Як реалізується право пацієнта на інформацію про стан здоров’я згідно з чинним законодавством?
Джерела:
1. Конституція України від 28.06.1996.
2. Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» від 19.11.1992 № 2801-XII (далі — Основи).
3. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV (далі – ЦК України).
4. Закон України «Про інформацію» від 02.10.1992 № 2657-XII (далі – Закон 2657-XII).
5. Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 06.04.2000 № 1645-III (далі – Закон № 1645-III).
6. Закону України «Про психіатричну допомогу» від 22.02.2000 № 1489-III (далі – Закон 1489-III).
7. Етичний кодекс лікаря України, прийнятий та підписаний Всеукраїнським з'їздом лікарських організацій та X З'їздом Всеукраїнського лікарського товариства (ВУЛТ) в м. Євпаторії 27.09.2009 (далі- Кодекс).
8. Рішення Конституційного Суду України від 30.10.1997 № 5-зп.
Згідно зі ст. 32 Конституції України, кожний громадянин має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.
За приписами п. «е» ст. 6 Основ достовірна та своєчасна інформацію про стан свого здоров’я і здоров’я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь відноситься до гарантованого кожному громадянину права на охорону здоров’я.
Питання права на медичну інформацію, регламентовано в ст. 39 Основ:
«Пацієнт, який досяг повноліття, має право на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров'я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються його здоров'я.
Батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на отримання інформації про стан здоров'я дитини або підопічного.
Медичний працівник зобов'язаний надати пацієнтові в доступній формі інформацію про стан його здоров'я, мету проведення запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі наявність ризику для життя і здоров'я.
Якщо інформація про хворобу пацієнта може погіршити стан його здоров'я або погіршити стан здоров'я фізичних осіб, визначених частиною другою цієї статті, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право надати неповну інформацію про стан здоров'я пацієнта, обмежити можливість їх ознайомлення з окремими медичними документами.
У разі смерті пацієнта члени його сім'ї або інші уповноважені ними фізичні особи мають право бути присутніми при дослідженні причин його смерті та ознайомитися з висновками щодо причин смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду».
Тотожного змісту норма міститься і в ст. 285 ЦК України. Більш детально норми щодо права обізнаності громадян про стан свого здоров’я можна зустріти також в низці законів.
Так, Закон № 1645-III передбачає, що медичні працівники, які проводять профілактичні щеплення, зобов'язані надати об'єктивну інформацію особам, яким проводиться щеплення, або їх законним представникам про ефективність профілактичних щеплень та про можливі поствакцинальні ускладнення.
Повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об'єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення. Особам, які не досягли п'ятнадцятирічного віку чи визнані у встановленому законом порядку недієздатними, профілактичні щеплення проводяться за згодою їх об'єктивно інформованих батьків або інших законних представників.
Особам віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років чи визнаним судом обмежено дієздатними профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об'єктивної інформації та за згодою об'єктивно інформованих батьків або інших законних представників цих осіб.
Особи, які хворіють на інфекційні хвороби чи є бактеріоносіями, мають право на отримання достовірної інформації про результати медичного огляду, обстеження та лікування, а також на отримання рекомендацій щодо запобігання поширенню інфекційних хвороб.
Закон 1489-III також передбачає гарантії прав громадян на інформацію про стан психічного здоров’я, як одного з найчутливіших видів здоров’я в соціумі. Так, ст. 26 цього Закону чітко встановлює: «Лікар-психіатр зобов’язаний пояснити особі, якій надається психіатрична допомога, з урахуванням її психічного стану, у доступній формі інформацію про стан її психічного здоров’я, прогноз можливого розвитку захворювання, про застосування методів діагностики та лікування, альтернативні методи лікування, можливий ризик та побічні ефекти, умови, порядок і тривалість надання психіатричної допомоги, її права та передбачені цим Законом можливі обмеження цих прав при наданні психіатричної допомоги. Право на одержання зазначеної інформації щодо неповнолітнього віком до 14 років та особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, мають їх законні представники.
Особа при наданні їй психіатричної допомоги або її законний представник має право на ознайомлення з історією хвороби та іншими документами, а також на отримання в письмовому вигляді будь-яких рішень щодо надання їй психіатричної допомоги відповідно до закону.
У випадках, коли повна інформація про стан психічного здоров’я особи може завдати шкоди її здоров’ю або призвести до безпосередньої небезпеки для інших осіб, лікар-психіатр або комісія лікарів-психіатрів можуть таку інформацію обмежити. У цьому разі лікар-психіатр або комісія лікарів-психіатрів інформує законного представника особи, враховуючи особисті інтереси особи, якій надається психіатрична допомога. Про надану інформацію або її обмеження робиться запис у медичній документації».
Цей же Закон передбачає і обов’язки закладів та лікарів щодо інформування про стан та особливості протікання захворювання. Зокрема, власник закладу з надання психіатричної допомоги, закладу соціального захисту осіб, які страждають на психічні розлади, спеціального навчального закладу або уповноважений ним орган зобов’язаний, серед іншого, своєчасно інформувати відповідно до закону членів сім’ї, інших родичів або законних представників чи інших осіб про стан здоров’я осіб, яким надається психіатрична допомога, соціальний захист, соціальні послуги або які проходять спеціальне навчання, та про перебування зазначених осіб у закладі з надання психіатричної допомоги, закладі соціального захисту осіб, які страждають на психічні розлади, спеціальному навчальному закладі (ст. 29).
