Постанова Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 713/2101/18

Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв’язку, і характер такого зв’язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах із третіми особами кожен із подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім’ї. Тому закон встановив презумпцію спільності інтересів подружжя і сім’ї. Отже, будь-які правочини чи дії, спрямовані на отримання майна, зокрема коштів, вчинені одним із подружжя під час шлюбу, вважаються такими, що вчинені в інтересах подружжя і сім’ї.

1. Обставини справи

Позивачка звернулася до суду з позовною заявою про визнання права спільної сумісної власності, поділ майна, що є спільною власністю, та визнання договору іпотеки недійсним, який був пред’явлений до відповідача та банку. Позов обґрунтований тим, що між відповідачем і банком, укладено іпотечний договір, згідно з яким відповідач передав в іпотеку земельні ділянки площею 0,0300 га, 0,4259 га, 0,2500 га, а також житловий будинок. Спірне нерухоме майно вона з відповідачем набула за час їхнього спільного проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу за рахунок спільних коштів і праці. Вона не надавала відповідачу згоди на передання в іпотеку спірного нерухомого майна. У зв’язку із вказаним позивачка просила суд:

– визнати спільною сумісною власністю сторін земельні ділянки площею 0,0300 га, площею 0,4259 га, площею 0,2500 га, а також житловий будинок;

– поділити їхнє спільне з відповідачем майно, виділивши їм у власність по ½ частки вказаного нерухомого майна;

– визнати недійсним іпотечний договір, який укладений між відповідачем і банком.

2. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням суду першої інстанції, яке залишено без змін постановою апеляційного суду, у позові відмовлено. Відмовивши в позові, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачка не надала доказів того, що спірне майно придбане за рахунок спільних коштів чи спільної праці подружжя, тому немає підстав для задоволення у цій частині позову. Наявність судового рішення про визнання факту проживання сторін однією сім’єю з березня 2000 року до січня 2015 року без реєстрації шлюбу не дає підстав вважати недійсним договір іпотеки, який укладений між відповідачем і банком. Вказане судове рішення не впливає на зміст правовідносин, які склалися у зв’язку з укладенням спірного договору, оскільки на момент укладення оспорюваного правочину власником предмета іпотеки був відповідач, який під час нотаріального посвідчення договору зазначав, що на момент придбання майна у фактичних шлюбних відносинах не перебував.

2. Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування

Якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу щодо права спільної сумісної власності подружжя (стаття 74 СК України). Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав із поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України). Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім’ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі (частини третя, четверта статті 368 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв’язку, і характер такого зв’язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах із третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім’ї. Тому закон встановив презумпцію спільності інтересів подружжя і сім’ї . Отже, будь-які правочини чи дії, спрямовані на отримання майна, зокрема коштів, вчинені одним із подружжя під час шлюбу вважаються такими, що вчинені в інтересах подружжя і сім’ї.

У постанові від 03.07.2019 № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, необхідно установити обсяг спільно нажитого майна, з’ясувати час і джерела його придбання. У справі, що переглядається, суди, відмовивши у позові в частині позовних вимог про визнання права спільної сумісної власності, поділ майна, що є спільною власністю, виходили з того, що позивачка не довела, що спірне майно набуто за спільні кошти подружжя, а заяви відповідача, викладені ним під час оформлення іпотечного договору, підтверджують, що спірне майно придбане за його особисті кошти. Верховний Суд не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Статті 60, 70, 71, 74 СК України встановлюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Презумпція спільності майна встановлюється за законом для осіб, які набули таке майно у зареєстрованому шлюбі (стаття 60 СК України), або осіб, які набули його під час проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу (стаття 74 СК України). Суди встановили, що рішенням суду було встановлено факт проживання сторін однією сім’єю без реєстрації шлюбу з березня 2000 року до січня 2015 року. Встановлення належності майна на праві спільної сумісної власності не пов’язане з набранням законної сили рішенням суду, оскільки таке право виникає відповідно до закону, а не внаслідок ухвалення судового рішення. Згідно з матеріалами справи відповідач придбав спірні земельні ділянки та будинок під час проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу з позивачкою. Отже, спірне майно, набуте за час перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах (тоді, коли вони вели спільне господарство та мали спільний бюджет), є спільною власністю подружжя та не потребує додаткового доказування позивачкою, у разі виключення можливості залучення особистих коштів будь-кого із подружжя (у разі спростування презумпції спільності права власності іншим із подружжя). Оскільки відповідач не довів набуття у власність спірного майна за власні кошти та визнав позов, зокрема в частині поділу спірного майна (т. 1, а. с. 230-231), презумпцію спільності майна подружжя не спростовано. З огляду на вказане Верховний Суд вказав, що рішення судів у частині відмови в позові про визнання права спільної сумісної власності та поділу майна подружжя ухвалені з порушенням норм матеріального права та підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову в цій частині.

Докладніше з текстом постанови можна ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням: https://tinyurl.com/5cwzckz6

Більше позицій у сімейних справах можна знайти у Бюлетені Комітету НААУ з питань сімейного права (інформаційний дайджест у сфері сімейного права) за I квартал 2024 року. Випуск 16. https://tinyurl.com/2azrunuf