Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини:

За вироком районного суду Полтавської області від 31 травня 2021 року ОСОБА_1 засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі статей 75, 76 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю 1 рік та покладено на нього певні обов`язки.

Згідно з вироком суду дії ОСОБА_1 кваліфіковано за ч. 2 ст. 304 КК, як втягнення малолітнього у зайняття жебрацтвом, вчинене батьком малолітньої особи, за обставин детально викладених у вироку.

Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу прокурора, а вирок — без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала:

В касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. Вказує на те, що апеляційним судом належним чином не враховано тяжкості скоєного засудженим злочину, його особу, котрий не працевлаштований, раніше притягувався до кримінальної відповідальності за аналогічні злочини, що, на думку прокурора, свідчить про відсутність бажання дотримуватись усталених норм поведінки у суспільстві, нерозуміння сутності відповідального батьківства та ризик повторення такої поведінки у майбутньому стосовно інших дітей. Наведені обставини, на думку прокурора, свідчать про неможливість виправлення та перевиховання ОСОБА_1 без ізоляції від суспільства, що залишилось поза увагою апеляційного суду.

Мотиви Суду:

Доводи, викладені у касаційній скарзі прокурора про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, на думку Суду, є необґрунтованими з огляду на таке.

Згідно з вимогами ст. 65 КК суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного й обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів, а згідно із ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, при призначенні ОСОБА_1 покарання, врахував ступінь суспільної небезпеки вчиненого засудженим кримінального правопорушення, яке згідно ст. 12 КК відноситься до тяжких злочинів, особу засудженого, обставини, що пом`якшують покарання, відсутність обтяжуючих обставин та прийшов до висновку про призначення ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі в межах, передбачених санкцією ч. 2 ст. 304 КК.

Крім цього, з врахуванням думки потерпілого, який є малолітнім сином засудженого, а також те, що обвинувачений щиро кається, має на утриманні п`ятьох неповнолітніх дітей, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, суд дійшов висновку про можливість виправлення та перевиховання ОСОБА_1 без реального відбування покарання на підставі положень статей 75, 76 КК.

При цьому, застосовуючи положення ст. 75 КК, суд відхилив доводи сторони обвинувачення про існування обставин, які свідчать про вчинення обвинуваченим раніше аналогічних злочинів, оскільки ОСОБА_1 в силу ст. 89 КК вважається таким, що не має судимості. Інформацію про існування іншого кримінального провадження відносно ОСОБА_1 у іншому суді місцевий суд також не взяв до уваги, мотивуючи це тим, що відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду, та ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Висновок:

Колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_1 покарання є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення й попередження вчинення ним нових злочинів. Воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним статтями 50, 65 КК. Підстави, вважати таке покарання явно несправедливим через м`якість за доводами, викладеними в касаційній скарзі прокурора, відсутні.

Таким чином, суд залишає без змін ухвалу Полтавського апеляційного суду щодо ОСОБА_1, а касаційну скаргу прокурора — без задоволення.

Джерело: Постанова Верховного Суду колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 3 листопада 2022 року у справі № 533/288/21 (провадження № 51-1058км22) — https://reyestr.court.gov.ua/Review/107219592