Gaidukevich v. Georgia (заява № 38650/18): невжиття належних превентивних заходів для захисту доньки заявниці від домашнього насильства, що призвело до її смерті, та непроведення ефективного розслідування реакції правоохоронних органів призвело до порушення Конвенції

Рішення Gaidukevich v. Georgia (заява № 38650/18) від 15 червня 2023 року

Обставини справи

Дочка заявниці, А.Л., народилася 23 липня 1993 року. У 2012 році вона почала зустрічатися з Г.К., і незабаром вони переїхали до спільної квартири в Тбілісі. У січні 2013 року у них народилася дитина. Згідно з матеріалами справи, їхні стосунки були наповнені постійними сварками, пов’язаними з ігровою залежністю Г.К., надмірним вживанням алкоголю та фінансовими проблемами, а також його агресивною поведінкою. У 2016 році вони припинили спільне проживання, а А.Л. з сином почали жити з хрещеною матір’ю А.Л. При цьому, згідно з матеріалами справи, вона підтримувала регулярні контакти з Г.К., дозволяючи йому бачитися з їхньою дитиною у себе вдома.

Протягом чотирьох років, що передували смерті А.Л., остання скаржилася в поліцію на насильницьку поведінку Г.К. щонайменше шістнадцять разів.

19 лютого 2017 року дочка заявниці була знайдена повішеною у ванній кімнаті квартири Г.К. З матеріалів справи випливає, що їхня дитина також перебувала в квартирі під час смерті матері.

Того ж дня було порушено кримінальну справу за фактом смерті А.Л. за статтею 115 Кримінального кодексу (доведення до самогубства). Співробітники поліції, яких викликали сусіди, оглянули та оцінили місце події, сфотографували та вилучили тіло і зашморг. Згідно з відповідним протоколом огляду на місці, на тілі були синці на шиї та лобі.

Під час допиту наступного дня Г.К. розповів слідчим, що А.Л. прийшла до нього додому 18 лютого 2017 року близько 22.00. Між ними виникла суперечка, яка переросла у сварку, коли А.Л. кинула в нього ікону, а він у відповідь вдарив її. Після цього ситуація заспокоїлася, і він пішов спати. Прокинувшись посеред ночі, він помітив, що А.Л. ніде не було видно. У пошуках її він зайшов до ванної кімнати, де побачив її з мотузкою, зав’язаною на шиї. Інший кінець мотузки був прикріплений до сушильної трубки. Г.К. перерізав мотузку ножем і зняв тіло А.Л. У своєму другому інтерв’ю наступного дня він підтвердив свою версію подій, додавши, що під час сварки 18 лютого 2017 року А.Л. вдарила його кулаком в обличчя, а він вдарив її по лівій щоці.

У період з 19 по 24 лютого 2017 року було опитано багато свідків, у тому числі сусідів, які бачили тіло А.Л. і викликали поліцію. Вони заявили, що почули крик з квартири Г.К. близько 2 години ночі. Вони негайно пішли туди і, зайшовши до ванної кімнати, побачили А.Л., яка лежала на підлозі, та Г.К., який робив їй серцево-легеневу реанімацію (СЛР).

22 лютого 2017 року тітка А.Л. звернулася до поліції із заявою про насильницькі стосунки між її племінницею та Г.К. Вона попросила, зважаючи на численні травми, виявлені на обличчі А.Л., провести комплексну судово-медичну експертизу для встановлення причини смерті.

21 квітня 2017 року було видано висновок судово-медичної експертизи, згідно з яким А.Л. померла від асфіксії. У звіті також зазначено, що на її тілі та обличчі були виявлені численні тілесні ушкодження, зокрема, сліди від зашморгу на верхній частині шиї, синці та садна на лобі, носі, правій скроні та оці, а також на верхніх і нижніх кінцівках. Згідно зі звітом, тілесні ушкодження А.Л. могли бути завдані гострим твердим предметом і датуються різними датами. Ушкодження на обличчі, правому зап’ясті, два садна на правому коліні та два синці на гомілках були свіжими. Вони не мали причинного зв’язку з її смертю.

23 червня 2017 року заявниця звернулася до прокуратури з проханням змінити кваліфікацію злочину, стверджуючи, посилаючись на частину 3.1 статті 53 Кримінального кодексу, що можливий дискримінаційний та гендерний мотив злочину був пропущений. Вона також стверджувала, що з огляду на численні тілесні ушкодження, виявлені на тілі заявниці, йдеться про спробу гендерно мотивованого вбивства її доньки. Клопотання було відхилено.

Рішенням від 9 лютого 2018 року Тбіліський міський суд визнав Г.К. винним у доведенні до самогубства за обтяжуючих обставин (шляхом жорстокого поводження з членом сім’ї) та засудив його до трьох років позбавлення волі. Суд встановив, що в ніч на 18 лютого 2017 року Г.К. здійснив фізичний напад на А.Л., завдавши їй численні травми голови. Суд також зазначив, що А.Л. піддавалася систематичному домашньому насильству, і що все це призвело до того, що вона покінчила життя самогубством. Заявниця звернулася до прокуратури з проханням подати апеляцію на рішення суду першої інстанції, стверджуючи, що дискримінаційний мотив дій Г.К., який становить обтяжуючу обставину відповідно до статті 53 § 3.1 Кримінального кодексу, був відсутній. Прокуратура відхилила це клопотання.

