Наявність кримінального провадження, відкритого стосовно особи, яка проходить службу в поліції, не виключає можливості застосування стосовно цієї особи дисциплінарного стягнення

Огляд Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 лютого 2023 року у справі № 200/11036/20-а

Короткий зміст позовних вимог:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту патрульної поліції України (далі - ДПП України, відповідач), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив:

- визнати протиправним і скасувати наказ відповідача від 16 жовтня 2020 року № 587 «Про застосування до працівників управління патрульної поліції в Донецькій області Департаменту патрульної поліції дисциплінарних стягнень» у частині застосування відносно ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції за вчинення дисциплінарного проступку;

- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 23 жовтня 2020 року № 777 о/с у частині звільнення позивача, який перебуває в розпорядженні Департаменту патрульної поліції з 23 жовтня 2020 року;

- визнати протиправними та скасувати висновки службового розслідування, на підставі яких виданий наказ ДПП України від 16 жовтня 2020 року № 587 «Про дисциплінарне стягнення», у частині застосування відносно ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції;

- поновити ОСОБА_1 на посаді командира взводу № 1 роти тактико-оперативного реагування управління патрульної поліції в Донецькій області Департаменту патрульної служби;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23 жовтня 2020 року.

Позивач не погоджується з оскаржуваними наказами, оскільки йому взагалі не повідомлено про проведення службового розслідування. Застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби є крайнім заходом дисциплінарного впливу, однак його застосування здійснювалось на розсуд уповноваженої особи без урахування відсутності у позивача дисциплінарних стягнень та без урахування наявних заохочень. Крім того, в самому наказі не зазначено, який саме дисциплінарний проступок слугував проведенню службового розслідуванню та застосуванню дисциплінарного стягнення.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення:

Рішенням окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду, в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішуючи цей публічно-правовий спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача, хоч і прийнято, в тому числі на підставі відомостей, наявних в матеріалах кримінального провадження, однак ґрунтується на самостійних правових підставах. Порушення, зафіксовані у висновку службового розслідування, у своїй сукупності свідчать про вчинення, зокрема позивачем, дисциплінарного проступку у вигляді порушення службової дисципліни, несумісного з продовженням служби в поліції. Склад дисциплінарного проступку у діях позивача був встановлений службовим розслідуванням на підставі доказів та пояснень допитуваних службових осіб та аналізувався під кутом Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09 листопада 2016 року № 1179.

Суд першої інстанції установив, що службове розслідування проведено з дотриманням вимог чинного законодавства, а матеріали справи не містять відомостей, які б вказували на порушення вимог щодо оформлення його результатів. Натомість, доводи позивача про порушення процедури проведення службового розслідування, а саме неознайомлення з наказом про проведення службового розслідування та порушення строків його проведення, окружний суд відхилив, оскільки такі спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

У підсумку суд першої інстанції дійшов висновку про те, що встановлені у висновку службового розслідування обставини були достатніми, щоб стверджувати про порушення позивачем вимог чинного законодавства, а тому вимоги про визнання протиправними та скасування наказів від 16 жовтня 2020 року № 587 та від 23 жовтня 2020 року 777 о/с про звільнення за пунктом 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Перший апеляційний адміністративний суд у повній мірі погодився з позицією суду першої інстанції та мотивами ухвалення оскаржуваного рішення, при цьому додав, що наявність кримінального провадження, відкритого стосовно особи, яка проходить службу в поліції, не виключає можливості застосування стосовно цієї особи дисциплінарного стягнення у разі встановлення службовою перевіркою дій, що підривають довіру та авторитет поліції в очах громадськості і є несумісними з подальшим проходженням служби.

Позиція Верховного Суду:

З аналізу норм законодавства, яке регулює особливості проходження служби в поліції слідує, що однією з підстав для звільнення зі служби в поліції є реалізація дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту. Іншою підставою звільнення є набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення.

Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 804/4096/17 зазначав, що притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення (пункт 10 частини першої статті 77 Закону № 580-VІІІ), є окремими підставами для звільнення зі служби в поліції та припинення служби в поліції, не пов`язаними із притягненням особи до дисциплінарної відповідальності (пункт 6 частини першої статті 77 Закону № 580-VІІІ).

