Якщо позивач не оскаржує дії державного виконавця, а просить усунути перешкоди в користуванні власністю, цей спір має розглядатись в порядку цивільного судочинства

Огляд постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 серпня 2023 року у справі № 760/23634/21

Короткий зміст позовних вимог:

У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2, про зняття арешту та виключення запису про арешт майна.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 06 вересня 2000 року державним виконавцем при примусовому виконанні виконавчого листа № 1-8/2000, виданого 28 лютого 2000 року Жовтневим районним судом м. Києва, про конфіскацію майна, яке належить на праві власності ОСОБА_3, винесено постанову про арешт майна боржника та заборону на його відчуження. Постановою накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1.

Проте згідно договору купівлі-продажу від 03 вересня 1998 року вказана квартира належить в рівних частинах ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 ( ОСОБА_5).

Рішенням Жовтневого місцевого суду м. Києва від 09 серпня 2001 року в справі № 2-1414/01 за позовом ОСОБА_1 звільнено з-під арешту 1/3 частину вказаної квартири належну ОСОБА_3.

Однак реєстратором П`ятої київської державної нотаріальної контори 19 жовтня 2004 року внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна архівний запис № 1392039 про арешт квартири АДРЕСА_1. ОСОБА_3 помер.

Державним нотаріусом 21 липня 2021 року надано позивачу інформаційну довідку № 266790987, з якої вбачається, що в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна наявний архівний запис № 1392039 про арешт квартири.

Позивач 29 липня 2021 року звернулась до Солом`янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції із заявою про зняття арешту, додавши до заяви копію рішення Жовтневого місцевого суду м. Києва від 09 серпня 2001 року. У відповіді Солом`янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 12 серпня 2021 року зазначено, що виконавче провадження, згідно якого внесено запис про арешт в автоматизованій системі відсутнє та є знищеним, а тому заява позивача задоволена не була.

Зважаючи на той факт, що позивач є власником 1/3 частини квартири, іншим співвласником є її дочка - ОСОБА_2 (на їх частини квартири арешт був накладений безпідставно), а про звільнення частки ОСОБА_3 з-під арешту є рішення суду, ОСОБА_1 вважала, що наявні підстави для зняття арешту з усієї квартири.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила суд зняти арешт з квартири АДРЕСА_1, який накладено постановою державного виконавця Лінніченко Д. О., відділу Державної виконавчої служби Жовтневого управління юстиції у м. Києві від 06 вересня 2000 року та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна архівний запис № 1392039 про арешт квартири АДРЕСА_1.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень:

Ухвалою районного суду, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що арешт накладено під час виконання виконавчого листа, виданого на виконання вироку в частині конфіскації майна, а не виконання судового рішення у цивільній справі, тому позовні вимоги ОСОБА_1 не можуть бути розглянуті в порядку цивільного судочинства. Також роз`яснено, що ОСОБА_1 має право звернутися до суду в порядку адміністративного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Шнайдер С. В. просить оскаржувані судові рішення скасувати, направивши справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно витлумачили висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справі № 383/493/18, в якій з позовом звернувся учасник кримінального провадження, щодо якого виконувалось рішення про конфіскацію майна, тоді як у розглядуваній справі позивач звернулась з позовом як власник майна, яка не є учасником кримінального чи виконавчого провадження.

Звертає увагу, що ОСОБА_1 у позові не оскаржує дії державного виконавця, а просить усунути перешкоди в користуванні власністю, тому цей спір має розглядатись в порядку цивільного судочинства.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права:

Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з вимогами статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 в справі № 727/2878/19 сформульовано висновок про те, що спір щодо звільнення майна з-під арешту, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого за КПК України 1960 року та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченому КПК України 1960 року, - є приватноправовим. Залежно від суб`єктного складу учасників цього спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.

За обставин встановлених у розглядуваній справі, суди дійшли помилкового висновку про закриття провадження, оскільки за суб`єктним складом, предметом спору, обраним позивачем способом захисту та характером спірних правовідносин, спір за вирішенням якого ОСОБА_1 звернулась до суду, є приватноправовим і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Посилання судів попередніх інстанцій на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 19 червня 2019 року в справі № 383/493/18, є нерелевантними, оскільки у справі № 383/493/18, на відміну від розглядуваної справи, до суду звернувся із позовом учасник виконавчого провадження (боржник), якого було визнано винним у вчиненні злочину та на майно якого було накладено арешт під час виконання вироку суду про конфіскацію його майна.

Висновок:

Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції. Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Зважаючи на викладене, касаційна скарга підлягає задоволенню, ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Джерело: Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 серпня 2023 року у справі № 760/23634/21. http://surl.li/kevio