Детальні дії лікарів щодо інформування пацієнтів описані в Етичному кодексі лікаря України. Зокрема, інформованості пацієнта приділено низку норм.
Пунктом 3.3. Кодексу передбачено, що протягом усього лікування під час надання інформації хворому про його стан і рекомендоване лікування лікар повинен брати до уваги персональні особливості пацієнта, стежачи за оцінкою хворим ситуації.
Пункт 3.5. Кодексу зобов’язує лікаря шанувати право пацієнта на вибір лікаря та його участь у прийнятті рішень про проведення лікувально-профілактичних заходів, крім випадків примусового лікування у встановленому законом порядку.
Добровільну згоду пацієнта на обстеження, лікування чи дослідження з його участю лікар повинен одержати при особистій розмові з ним. Ця згода має бути усвідомленою, хворого необхідно обов'язково поінформувати про методи лікування, наслідки їхнього застосування, зокрема про можливі ускладнення, а також інші альтернативні методи лікування.
Під час лікування дитини або хворого, який перебуває під опікою, лікар зобов'язаний надавати повну інформацію його батькам або опікунам, одержати їхню згоду на застосування того чи іншого методу лікування або лікарського засобу.
Більш детально про право поінформованості пацієнта та, відповідно обов’язки медичних працівників передбачено п.п. 3.7.-3.8. Етичного кодексу лікаря України:
«3.7. Пацієнт має право на вичерпну інформацію про стан свого здоров'я, але він може від неї відмовитися або визначити особу, якій можна повідомляти про стан його здоров'я.
Інформація може бути прихована від пацієнта в тих випадках, якщо є вагомі підстави вважати, що вона може завдати йому серйозної шкоди. Проте в разі наполегливої вимоги пацієнта, лікар зобов'язаний надати йому вичерпну інформацію. У випадку несприятливого для хворого прогнозу необхідно поінформувати його делікатно й обережно, залишивши надію на продовження життя, можливий успішний результат.
3.8. У разі допущення лікарем помилки або виникнення в результаті його дій непередбачених ускладнень він зобов'язаний поінформувати про це хворого, старшого колегу або керівника підрозділу, а за їх відсутності адміністрацію установи, в якій він працює, і негайно спрямувати свої дії на виправлення негативних наслідків, не чекаючи вказівок».
При цьому необхідно пам’ятати, що за нормами ст. 11 Закону 2657-XII кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом.
Свою думку та тлумачення прав пацієнта на інформацію висловив також Конституційний Суд України у своєму рішенні від 30.10.1997 No 5-зп. Суд вказав:
«Кожна особа має право знайомитись з зібраною про неї інформацією в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях, якщо ці відомості не є державною або іншою захищеною законом таємницею.
Медична інформація, тобто свідчення про стан здоров'я людини, історію її хвороби, про мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, в тому числі і про наявність ризику для життя і здоров'я, за своїм правовим режимом належить до конфіденційної, тобто інформації з обмеженим доступом. Лікар зобов'язаний на вимогу пацієнта, членів його сім'ї або законних представників надати їм таку інформацію повністю і в доступній формі.
В особливих випадках, як і передбачає частина третя ст. 39 Основ законодавства України про охорону здоров'я, коли повна інформація може завдати шкоди здоров'ю пацієнта, лікар може її обмежити. У цьому разі він інформує членів сім'ї або законного представника пацієнта, враховуючи особисті інтереси хворого.
Таким же чином лікар діє, коли пацієнт перебуває у непритомному стані. У випадках відмови у наданні або навмисного приховування медичної інформації від пацієнта, членів його сім'ї або законного представника вони можуть оскаржити дії чи бездіяльність лікаря безпосередньо до суду або, за власним вибором, до медичного закладу чи органу охорони здоров'я».
Окремо слід відзначити, що ст. 43 Основ також встановлює необхідність отримання інформації пацієнта в рамках ст. 39 Основ. Отже, згода інформованого пацієнта необхідна для застосування методів діагностики, профілактики та лікування. Щодо пацієнта віком до 14 років (малолітнього пацієнта), а також пацієнта, визнаного в установленому законом порядку недієздатним, медичне втручання здійснюється за згодою їх законних представників.
Отже, належна інформованість пацієнта направлена на ефективність надання медичної допомоги людині та, як наслідок, можливість належної реалізації нею інших прав.
Відповідь на питання підготував Андрій Світлицький, член Центру медичного права ВША НААУ, адвокат, старший партнер Адвокатського об’єднання «Іщенко, Світлицький та партнери».
Джерело: Юридичний путівник. Права пацієнта. Центр медичного права https://cutt.ly/46gZBRh
Дізнатися про окремі питання щодо здійснення прав, обмежень і гарантій, передбачених «Про систему громадського здоров’я», щодо карантину та повноважень органів системи громадського здоров’я, які слугуватимуть кращому розумінню положень Закону можна у Юридичному путівнику. Громадське здоров’я, який доступний для ознайомлення та завантаження за посиланням: https://cutt.ly/D4F2MKk