Kanatlı v. Türkiye: відсутність законодавства, що дозволяє обирати альтернативну службу замість військової
Рішення у справі Kanatlı v. Türkiye (заява № 18382/15) від 12 березня 2024 року
Огляди
19.03.2024

Коротка довідка

Справа стосувалася заявника (пана Канатлі), який скаржився на те, що він був засуджений за відмову від проходження одноденної військової служби резервістом, на яку він був призваний у 2009 році відповідно до Закону «Про військовий обов’язок і військову службу», з мотивів відмови від військової служби з міркувань совісті.

Суд зазначив, що відповідне національне законодавство, яке передбачало обов’язкову військову службу в збройних силах, у тому числі резервістом, не передбачало можливості для осіб, які відмовляються від військової служби з міркувань совісті, проходити альтернативну форму служби.

Суд зазначив, що раніше він вже визнавав, що система, яка не передбачає альтернативної служби або будь-якої ефективної та доступної процедури розгляду заяви про відмову від військової служби з міркувань совісті, не може розглядатися як така, що досягла справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та інтересами осіб, які відмовляються від військової служби з міркувань совісті. Оскільки Уряд не навів переконливих аргументів, Суд не побачив підстав відступати від своєї прецедентної практики у цій справі.

Обставини справи

Заявник, Мурат Канатлі, народився в 1973 році та проживає в «Турецькій Республіці Північного Кіпру» (далі – ТРПК).

У ТРПК Закон про військову службу (Закон № 59/2000) передбачає, що військова служба, призовний вік для якої встановлено у 19 років, складається з трьох етапів (призовний етап, етап активної служби та етап резерву) і триває максимум 30 років. Закон також передбачав, що період від закінчення етапу дійсної служби до закінчення періоду військової служби в цілому є «етапом запасу», під час якого призовники повинні були проходити службу до 30 днів на рік, коли це було необхідно. Крім того, Закон про мобілізацію (Закон № 17/1980) передбачав, що кожен, хто не з’явився на військову службу за викликом як резервіст у мирний час, має сплатити штраф у розмірі чверті мінімальної заробітної плати.

У 2005 році пан Канатлі відслужив один рік дійсної військової служби в командуванні турецько-кіпрських сил безпеки. Кожного наступного року його призивали на один день служби у військових казармах як резервіста; він виконував цей обов’язок у 2006, 2007 і 2008 роках.

У 2008 році пан Канатлі став кіпрським представником Європейського бюро з питань відмови від військової служби з міркувань совісті («EBCO»), федерації національних асоціацій осіб, які відмовляються від військової служби з міркувань совісті, заснованої в 1979 році.

У 2009 році він був обраний до правління ЄБСО і відмовився проходити військову службу резервістом в тому ж році, пояснивши це тим, що з 15 травня 2008 року він став військовозобов'язаним з релігійних переконань.

У 2011 році військова прокуратура порушила проти нього кримінальну справу в Суді сил безпеки. У цьому суді пан Канатлі заявив, що він свідомо відмовився проходити військову службу резервістом через свої пацифістські та антимілітаристські переконання. Він висловив незгоду з обов’язковим характером військової служби і стверджував, що відсутність замінної цивільної служби суперечить Конвенції. Він також вимагав перегляду конституційності відповідних розділів Закону про мобілізацію. Суд відклав розгляд справи та звернувся до Верховного Суду з проханням винести відповідне рішення.

У 2013 році Вищий військовий адміністративний суд визнав відповідні положення конституційними і роз’яснив, що Закон «Про військову службу» не передбачає можливості для потенційних відмовників від військової служби з міркувань совісті проходити альтернативну форму служби. Кримінальне провадження в Суді сил безпеки відновилося.

У 2014 році Суд сил безпеки засудив пана Канатлі до сплати штрафу (приблизно 167 євро), який у разі несплати може бути конвертований у десять днів позбавлення волі. У своєму рішенні суд вказав, що закон не передбачає виконання громадських робіт особами, які відмовляються від військової служби з міркувань совісті, і визнав, що заявник не може бути охарактеризований як особа, яка відмовляється від військової служби з міркувань совісті.

