитини як за місцем проживання батька, так і за місцем проживання матері, суд першої інстанції залишив поза увагою дійсний психоемоційний стан дитини, а позивачка не підтвердила належними, допустимими і достатніми доказами те, чи буде забезпечено належний розвиток малолітньої дитини у новому, не звичному для неї середовищі. Із матеріалів справи видно, що малолітній негативного або агресивного ставлення до матері не проявляє, але не спілкується з матір’ю, ховається від неї, не підходить. Натоміть вбачається прихильність і позитивне ставлення дитини до батька. Колегія суддів вважає, що на цьому етапі розвитку дитини залишення місця проживання малолітнього з батьком не порушить його права, а навпаки сприятиме забезпеченню його інтересів, адже за місцем проживання батька дитина має усталений тривалий побут, сталі соціальні/родинні зв’язки, належний рівень життя, задовільні умови для проживання, що у сукупності є необхідним для її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку. За таких обставин, зважаючи на найкращі інтереси дитини та її прихильність до батька, особу матері, з якою у цей період часу дитина не бажає зустрічатися, відчуває дискомфорт, ховається від неї та тривалий час спільно не проживає, колегія суддів доходить висновку, що визначення місця проживання дитини з матір’ю призведе до зміни місця проживання малолітнього, порушення його усталеного побуту і способу життя, навчання, розвитку, що потягне невиправдане та надмірне негативне психоемоційне навантаження на дитину з важкопрогнозованими негативними наслідками та суперечитиме її найкращим інтересам.
Докладніше з текстом постанови можна ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням: https://tinyurl.com/4x3twcxj
Більше позицій у сімейних справах можна знайти у Бюлетені Комітету НААУ з питань сімейного права (інформаційний дайджест у сфері сімейного права) за I квартал 2024 року. Випуск 16. https://tinyurl.com/2azrunuf