Обставини справи

Заявниця, Даніела Данаілова Крачунова, є громадянкою Болгарії, яка народилася в 1985 році і проживає у м. Кошава (Болгарія).

Після сварки з батьками заявниця зустрілася з Х. і домовилася про те, що вона переїде жити в його будинок, де він проживав зі своєю цивільною дружиною та чотирма дітьми. Через кілька днів Х. розповів заявниці, скільки грошей можна заробити, займаючись секс-працею на кільцевій дорозі Софії, і запропонував возити її туди і назад кожен день, а також дозволив їй продовжувати жити в його будинку безкоштовно. Заявниця погодилася, «тому що [їй] потрібні були гроші, і їй було цікаво, чи зможе вона заробляти стільки ж, скільки й інші дівчата».

Х. купив їй одяг, придатний для секс-праці, проінструктував її про звичайні ціни, які стягуються за різні сексуальні послуги, і про те, як вона повинна взаємодіяти з клієнтами, а також запевнив, що вирішуватиме всі проблеми з клієнтами або поліцією.

До травня 2012 року заявниця працювала щодня на кільцевій дорозі Софії. У липні того ж року вона хотіла звільнитися, але стверджувала, що Х. побив її та погрожував. У серпні того ж року заявниця втекла до свого села.

Х. знайшов її, забрав до себе додому та відібрав паспорт. Після чого у заявниці не було іншого вибору, ніж повернутися до секс-праці. Відтоді Х. забирає всі її заробітки, купуючи жінці лише те, що їй було потрібно, і даючи кишенькові гроші.

У лютому 2013 року заявницю було заарештовано. Х. викликали до відділку поліції, де він віддав заявниці паспорт, стверджуючи, що зберігав його для неї, щоб його не викрали. Поліція почала розслідування проти Х.

Заявниці було надано дозвіл на участь у судовому процесі в Софійському районному суді в якості приватного обвинувача та подання позову про відшкодування шкоди проти X. Вона вимагала 16 000 болгарських левів (8 181 євро (EUR)) як заробіток, який він забрав у неї, та 8 000 левів як моральну шкоду. Однак на першому ж засіданні суд заявив, що її вимога про відшкодування матеріальної шкоди не може бути розглянута, оскільки вона стосується грошей, зароблених «розпусними і аморальними діями». Х. було визнано винним у торгівлі людьми та підбурюванні заявниці до заняття проституцією з метою отримання прибутку. Окрім покарання у вигляді позбавлення волі та штрафу, його було зобов’язано виплатити заявниці компенсацію в розмірі 2 000 болгарських левів моральної шкоди.

Х. подав апеляцію, і було призначено повторний розгляд справи. Під час повторного розгляду заявниця вимагала 22 500 болгарських левів компенсації за втрачений заробіток, як мінімум, який Х. відібрав у неї, і стверджувала, що проституція не є злочином, оскільки вона підлягає оподаткуванню і не була прямо криміналізована.

У січні 2017 року Х. був засуджений лише за торгівлю людьми. Він отримав умовний термін ув’язнення, іспитовий термін і штраф. Його також зобов’язали виплатити заявниці компенсацію в розмірі 8 000 болгарських левів за моральну шкоду, але у позову про відшкодування матеріальної шкоди було відмовлено. Суд постановив, що «кожен договір про надання сексуальних послуг, укладений між [заявницею] і відповідним клієнтом, був недійсним як такий, що порушує норми моралі ... і не могло бути й мови про відшкодування збитків».

В остаточному рішенні від 5 грудня 2017 року Софійський міський суд залишив у силі рішення суду нижчої інстанції. Він повністю погодився з аналізом доказів, проведеним судом нижчої інстанції, та його висновками щодо фактів. Більше того, він погодився з тим, як суд нижчої інстанції кваліфікував злочин торгівлі людьми, вчинений Х. Він також зазначив, що Х. обдурив заявницю і запропонував їй вигоди з метою схилити її до заняття проституцією, і що заявниця була позбавлена можливості вільно пересуватися або зв’язатися зі своєю сім’єю, і її переховували в будинку Х. Суд також постановив, що суд нижчої інстанції правильно встановив суму, яка підлягає відшкодуванню моральної шкоди, з огляду, зокрема, на інтенсивність примусу, якого зазнала заявниця. Він також погодився з судом нижчої інстанції, що вимога заявниці про відшкодування матеріальної шкоди була необґрунтованою.

Стверджуване порушення прав

Заявниця скаржилася на те, що вона не мала в своєму розпорядженні правового засобу, за допомогою якого вона могла б вимагати від Х. компенсації за заробіток від проституції, який він у неї відібрав. Вона посилалася на статті 4 і 13 Конвенції. 

Суд розглянув справу у контексті статті 4 Конвенції (заборона рабства і примусової торгівлі). 

Оцінка Суду

Суд був переконаний, що заявниця стала жертвою торгівлі людьми, зазначивши, серед іншого, що мав місце контроль Х. над доступом жінки до грошей, факт її побиття та перебування в інтимних стосунках (торговці людьми часто використовують емоційну залученість як засіб контролю над своїми жертвами). Питання полягало в тому, чи існує позитивне зобов’язання держави забезпечити можливість для жертв торгівлі людьми вимагати компенсації за втрачений заробіток від своїх торговців людьми.