Акцентуючи увагу на тому, що Закон № 580-VІІІ виокремлює зазначені підстави для звільнення зі служби в поліції, Верховний Суд у справі № 804/4096/17 мав на меті звернути увагу що вчинення поліцейським діяння, за яке передбачено одночасно різні види юридичної відповідальності, зокрема дисциплінарну, кримінальну та/або адміністративну, не у всіх випадках ставить їх у залежність одне від одного.

Отже, такі підстави для звільнення зі службі в поліції, як притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення, не слід ототожнювати із підставами для притягненням до дисциплінарної відповідальності.

Слід ураховувати, що звільнення у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби не пов`язано з кримінально-правовою кваліфікацією тих самих діянь, які, водночас, стали підставою для службового розслідування та кримінального провадження.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням статті 6 Конвенції притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, що встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися під кутом зору правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 06 жовтня 1982 року у справі «X. v. Austria» про неприйнятність заяви № 9295/81) чи таке провадження було закрите (див. mutatis mutandis рішення Європейської комісії з прав людини від 07 жовтня 1987 року у справі «C. v. the United Kingdom» про неприйнятність заяви № 11882/85). Більше того, гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі (рішення Європейського суду з прав людини від 11 лютого 2003 року у справі «Ringvold v. Norway», заява №34964/97). Відтак зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру.

Тож вирішення питання про правомірність притягнення працівника органів поліції до дисциплінарної відповідальності, передбачає необхідність з`ясовувати склад дисциплінарного проступку в його діях, незалежно від того, яку кримінально-правову кваліфікацію, ці ж самі дії особи отримали в рамках кримінального провадження та які наслідки, у підсумку, настали для такої особи.

В аспекті наведених правових приписів, які, на думку дисциплінарної комісії, порушив позивач, можна констатувати те, що остання дійшла висновку, що вчинений командиром взводу №1 роти тактико-оперативного реагування управління патрульної поліції в Донецької області ДПП України ОСОБА_1 дисциплінарний проступок полягає у порушенні Присяги поліцейського та вчиненні дій, які дискредитують честь держави і підривають авторитет Національної поліції, та є несумісними із подальшим проходженням служби в Національній поліції України.

Так, у межах спірних правовідносин службове розслідування було призначено за фактом затримання 09 липня 2020 року працівників управління патрульної поліції в Донецької області ДПП України в порядку статті 208 Кримінального процесуального кодексу України, а також виявлення під час слідчих дій зброї та боєприпасів у приміщеннях управління патрульної поліції в Донецької області ДПП України.

Згідно з висновком службового розслідування, 09 липня 2020 року близько 19:10 год ОСОБА_1 спільно з працівниками патрульної поліції, без відповідної ухвали суду, не маючи на меті врятування життя людей та майна, а маючи на меті заволодіння та подальшого збуту психотропної речовини - амфетаміну, незаконно проникли до приміщення гаража за адресою: АДРЕСА_1 . 19 червня 2020 року близько 16:00 год в гаражі за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 , будучи співвиконавцем організованої групи, діючи умисно, дотримуючись розробленого плану діяльності організованої групи, згідно із заздалегідь обумовленим розподілом ролей, спільно з працівниками патрульної поліції ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , з корисливих мотивів, з метою незаконного збагачення, достовірно розуміючи протиправний характер своїх дій, реалізуючи свій злочинний умисел, вимагали від ОСОБА_4 надати їм 30000,00 гривень за неповідомлення слідчо-оперативній групі про вчинення кримінального правопорушення останнім, тобто за невчинення дій, що входять у їхню компетенцію. 09 липня 2020 року близько 19:10 год позивач, будучи працівником правоохоронного органу та здійснюючи функції представника влади, тобто будучи службовою особою, з метою незаконного збагачення, достовірно розуміючи протиправний характер своїх дій, реалізуючи злочинний умисел на одержання неправомірної вигоди від ОСОБА_5 , як від особи, яка вчинила кримінально каране діяння, незаконно провели огляд автомобіля Geelу CK, реєстраційний номер НОМЕР_1 , із застосуванням насильства та висунули вимогу щодо надання 4000 доларів США (за офіційним курсом НБУ 107 804,00 грн) за неповідомлення слідчо-оперативній групі про факт виявлення психотропної речовини та, як наслідок, можливості уникнення будь-якої відповідальності, тобто за невчинення дій, що входять у їхню компетенцію.

