Олександр Сергійович Черних,
адвокат, заступник Голови комітету
з питань господарського права та процесу НААУ
Ураховуючи невизначеність та складність правового регулювання галузі криптовалют, загальносвітова юридична практика та державне регулювання зводиться до встановлення єдиної класифікації віртуальних активів.
Водночас технологія блокчейн, завдяки якій виникли криптовалюти, має потенційно набагато ширше поле для застосування у сфері господарської діяльності, тому дослідження всіх типів віртуальних активів, які створюються та функціонують за допомогою системи блокчейн, мають привертати увагу науковців-правників.
Відповідно до ст. 4 законопроекту «Про віртуальні активи» (реєстраційний номер №3637 від 11.06.2020), запропоновано встановити в Україні спрощену класифікацію: «Віртуальні активи є нематеріальним благом, особливості обігу якого визначаються Цивільним кодексом України та цим Законом. Віртуальні активи можуть бути незабезпеченими або забезпеченими».
У той час, коли законопроект «Про платіжні послуги» (реєстраційний номер № 4364 від 12.11.2020) установлює поняття «цифрової валюти», яка, по суті, відповідає визначенню «суверенний віртуальний актив» (актив, який впускається державою).
Отже, законодавець в Україні пропонує класифікувати віртуальні активи на два типи: забезпечені та незабезпечені, виокремлюючи у забезпечених активах окремий підтип – цифрову валюту України.
Водночас, досліджуючи міжнародний досвід правового регулювання блокчейну та зважаючи на єдину логіку, можна виокремити різноманітні системи класифікацій.
Кожна країна дотримується власних логічних принципів державного регулювання, що полягають у різних ступенях урегульованості наявних суспільних відносин, тому законодавство різних країн намагається здійснити внутрішнє регулювання з урахуванням міжнародно-правових інститутів правового регулювання, як-от:
– захист персональних даних (зокрема, Директива 95/46/ЄС Європейського парламенту та Ради Європи від 24 жовтня 1995 року «Про захист фізичних осіб при обробці персональних даних і про вільне переміщення таких даних» для країн ЄС);
– ідентифікація та верифікація суб’єктів господарювання (рекомендації FATF, «Біла книга. Блокчейн у спрощені торгівлі» Комісії зі спрощення торгівлі та електронного бізнесу Європейської економічної комісії ООН);
– запобігання легалізації коштів, здобутих злочинним шляхом (рекомендації FATF, норми 4-ї Директиви (ЄС) 2015/849 «Про запобігання використанню фінансової системи для відмивання грошей та фінансування тероризму» та Регламенту (ЄС) 2015/847 «Про інформацію, що супроводжує грошові перекази»);
– запобігання ухиленню від сплати податків (Багатостороння конвенція про виконання заходів, які стосуються угод про оподаткування, із метою протидії розмиванню бази оподаткування та виведенню прибутку з-під оподаткування, від 24 листопада 2016 року).
Наприклад, французьке законодавство, відповідно до Директиви 2015/2366 Європейського Парламенту та Ради від 25 листопада 2015 року «Про платіжні послуги на внутрішньому ринку» (PSD2) та Директиви (ЄС) 2009/110/ЄС від 16.09.2009 «Про започаткування, здійснення та пруденційний нагляд за діяльністю установ, що працюють з електронними грошима», уводить таке тлумачення видів цифрових активів та операцій із ними.
Виокремлюють:
1) токени, тобто нематеріальні цифрові активи, що включають права, які можуть бути випущені, зареєстровані, збережені й передані електронним шляхом, якщо вони не кваліфікуються як фінансові інструменти;
2) будь-яке цифрове представлення вартості, яке не випущено й не гарантується центральним банком або державним органом, необов’язково прив’язано до законно встановленої валюти й не має юридичного статусу валюти або грошей, але приймається фізичними або юридичними особами в якості засобів обміну, які можуть передаватися, зберігатися й продаватися в електронному вигляді.
Законодавство Великої Британії визначає три типи криптоактивів, зокрема:
1) обмінні токени, які не випускаються й не підтримуються центральним банком, але призначені для використання як засіб обміну;
2) сек'юритизовані токени, що мають характеристики цінних паперів, таких як акції, паї тощо;
3) службові (допоміжні) токени, які надають їхнім держателям доступ до певних можливостей (послуг тощо), але не надають прав, подібних до тих, що отримують власники сек’юритизованих токенів.
Тим часом на рівні Європейського парламенту вже використовують дефініції, які об’єднали в себе прийнятий у Великий Британії та Франції поділ віртуальних активів та встановили диференціацію на дві великих групи:
– суверенні (central bank digital currencies – CBDC);
– приватні (які поділяються на криптовалюти, токени та гібрідні активи, що поєднують деякі ознаки та властивості токенів та валют одночасно).
Зазначена класифікація є вже сталою і використовується Європейським центральним банком та Європейською комісією з крипто-активів.
Чи є необхідною введення власної української класифікації віртуальних активів, яка не імплементується в категорії, що визначені європейським законодавством, особливо в аспекті розроблення фактично нової Директиви ЄС (2019/1937) з регулювання крипто-активів, є досить сумнівним.
Визначення віртуальних активів лише за ознакою їхньої забезпеченості невіртуальними активами є небезпечним із точки зору встановлення нечіткого правового режиму регулювання, невідповідності типів крипто-активів в Україні крипто-активів ЄС, що може привести до правових колізій та фактично невизнання українського правового регулювання віртуальних активів ключовими фінансовими інституціями світу.
Розробляючи механізм правового регулювання блокчейн-технологій, необхідно враховувати використання розширеної класифікації віртуальних активів, використовуючи міжнародний досвід країн, де вже існують відповідні нормативні акти і є досвід правозастосування.
Єдиним адекватним та логічним шляхом виступають прямі імплементації правового регулювання основних торгових партнерів України з метою уніфікації правового регулювання, порядку захисту прав сторін правочинів, єдиних інституційних підходів під час вирішення спорів, виконання вимог щодо ідентифікації, запобігання викраденню активів та відмивання коштів, здобутих злочинним шляхом, захисту персональних даних.