Суд повторив, що стаття 4 Конвенції покладає на держави позитивні зобов’язання, включаючи створення законодавчої та адміністративної бази, яка забороняє і карає торгівлю людьми, вжиття оперативних заходів для захисту жертв у деяких випадках, а також розслідування ситуацій, пов’язаних з потенційною торгівлею людьми.

Ці позитивні зобов’язання можуть поширюватися на спосіб, у який закон регулює певні питання, включаючи пошук та присудження відшкодування збитків. Те, що в тексті статті 4 Конвенції нічого не сказано про те, чи встановлює вона зобов’язання надати жертвам можливість подавати позови до суду на своїх торговців щодо втраченого заробітку, не має вирішального значення; конкретні зобов’язання такого роду прочитуються в інших положеннях Конвенції, текст яких так само нічого не говорить про ці питання. Існують вагомі аргументи на користь включення такого зобов’язання до статті 4. Разом зі статтею 2 (право на життя) та статтею 3 (заборона катувань) Конвенції вона закріплює одну з основних цінностей демократичних суспільств, що входять до Ради Європи, а торгівля людьми несумісна з цими цінностями.

Уже давно визнано, що боротьба з торгівлею людьми має відбуватися на основі комплексного підходу. Реакція «постфактум» - така як розслідування і покарання є важливою для стримування, але не може знищити матеріальну шкоду, якої зазнають жертви торгівлі людьми. Можливість для них отримати компенсацію, зокрема, за утриманий заробіток, могла б відшкодувати повною мірою шкоду, якої вони зазнали. Це також дало б їм фінансові засоби для відновлення їхнього життя. Крім того, такий механізм певною мірою сприятиме тому, щоб торговці людьми не могли користуватися плодами своїх злочинів, зменшуючи таким чином стимули до торгівлі людьми.

Звідси можна зробити висновок, що стаття 4 Конвенції, витлумачена таким чином, щоб зробити її гарантії практичними та ефективними, встановлює позитивне зобов’язання дозволити жертвам торгівлі людьми вимагати від своїх торговців компенсацію за втрачений заробіток.

На підтвердження цього висновку Суд послався на відповідні міжнародні договори, які встановлюють обов’язок дозволяти жертвам торгівлі людьми домагатися компенсації, включаючи Палермський протокол (стаття 6 § 6) і Конвенцію про протидію торгівлі людьми (стаття 15 § 3), які є чинними в усіх державах-учасницях.

Крім того, спостерігалася тенденція – найбільш помітна в Сполучених Штатах Америки і Канаді, а також у деяких європейських державах – Австрії, Бельгії, Данії, Франції, Німеччині, Нідерландах, Норвегії та Сполученому Королівстві – до надання жертвам торгівлі людьми можливості стягнути з торговців людьми прибуток, який останні отримали, експлуатуючи їх, тоді як, мабуть, лише одна Договірна держава, окрім Болгарії, конкретно заборонила такі позови.

Болгарські суди посилалися на криміналізацію доходів, отриманих від проституції, в болгарському законодавстві і на «добру мораль», відхиляючи вимогу заявниці про відшкодування шкоди від Х. У зв’язку з цим Суд зазначив, що злочин, передбачений статтею 329 § 1 Кримінального кодексу Болгарії, який полягає в отриманні доходу в заборонений або аморальний спосіб, відображає застарілі соціальні погляди, що залишилися від тоталітарного комуністичного режиму. У вересні 2022 року Конституційний суд Болгарії визнав цю статтю неконституційною. Таким чином, стверджувана нелегальність заробітків заявниці не була достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

Щодо питання «доброї моралі» Суд зазначив, що права людини повинні бути головним критерієм при розробці та впровадженні політики щодо проституції та торгівлі людьми. У цій справі важко уявити, що наказ Х. повернути гроші, взяті у заявниці, образив би суспільну мораль. Навіть якби існували обґрунтовані причини з точки зору публічного порядку для відмови у задоволенні позову щодо заробітку, отриманого від проституції (наприклад, можна було б стверджувати, що задоволення такого позову може розглядатися як потурання проституції або заохочення деяких людей займатися нею), у цій справі такі причини зіткнулися з протилежною і, безсумнівно, переконливою публічною політикою щодо боротьби з торгівлею людьми та захисту її жертв, якій не тільки Суд, але й сама болгарська влада надавали вагомого значення.

Таким чином, Суд дійшов висновку, що болгарські суди не змогли належним чином збалансувати права заявниці за статтею 4 Конвенції з інтересами громади. Таким чином, мало місце порушення Конвенції. 

Повний текст рішення англійською мовою доступний за посиланням: https://tinyurl.com/4a2bhdau 

Пресреліз англійською мовою доступний за посиланням: https://tinyurl.com/58a4jwea

Переклад здійснено Вищою школою адвокатури НААУ