Jurčić v. Croatia: невиправдана пряма дискримінація за ознакою статі шляхом відмови у медичному страхуванні роботодавцем вагітної жінки, яка незадовго до працевлаштування пройшла процедуру екстракорпорального запліднення, становила порушення Конвенції

Рішення у справі Jurčić v. Croatia, заява № 54711/15, Рішення від 04 лютого 2021 року

Обставини справи

Заявниця уклала трудовий договір через десять днів після того, як пройшла процедуру екстракорпорального запліднення (ЕКЗ). Коли вона згодом пішла на лікарняний у зв`язку з ускладненнями, пов`язаними з вагітністю, відповідний національний орган повторно перевірив її статус медичного страхування. Він дійшов висновку, що, підписавши договір незабаром після ЕКЗ, заявниця лише прагнула отримати матеріальну вигоду, пов`язану з трудовим статусом, і що її працевлаштування, таким чином, було фіктивним. Її заява про реєстрацію як застрахованого працівника, а також прохання про компенсацію заробітної плати за час лікарняного були відповідно відхилені. Вона подала апеляцію, але безуспішно.

Стверджуване порушення прав:

Заявниця скаржилася на те, що вона зазнала дискримінації як вагітна жінка, яка пройшла процедуру екстракорпорального запліднення, у зв’язку з позбавленням її статусу застрахованої особи, що суперечить статті 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції.

Оцінка Суду

Стаття 14 у поєднанні зі статтею 1 Протоколу № 1:

(a) Чи мала місце різниця в поводженні?

Заявниці було відмовлено у наданні статусу застрахованої особи та виплаті допомоги, пов’язаної з працевлаштуванням, на підставі того, що її працевлаштування було визнано фіктивним через її вагітність. Таке рішення могло бути прийняте лише щодо жінок. Таким чином, це становило різницю у ставленні за ознакою статі.

(b) Чи була різниця в поводженні виправданою?

Уряд стверджував, що рішення про позбавлення заявниці страхового статусу переслідувало законну мету захисту державних ресурсів від шахрайства та загальної стабільності системи охорони здоров’я. Суд підкреслив, що вагітність жінки як така не може вважатися шахрайською поведінкою, і що фінансові зобов’язання, покладені на державу під час вагітності жінки, самі по собі не можуть бути достатньо вагомими причинами для виправдання різниці у ставленні до неї за ознакою статі.

Навіть якщо припустити, що Суд загалом був готовий визнати мету захисту державних коштів законною, необхідно було встановити, чи був оскаржуваний захід необхідним для її досягнення, беручи до уваги вузьку свободу розсуду, надану державам у справах, яких різниця у ставленні відбувалася за ознакою статі.

Саме через те, що заявниця влаштувалася на нову роботу за такий короткий проміжок часу до того, як звернулася за відповідною пільгою, пов’язаною з працевлаштуванням, відповідний адміністративний орган ініціював перевірку статусу медичного страхування заявниці, підозрюючи, що її трудовий договір був укладений лише для того, щоб вона мала можливість претендувати на цю пільгу.

Згідно з чинним законодавством, відповідні органи мали право перевіряти, чи факти, якими особа обґрунтовувала свій статус медичного страхування, залишаються дійсними.

Однак на практиці така перевірка часто стосувалася вагітних жінок, а жінки, які уклали трудовий договір на пізніх термінах вагітності або з близькими родичами, автоматично потрапляли до категорії «підозрілих» працівників, працевлаштування яких заслуговує на перевірку. Такий підхід був загалом проблематичним.

У цій справі органи влади дійшли висновку, що заявниця була непрацездатною в день укладення трудового договору, оскільки її лікар рекомендував їй відпочинок після проведеної за десять днів до цього процедури ЕКЗ. Зокрема, вони спиралися на той факт, що заявниця повинна була працювати в головному офісі роботодавця, розташованому далеко від місця її проживання, і що поїздка в її стані могла б зменшити шанси на сприятливий результат запліднення.