Того ж року Апеляційний суд залишив у силі вирок пану Канатлі, встановивши, однак, що суд нижчої інстанції помилився, вирішуючи питання про те, чи був заявник відмовником від військової служби з міркувань совісті, незважаючи на те, що відповідного законодавства не існувало.

Відмовившись сплатити штраф, пан Канатлі згодом відбув десятиденне ув’язнення.

У 2010 і 2011 роках пан Канатлі знову відмовився проходити військову службу, на яку його призвали як резервіста. У результаті проти нього було порушено дві додаткові справи в Суді сил безпеки, в ході яких, однак, Генеральний прокурор «ТРПК» вирішив зняти звинувачення і попросив винести постанову про закриття справи. Суд не був поінформований про результати цих справ.

Стверджуване порушення права

Посилаючись, зокрема, на статтю 9 (свобода думки, совісті та релігії) Конвенції, пан Канатлі скаржився на своє засудження за відмову з мотивів віросповідання від проходження військової служби, на яку він був призваний як резервіст.

Оцінка Суду

Стаття 9 Конвенції

Суд зазначив, що відповідно до чинного законодавства заявник не міг подати – не кажучи вже про обґрунтування – клопотання про звільнення від військової служби і підлягав кримінальному переслідуванню, якщо він відмовлявся нести військову службу.

З огляду на подання заявника до національних судів та Суду, його діяльність як активіста та його наполегливу відмову служити в армії, незважаючи на вжиті проти нього заходи, Суд був готовий вважати, що заперечення заявника проти проходження військової служби резервістом – незалежно від характеру цієї служби – було мотивовано переконаннями або віруваннями достатньої переконливості, серйозності, єдності та важливості для того, щоб на нього поширювалися гарантії, передбачені статтею 9 Конвенції.

Крім того, Суд зазначив, що відповідно до Закону «Про військовий обов’язок і військову службу» «перебування в запасі» є невід’ємною частиною військової служби. Крім того, у своєму рішенні Вищий військовий адміністративний суд висловив думку, що така мобілізація є продовженням початкового військового обов’язку. Крім того, у кількох рішеннях, винесених у справі заявника, національні суди не надали жодного значення особливостям проходження військової служби резервістом. Тому Суд оголосив заяву прийнятною.

Суд зазначив, що свобода совісті, так само як і свобода мати або приймати релігію або переконання на свій вибір, захищається беззастережно та є одним з основних прав, гарантованих статтею 9 Конвенції.

У цій справі заявник скаржився не тільки на конкретні дії з боку держави, але й, перш за все, на її нездатність забезпечити право на відмову від військової служби з міркувань совісті.

Відповідне національне законодавство, яке передбачало обов’язкову військову службу в збройних силах, у тому числі резервістом, не передбачало можливості для потенційних відмовників від військової служби з релігійних переконань проходити альтернативну форму служби.

Таким чином, за відсутності положення про альтернативну службу заявник зіткнувся з кримінальним провадженням, яке призвело до його засудження та позбавлення волі.

Слід визнати, що ця справа стосувалася не строкової військової служби, а служби в резерві, яка тривала лише один день, хоча могла тривати до 30 днів на рік.

Як зазначили національні суди, служба в резерві була продовженням військової служби, яка проходила у військових казармах під керівництвом і наглядом армійських офіцерів. До того ж, Уряд не стверджував, що така служба ієрархічно та інституційно відрізняється від армії.

Суд раніше встановив, що система, яка не передбачає жодної альтернативної служби або будь-якої ефективної та доступної процедури розгляду заяви про відмову від військової служби з міркувань совісті, не може розглядатися як така, що забезпечує справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та інтересами осіб, які відмовляються від військової служби з міркувань совісті.

Оскільки Уряд не надав переконливих аргументів, Суд не побачив підстав відступати від своєї прецедентної практики у цій справі. Звідси випливало, що відбулося порушення статті 9 Конвенції.

З повним текстом рішення французькою мовою можна ознайомитися за посиланням: https://tinyurl.com/yuc54uxc

Пресреліз англійською мовою доступний для ознайомлення за посиланням: https://tinyurl.com/3hn6xamw

Переклад здійснено Вищою школою адвокатури НААУ