Також під час службового розслідування виявлена низка публікацій в мережі Інтернет, які викликали суспільний резонанс серед користувачів, які, у свою чергу, залишили безліч негативних коментарів, що підривають авторитет Національної поліції України.

У вказаному контексті слід зауважити, що чинне національне законодавство не містить визначення поняття «дискредитація». У цьому контексті слід звернути увагу на те, що за етимологічним значенням дискредитація (від французького слова discrediter - підривати довіру) - це підрив довіри когось, приниження чиєїсь гідності, авторитету, що тісно пов`язані з морально-етичними нормами.

Вчинки, що дискредитують працівників поліції та, власне, органи Національної поліції, пов`язані насамперед із низкою моральних вимог, які пред`являються до них під час здійснення службових функцій та у повсякденному житті.

Отже, дискредитація звання поліцейського за своєю суттю полягає у вчиненні такого проступку, що підриває довіру та авторитет органів Національної поліції і її працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби.

Необхідно відмітити, що службова дисципліна полягає у виконанні (дотриманні) законодавчих та підзаконних актів із питань службової діяльності та бездоганному і неухильному додержанні порядку та правил, що такими нормативними актами передбачені.

Службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов`язує кожного працівника поліції, зокрема, дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги, статутів і наказів начальників; з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють.

З тексту Присяги поліцейського, неухильне дотримання якої визначено законом, слідує, що в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги. Тому, складаючи Присягу, поліцейський покладає на себе не тільки певні службові зобов`язання, але й моральну відповідальність за їх виконання.

Порушення Присяги слід розуміти як скоєння поліцейським проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету органів поліції та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків.

Висновок:

Як висновується з аналізу нормативно-правових актів, які регулюють діяльність працівників органів поліції, законодавець висуває підвищені вимоги до поліцейського, що пов`язано з особливим статусом Національної поліції, а також спрямованістю діяльності поліції на служіння суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, підтримання публічної безпеки і порядку. У свою чергу, недотримання поліцейським вищезазначених вимог є дисциплінарним проступком, за вчинення якого до порушника застосовуються заходи дисциплінарного стягнення.

Тому, виходячи з правового регулювання спірних відносин, позивач, у силу своїх службових обов`язків, був зобов`язаний не допускати зв`язків і не вчиняти дій, які ганьблять звання працівника поліції або підривають її авторитет чи носять корисливий або протиправний характер.

З огляду на встановленні службовим розслідуванням обставини, колегія суддів погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відповідачем правильно кваліфіковано дії позивача як вчинення дисциплінарного проступку. Таким чином, враховуючи тяжкість проступку та його наслідки, які, як правильно зазначив відповідач, фактично підривають довіру та авторитет до органів Національної поліції, колегія суддів уважає правомірним притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції.

Застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення є правомірним і пропорційним. Дисциплінарний проступок позивача виявився у недотриманні принципів діяльності поліцейського та вчиненні дій, несумісних з вимогами, що пред`являються до професійно-етичних якостей поліцейських.

Така оцінка відповідача пов`язана із діями, які були виявлені під час досудового розслідування в рамках кримінального провадження.

Поруч із цим, відсутність вироку суду про визнання позивача винним в інкримінованому кримінальному правопорушенні не є підставою для скасування оспорюваних наказів, адже його звільнено не за вчинення злочину, а за порушення службової дисципліни. Зокрема, в наказі про звільнення вказаний пункт 6 частини 1 статті 77 Закону № 580-VIII, а не пункт 10 цієї норми.

Дисциплінарна та кримінальна відповідальність поліцейського є окремими видами юридичної відповідальності, порядок та підстави притягнення поліцейських до конкретного виду юридичної відповідальності здійснюється за окремими процедурами, урегульованими різними нормативно-правовими актами.

Відтак, при прийнятті оскаржуваних актів індивідуальної дії відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлений законом, добросовісно та розсудливо, з урахуванням всіх обставин, а тому відсутні підстави для визнання протиправними та скасування спірних наказів. Оскільки позовні вимоги про поновлення позивача на посаді та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимог про скасування наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення зі служби, то підстави для їх задоволення також відсутні.

Тож ураховуючи приписи статті 350 КАС України та відсутність підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга позивача задоволенню не підлягає.

Джерело: Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 лютого 2023 року у справі № 200/11036/20-а – http://surl.li/ivyvo