У принципі, навіть якщо наявність працівника є необхідною умовою для належного виконання трудового договору, захист, що надається жінкам під час вагітності, не може залежати від того, чи є її присутність на роботі під час вагітності та пологів необхідною для належного функціонування роботодавця, або від того, що вона тимчасово не може виконувати роботу, для якої була найнята на роботу. Крім того, запровадження заходів з охорони материнства було необхідним для дотримання принципу рівного ставлення до чоловіків і жінок у сфері зайнятості.

Зробивши висновок про те, що у зв’язку з проведенням ЕКЗ заявниця за станом здоров'я була непридатна до роботи, національні органи влади мали на увазі, що вона повинна була утриматися від роботи, поки її вагітність не буде підтверджена. Цей висновок прямо суперечив як національному, так і міжнародному праву. Він також був рівнозначний відмові заявниці від пошуку роботи через її можливу вагітність.

Вищевикладеного було достатньо для висновку, що заявниця зазнала дискримінації за ознакою статі. Однак Суд визнав за необхідне вказати на деякі додаткові фактори, які зробили різницю у ставленні ще більш разючою:

1. Заявниця регулярно сплачувала внески до системи обов’язкового медичного страхування протягом чотирнадцяти років своєї попередньої трудової діяльності. Таким чином, не можна стверджувати, що вона не зробила внесок до страхового фонду;

2. Приступаючи до роботи, заявниця не могла знати, чи буде процедура ЕКЗ успішною, і чи призведе вона до вагітності. Більше того, вона не могла знати, що її майбутня вагітність, якщо така настане, призведе до ускладнень, які вимагатимуть видачі лікарняного листа на тривалий період часу;

3. Розглядаючи справу заявниці, органи влади не надали жодних пояснень, як вона могла свідомо укласти шахрайський трудовий договір, навіть не знаючи, чи завагітніє вона насправді, особливо з огляду на те, що вона не була зобов'язана повідомляти про те, що пройшла процедуру ЕКЗ, або про те, що вона може бути вагітною, під час укладання договору. Національне законодавство забороняло роботодавцю запитувати будь-яку інформацію про вагітність жінки. Дійсно, запитувати у жінки інформацію про її можливу вагітність або її планування, або зобов'язувати її повідомляти про цей факт під час прийняття на роботу, також було б прямою дискримінацією за ознакою статі;

4. Органи влади дійшли свого висновку у справі заявниці, не оцінивши, чи дійсно вона приступила до виконання своїх обов'язків і почала виконувати свої робочі завдання для роботодавця; вони також не намагалися встановити, чи процедура ЕКЗ, яку вона пройшла, вимагала її відсутності на роботі за станом здоров'я. Також ніщо не свідчило про те, що жінки, які пройшли процедуру ЕКЗ, як правило, не можуть працювати під час лікування безпліддя або вагітності;

5. Нарешті, Суд висловив занепокоєння щодо підтексту висновку національних органів влади, з якого випливало, що жінки не повинні працювати або шукати роботу під час вагітності або можливості її настання. Гендерні стереотипи такого роду є серйозною перешкодою для досягнення реальної ґендерної рівності, що є однією з головних цілей держав-членів Ради Європи. Такі міркування не лише порушують національне законодавство, але й суперечать міжнародним стандартам гендерної рівності.

Висновок

Відмова вагітній жінці у працевлаштуванні або у визнанні пільги, пов’язаної з працевлаштуванням, на підставі її вагітності становила пряму дискримінацію за ознакою статі, яка не може бути виправдана фінансовими інтересами держави. Суд також відзначив аналогічний підхід у практиці Суду Європейського Союзу та в інших відповідних міжнародних стандартах. Відповідно, різниця у ставленні, якої зазнала заявниця як жінка, що завагітніла за допомогою ЕКЗ, не була об’єктивно виправданою або необхідною.

Повний текст рішення доступний англійською мовою за посиланням: http://surl.li/kkfnw

Короткий огляд рішення доступний англійською мовою за посиланням: http://surl.li/kkfoa

Переклад здійснено Вищою школою адвокатури НААУ