Європейська соціальна хартія - це договір про права людини. Її метою є застосування Загальної декларації прав людини в Європі як доповнення до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. З цієї точки зору, поважаючи різноманітність національних традицій держав-членів Ради Європи, а також спільні європейські соціальні цінності, які повинні бути підтримані, Європейська соціальна хартія має на меті зміцнити прихильність до спільних цінностей солідарності, недискримінації; забезпечити ефективне застосування прав, закріплених у Хартії, в усіх державах-членах Ради Європи.

Основна відповідальність за реалізацію Європейської соціальної хартії покладається на національні органи влади. З огляду на свої конституційні механізми та системи соціального забезпечення і трудових відносин, ці органи влади можуть, у свою чергу, делегувати певні повноваження місцевим органам влади або соціальним партнерам. Однак такі стратегії імплементації повинні супроводжуватися відповідними гарантіями, щоб не поставити під загрозу фактичну реалізацію зобов'язань.

Імплементація Європейської соціальної хартії (переглянутої) не може бути досягнута виключно шляхом прийняття законодавства, якщо його застосування не супроводжується ефективним наглядом щодо виконання зі сторони усіх учасників в державі Імплементація Хартії вимагає від держав-учасниць вжиття не лише правових, але й практичних заходів, спрямованих на повне здійснення прав людини і основоположних свобод.

Європейський комітет з соціальних прав є органом моніторингу Європейської соціальної хартії. Він складається з 15 незалежних, неупереджених членів, які обираються Комітетом міністрів Ради Європи строком на шість років з правом переобрання один раз. Європейський комітет з соціальних прав приймає рішення про відповідність ситуації в державах Хартії за допомогою двох взаємодоповнюючих механізмів: через колективні скарги, що подані соціальними партнерами та урядовими організаціями (процедура колективних скарг), і через національні доповіді, підготовлені державами-учасницями (процедура звітності).

Держави-учасниці зобов'язані співпрацювати з Комітетом і дотримуватися його практики (як «рішень» за скаргами, так і «висновків» на основі національних доповідей). Це зобов'язання випливає із застосування принципу добросовісності до дотримання всіх договірних зобов'язань. Для держав-учасниць ігнорувати або не брати до уваги рішення і висновки Комітету означало б не виявляти добросовісності у виконанні своїх зобов'язань за Хартією.

Відтак, якщо підсумувати основну функцію Європейського комітету з соціальних прав, то Комітет фактично формує прецедентне право та викладає своє тлумачення Європейської соціальної хартії у:

• рішеннях за колективними скаргами: рішення щодо прийнятності, рішення по суті, рішення про скасування рішень та рішення про вжиття негайних заходів.

• висновках, що випливають з процедури звітування і публікуються щороку відповідно до наступної системою посилань:

- для Хартії 1961 року щорічні збірники нумеруються I, II, III, IV..., XX-1, XX-2, XX-3, XXII-2 і т.д.;

- для Переглянутої хартії - 2002 ..., 2019, 2020, 2021 і т.д.

• у заявах про тлумачення.

Для того, щоб роз'яснити своє тлумачення положення Хартії, Комітет може видати заяву про тлумачення, яка зазвичай публікується в загальному вступі до щорічних висновків.

Ратифікувавши Європейську соціальну хартію (переглянута) від 03 травня 1996 року, Законом України від 14 вересня 2006 року № 137 – V, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії. Хартія набула чинності для України з 01.01.2007 р. Разом з тим, з 2007 року в Україні ще досі залишається низьким показник якісного застосування Європейської соціальної хартії (переглянутої).