В Україні відсутній спеціальний закон, який би комплексно врегульовував питання застосування допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ). У зв’язку з цим українським судам нерідко доводиться розглядати справи за відсутності спеціальної законодавчої норми, що регулює спірні правовідносини. Однією з таких прогалин є питання утилізації кріоконсервованих ембріонів.

Зокрема, у справі № 758/7618/24, розглянутій Київським апеляційним судом, за позовом чоловіка до клініки репродуктивної медицини та його колишньої дружини вирішувалося питання знищення кріоконсервованих ембріонів. Подружжя уклало договір про надання послуг із кріоконсервації та зберігання двох ембріонів. Однак після розірвання шлюбу чоловік тричі звертався до клініки із письмовими заявами про їх утилізацію. Клініка відмовила у задоволенні цієї вимоги, посилаючись на відсутність згоди колишньої дружини. Позивач аргументував свій позов тим, що він більше не перебуває у шлюбі, не бажає народження спільної дитини та не надає згоди на використання своїх біологічних матеріалів колишньою дружиною. Враховуючи ці обставини, він наполягав на необхідності утилізації ембріонів.

Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги. Колишня дружина позивача, не погоджуючись із цим рішенням, подала апеляційну скаргу, у якій стверджувала, що застосування ДРТ вимагає від жінки значно більших фізичних та емоційних зусиль, ніж від чоловіка, а тому в питанні вирішення долі кріоконсервованих ембріонів її позиція має пріоритет. Крім того, вона зазначала, що рішенням суду фактично санкціоновано «знищення людської істоти на певному етапі її розвитку, що є антиконституційним».

Питання кріоконсервації ембріонів частково врегульоване наказом Міністерства охорони здоров'я України «Про затвердження Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні» № 787 від 9 вересня 2013 року (далі – Наказ про ДРТ). Відповідно до пункту 7.1 згаданого наказу, кріоконсервація ембріонів здійснюється на підставі відповідної заяви пацієнтів, текст якої міститься в додатку 21 Наказу про ДРТ. Проставивши свої підписи у цій заяві, пацієнти підтвердили поінформованість про те, що зберігання їх ембріонів може бути припинено достроково лише за їх взаємною письмовою згодою. Крім того, договір про надання послуг із кріоконсервації та зберігання ембріонів, укладений сторонами спору, містив положення про те, що клініка репродуктивної медицини повинна припинити зберігання ембріонів, якщо чоловік не надасть письмової згоди на продовження строку їх зберігання.

Апеляційний суд залишив у силі рішення суду першої інстанції, яким клініку було зобов’язано знищити кріоконсервовані ембріони. При цьому мотивувальна частина рішення була викладена у новій редакції. Посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Еванс проти Сполученого Королівства», апеляційний суд дійшов висновку, що права чоловіка-донора не можуть захищатися у меншій мірі, ніж аналогічні права жінки. Крім того, суд наголосив, що кріоконсервовані ембріони є «зародком, а не дитиною», а тому їх знищення не можна вважати «знищенням людської істоти», як стверджувала скаржниця (Постанова Київського апеляційного суду у справі №  758/7618/24 від 14 січня 2025 року. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/124437780 (дата звернення: 19 лютого 2025 року).

З огляду на зростання кількості безплідних пацієнтів, застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні ставатиме дедалі поширенішим. Це зумовлює необхідність належного правового врегулювання відповідних відносин шляхом ухвалення спеціального закону.