Укладення кожного договору довічного утримання має свою історію. Одні особи укладають їх задля блага матеріального (забезпечення), інші – морального (опікування, догляд, спілкування тощо), часто ці складові поєднуються в договорі.

Аналіз статті 744 ЦК України свідчить, що законодавець, передбачивши можливість визначення в договорі обов`язків як з утримання, так і догляду, розмежував указані поняття.

Так, утримання характерне для зобов`язань майнового характеру, у той час, як догляд, з-поміж іншого, може полягати в конкретних діях, турботі та опікуванні набувача над відчужувачем з огляду на його похилий вік і потреби в сторонній допомозі.

Та, незважаючи на всі закріплені домовленості, можемо спостерігати порушення таких з боку набувачів. Тому розірвання договору довічного утримання є досить актуальною темою.

Здебільшого оспорювання таких договорів супроводжується незадоволенням відчужувача тими чи іншими діями осіб, на користь яких було здійснено відчуження майна, а іноді й зміною життєвих обставин…

Згідно з частиною 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що, звичайно, висуваються.

Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків незалежно від його вини (пункт 1 частини 1 статті 755 ЦК України).

Тлумачення пункту 1 частини 1 статті 755 ЦК України свідчить, що договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду за умови доведення відчужувачем факту порушення набувачем своїх обов`язків за договором довічного утримання (догляду), що може проявлятися у вигляді неповного чи неналежного забезпечення доглядом, допомогою, харчуванням відчужувача або у вигляді повного невиконання вказаних дій.

Подаючи позов про розірвання договору довічного утримання, позивач посилався на те, що відповідач допустила істотне порушення умов договору, оскільки обумовлене умовами договору щомісячне матеріальне забезпечення позивачу не сплачувала, не оплачувала власним коштом комунальні послуги та інші платежі за квартиру, крім того, позбавила позивача права проживати у відчуженій квартирі, що також було передбачено умовами укладеного між сторонами договору (справа № 761/25958/20, провадження 2/761/2959/2021). Рішенням суду першої інстанції в задоволенні позову відмовлено. Натомість апеляційний суд з такими висновками суду першої інстанції не погодився, оскільки вони не відповідають обставинам справи та спростовуються її матеріалами.

Суд у рішенні послався на частину 1 статті 749 ЦК України, за якою «у договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача». За правилами статті 751 ЦК України матеріальне забезпечення, яке щомісяця має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці.

Також у рішенні суд звертається до правових висновків Верховного Суду: «Не усяке порушення договору, навіть якщо це прямо прописано у договорі, – є підставою для розірвання договору. Вирішуючи питання про розірвання договору у зв`язку з його невиконанням, – суд має враховувати права та інтереси обох сторін договору, з`ясувати, чи є порушення суттєвим для сторони, яка вимагає розірвання договору та чи не поставить розірвання договору у явно невигідне становище іншу сторону договору».

Своє рішення обґрунтовує положеннями статті 651 ЦК України: зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. А також суд розписав, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Отже, істотним є таке порушення, що тягне за собою для іншої сторони неможливість досягнення мети договору, тобто, вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, слід встановити: наявність істотного порушення договору та шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може полягати в реальних збитках і (або) упущеній вигоді; її розмірі, а також чи є істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що вона змогла отримати.

У зазначеній справі КЦС/ВС відмовив у відкритті касаційного провадження.

Таким чином, істотне порушення умов договору довічного утримання тягне за собою такий наслідок, як його розірвання. Ця правова позиція закріплена в постановах Касаційного Цивільного суду Верховного Суду від 24.10.2018, справа № 209/2643/16-ц (провадження № 61-31938св18); від 28.11.2019, справа № 686/8768/18 (провадження № 61-18887св19); від 13.05.2021, справа № 752/818/17 (провадження № 61-857св20); від 26.10.2022, справа № 761/8084/21 (провадження № 61-8738св22) тощо.

Хочеться звернути увагу, що, аналізуючи практику судів, бачимо як позитивні, так і негативні рішення, оскільки такі справи мають «тонку грань».

Із цього випливає, що в першу чергу необхідно достеменно ознайомитися з матеріалами та доводами особи, яка до вас звернулася. При цьому важливо звернути увагу на такі обставини, як виконання умов договору, а саме належне/неналежне утримання, забезпечення доглядом, допомогою, харчуванням, ліками відчужувача, та інші залежно від визначених вашим договором. Окрім цього, можна звернути увагу на можливі зміни життєвих обставин тощо. Після цього визначитися з підставами позову, адже навіть у простій і зрозумілій справі можуть виникнути перепони. За цим слідує отримання різних результатів розгляду спору, на перший погляд, однотипної справи.

Таким чином, для отримання рішення на свою користь необхідно обґрунтувати свою позицію доводами відповідно до норми, на яку посилаєтеся. Найкраще розписати всі порушені умови та вказати не лише на зміну життєвих обставин, але й які саме обставини змінилися та що їх спровокувало, а також які обставини спонукали відчужувача до укладення договору тощо.

Справа № 761/25958/20 (провадження 2/761/2959/2021)

https://reyestr.court.gov.ua/Review/106571240

Підготувала Валерія Шкварко, адвокат, секретар Ради Комітету з цивільного права та процесу НААУ