Чинне законодавство України передбачає, що для проведення особі медичного втручання / лікування/реабілітації потрібна її згода або згода законного представника. Як і від кого отримується згода, якщо повнолітня особа внаслідок хвороби частково або моментами не усвідомлює свої дії чи їх наслідки, але недієздатною чи обмежено дієздатною не визнана, не має опікуна / піклувальника? Чи можуть надати таку згоду родичі такої повнолітньої особи?

Відповідно до статті 43 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» згода інформованого пацієнта необхідна для застосування методів діагностики, профілактики та лікування. Щодо пацієнта віком до 14 років (малолітнього пацієнта), а також пацієнта, визнаного в установленому законом порядку недієздатним, медичне втручання здійснюється за згодою їх законних представників.

Згода пацієнта чи його законного представника на медичне втручання не потрібна лише у разі наявності ознак прямої загрози життю пацієнта за умови неможливості отримання з об’єктивних причин згоди на таке втручання від самого пацієнта чи його законних представників.

Якщо відсутність згоди може призвести до тяжких для пацієнта наслідків, лікар зобов'язаний йому це пояснити. Якщо і після цього пацієнт відмовляється від лікування, лікар має право взяти від нього письмове підтвердження, а при неможливості його одержання - засвідчити відмову відповідним актом у присутності свідків.

Пацієнт, який набув повної цивільної дієздатності і усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, має право відмовитися від лікування.

Якщо відмову дає законний представник пацієнта і вона може мати для пацієнта тяжкі наслідки, лікар повинен повідомити про це органи опіки і піклування.

Згода пацієнта (батьків, опікунів чи іншого законного представника) на медичне втручання є обов’язковою умовою будь-якого лікування. Завдання лікарів - максимально детально розказати пацієнту про стан його здоров’я, можливі наслідки розвитку хвороби і запропонувати варіанти лікування. Рішення про подальше лікування приймає виключно пацієнт чи його законний представник. Виняток із цього правила - стани, які загрожують життю пацієнта. Тобто лікарів можуть і мають надавати медичну допомогу пацієнтам, не питаючи згоди, у невідкладних ситуаціях.

Відповідно до статті 242 ЦКУ «Представництво за законом» батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей. Опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною. Законним представником у випадках, встановлених законом, може бути інша особа.

Відповідно до Закону України «Про психіатричну допомогу» від 22.02.2000 № 1489¬III (далі - Закон про психіатричну допомогу) законні представники - батьки (усиновителі), опікуни або інші особи, уповноважені законом представляти інтереси осіб, які страждають на психічні розлади, у тому числі здійснювати захист їхніх прав, свобод і законних інтересів при наданні їм психіатричної допомоги.

Стаття 66 Цивільного Кодексу України визначає, що якщо над фізичною особою, яка перебуває у навчальному закладі, закладі охорони здоров’я або закладі соціального захисту населення, не встановлено опіку чи піклування або не призначено опікуна чи піклувальника, опіку або піклування над нею здійснює цей заклад. В даному випадку радимо рішення лікарів, а саме про медичне втручання оформити відповідним актом в присутності не менше трьох лікарів.

Інші особи - це орган опіки і піклування, адміністрація навчального закладу, закладу охорони здоров’я або закладу соціального захисту населення, для яких документами на підтвердження повноважень є накази, довіреності та посвідчення відповідних органів.

Не є законними представниками пацієнта ¬бабуся, дідусь, брати та сестри, тітка, дядько та інші родичі, якщо такі повноваження не підтверджено відповідним рішенням суду чи органу опіки та піклування.

Крім того, слід пам’ятати, що законне представництво над повнолітньою дієздатною особою неможливе, тобто дружина, або чоловік, або батьки, або діти пацієнта, не визнаного обмежено діє¬здатним чи недієздатним, не мають статусу законного представника.

Однак, згідно з нормами ст. 154 Сімейного кодексу України батьки мають право на самозахист своєї дитини, повнолітніх дочки та сина. Вони мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їхні законні представники без спеціальних на те повноважень.

З іншого боку, ст. 172 Сімейного кодексу України передбачає, що повнолітні дочка, син мають право звернутися за захистом прав та інтересів непрацездатних (непрацездатним вважається той із подружжя, хто досяг пенсійного віку, встановленого законом, або є інвалідом I, II чи III групи), немічних батьків як їхні законні представники, без спеціальних на те повноважень.

На практиці, судами України законне представництво на підставі статей 154, 172 Сімейного кодексу України без додаткових уповноважуючих документів сприймається за наявності доказів непрацездатності чи немічності батьків чи повнолітніх дітей відповідно.

Із огляду на це, якщо разом із повнолітнім пацієнтом (щодо якого немає інформації про обмеження його дієздатності чи визнання недієздатним) до лікаря звернувся повнолітній член сім’ї (батьки, інший із подружжя чи діти пацієнта), і такий пацієнт з об’єктивних причин самостійно не може надати інформацію про передбачуване медичне втручання, вимагайте від такого члена сім’ї докази непрацездатності чи немічності пацієнта (виписка з історії хвороби, довідки медико¬-санітарної експертної комісії, медичні висновки) як доказ законного представництва.

Пам’ятайте, для прийняття остаточного рішення щодо проведення медичного втручання необхідно враховувати всі обставини (діагноз пацієнта, термінова необхідність медичного втручання тощо) у сукупності.

Нормативні джерела:

- Цивільний кодекс України

- Сімейний кодекс України

- Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»

- Закону України «Про психіатричну допомогу»

Відповідь на питання підготувала Вікторія Шевченко, адвокат, член Центру медичного права ВША НААУ