За результатами розгляду апеляційної скарги Г.К. 26 листопада 2018 року Тбіліський апеляційний суд залишив його вирок без змін. 9 липня 2019 року Верховний Суд частково задовольнив апеляцію Г.К. з питань права, змінивши його обвинувачення з доведення до самогубства (стаття 115 Кримінального кодексу) на домашнє насильство (стаття 126-1 Кримінального кодексу). Верховний Суд визнав встановленим, що в ніч інциденту Г.К. заподіяв А.Л. тілесні ушкодження, які однак, не були достатніми для заподіяння їй особливого фізичного або морального болю, що могло б підштовхнути її до самогубства.

Верховний Суд заявив, що попередня історія насильства щодо дочки заявниці не мала значення для цілей даної кримінальної справи, оскільки вона стосувалася лише передбачуваного інциденту домашнього насильства, що стався 18 лютого 2017 року. В результаті перекваліфікації термін його ув’язнення був скорочений до одного року, і він був звільнений після судового засідання.

29 травня 2018 року заявниця подала до суду на Міністерство внутрішніх справ та Генеральну прокуратуру за статтею 1005 Цивільного кодексу за нездатність захистити життя її доньки, вимагаючи відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000 грузинських ларі (приблизно 30 000 євро (EUR)). Посилаючись на справу «Опуз проти Туреччини» (№ 33401/02, §§ 128-30, ЄСПЛ 2009), вона стверджувала, що не захистивши її доньку від домашнього насильства, відповідні органи влади дискримінували її як жінку. У кінцевому результаті було прийнято рішення про виплату заявниці 50 000 ларі.

Стверджуване порушення прав

Посилаючись на статті 2, 3 та 14 Конвенції, заявниця скаржилася на те, що національні органи влади не захистили її доньку від домашнього насильства та не провели ефективного кримінального розслідування обставин, що призвели до її смерті.

Беручи до уваги свою практику та характер скарг заявниці, Суд, будучи експертом у питаннях правової оцінки фактів справи, вважає, що питання, порушені у цій справі, мають розглядатися виключно з точки зору матеріально-правових та процесуальних аспектів статті 2 Конвенції у поєднанні зі статтею 14 Конвенції.

Оцінка Суду

Суд підкреслив, що органи влади повинні оперативно розслідувати заяви про домашнє насильство, збирати докази та забезпечувати ефективний захист, зазначивши, що «нездатність держави захистити жінок від домашнього насильства порушує їхнє право на рівний захист перед законом, і що така нездатність не обов’язково повинна бути навмисною». Суд звернув увагу на недоліки в розслідуванні, включаючи недбалість правоохоронних органів, прийняття самогубства як причини смерті без ретельної експертизи, а також неналежне реагування на попередні випадки домашнього насильства.

Суд також виявив значні недоліки у реагуванні поліції, включаючи відсутність незалежного розслідування, зазначивши, що навіть коли скарги відкликані, «органи влади повинні перевірити, чи існує реальний і безпосередній ризик для життя ідентифікованої жертви або жертв домашнього насильства, шляхом проведення автономної, проактивної та всебічної оцінки ризику летального результату. Вони повинні оцінити реальний і безпосередній характер ризику, беручи до уваги конкретний контекст домашнього насильства». Суд дійшов висновку, що органи влади знали або повинні були знати про ризик для життя жертви, і що одних лише обмежувальних приписів було недостатньо.

Крім того, суд піддав критиці засудження кривдника лише за один випадок домашнього насильства, не беручи до уваги систему насильства, що призвела до смерті жертви. Такий підхід нехтував усталеною судовою практикою і не вирішував проблему дискримінації за ознакою статі.

Висновки

1) За обставин цієї справи, беручи до уваги, зокрема, недосконалий спосіб застосування кримінально-правових механізмів у відповідь на смерть А.Л., і незважаючи на похвальне визнання цивільними судами недбалості, що приписується державі, та розмір справедливої сатисфакції, присудженої за завдані страждання, заявниця зберегла свій статус жертви у розумінні статті 3 Конвенції, і мало місце порушення процесуальної частини статті 2 у поєднанні зі статтею 14 Конвенції.

2) Що стосується того, чи було вжито органами влади адекватних превентивних заходів за даних обставин, то єдиними оперативними заходами, вжитими для захисту дочки заявника, були три обмежувальні приписи, видані щодо Г.К. Однак, як було встановлено національними цивільними судами, цього було недостатньо. Дійсно, як встановив Верховний Суд у своєму рішенні від 14 квітня 2022 року, поліція та органи прокуратури не виконали своїх зобов’язань, зокрема, не розпочавши належного кримінального розслідування за фактами фізичного та психологічного насильства, від якого роками страждала А.Л. Прямим наслідком цих недоліків, на думку Верховного Суду, стала її смерть. Суд не може не відзначити, що недостатня реакція правоохоронних органів у цій справі виглядає особливо тривожною, якщо її оцінювати у відповідному національному контексті задокументованої та неодноразової неспроможності грузинської влади запобігти та припинити насильство щодо жінок, у тому числі домашнє насильство. Беручи до уваги вищевикладені міркування, Суд доходить висновку, що держава-відповідач порушила свої матеріальні позитивні зобов'язання за статтею 2 Конвенції у поєднанні зі статтею 14.

Повний текст рішення доступний англійською мовою для ознайомлення за посиланням: http://surl.li/igbdq

Переклад здійснено Вищою школою адвокатури НААУ