Figurka v. Ukraine (заява № 28232/22): заявник не продемонстрував об’єктивно обґрунтовані сумніви в неупередженості суду під час розгляду справи про керування ТЗ у стані алкогольного сп’яніння

Рішення у справі Figurka v. Ukraine (заява № 28232/22) від 16 листопада 2023 року

Обставини справи

23 листопада 2020 року поліція склала протокол про вчинення заявником адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме керування у стані алкогольного сп’яніння та відмову від проходження огляду на стан алкогольного сп’яніння, запропонованого працівником поліції. Згодом протокол було направлено до Підволочиського районного суду Тернопільської області.

7 грудня 2020 року районний суд розглянув справу за відсутності сторін. Суд зазначив, що заявник був повідомлений про слухання, але не з’явився. Суд визнав заявника винним у вчиненні адміністративного правопорушення, наклав на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 10 200 гривень (близько 297 євро) та позбавив його водійських прав на один рік. Суд спирався на протокол про адміністративне правопорушення та письмові показання двох свідків.

Заявник подав апеляційну скаргу, аргументуючи, що дізнався про постанову районного суду лише 28 січня 2022 року, коли безуспішно намагався обміняти своє водійське посвідчення на посвідчення нового зразка. Він оскаржив фактичні висновки суду першої інстанції, стверджуючи, що вчинення ним адміністративного правопорушення не було доведено, а докази проти нього були недопустимими, він стверджував, що відеозапис, наявний у справі, є недопустимим доказом, оскільки «технічні характеристики» пристрою, на якому він був зроблений, не були належним чином задокументовані.

Заявник також посилався на рішення Суду у справі «Карелін проти Росії» (Karelin v. Russia) (№ 926/08, 20 вересня 2016 року) і стверджував, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності прокурора і, таким чином, взяв на себе функцію обвинувачення.

11 квітня 2022 року Тернопільський апеляційний суд провів слухання у присутності заявника та його адвоката. Суд допитав заявника (який стверджував про свою невинуватість), письмові матеріали справи (зокрема, протокол про правопорушення та письмові показання свідків) та відеозаписи з нагрудних камер працівників поліції.

Наприкінці засідання апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін. У своєму рішенні він зазначив, що заявник дізнався про рішення суду першої інстанції лише 28 січня 2022 року, а тому вирішив поновити строк на апеляційне оскарження на прохання заявника.

Апеляційний суд не знайшов жодних ознак помилки в рішенні суду першої інстанції і постановив, що докази, зібрані в матеріалах справи, підтверджують винуватість особи. Зокрема, апеляційний суд послався на протокол про адміністративне правопорушення та показання свідків. Він зазначив, що їхній зміст підтверджується наявним у справі відеозаписом.

Стверджуване порушення прав

Заявник скаржився на те, що відсутність сторони обвинувачення у провадженні в апеляційному суді означала, що цей суд не міг вважатися безстороннім, що є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції.

Оцінка Суду

Суд одразу зазначає, що скарга заявника на стверджувану відсутність неупередженості обмежується провадженням в апеляційному суді.

У цій справі апеляційний суд мав юрисдикцію розглядати як питання права, так і питання факту, маючи повноваження закрити провадження щодо заявника або залишити постанову суду першої інстанції без змін. Фактично, апеляційний суд повторно розглянув справу, зокрема, докази у справі, у повному обсязі.

При цьому апеляційний суд провів засідання, але не викликав ні прокурора, ні працівника поліції, який склав протокол про адміністративне правопорушення. Як наслідок, жодна зі сторін не підтримала обвинувачення проти заявника на судовому засіданні. Незважаючи на це, а також те, що заявник стверджував про свою невинуватість у судовому засіданні, апеляційний суд залишив у силі постанову про притягнення до адміністративної відповідальності заявника.

На думку заявника, цей факт сам по собі викликав сумнів у неупередженості суду, оскільки апеляційний суд був змушений взяти на себе роль сторони обвинувачення.

Суд починає з зауваження, що немає жодних підстав вважати, що існувала проблема з неупередженістю апеляційного суду за суб’єктивним критерієм, наприклад, прояви ворожості, особиста поведінка або використання мови, що свідчить про упереджену думку щодо справи.

Що стосується об’єктивного критерію, Суд встановив, що відсутність сторони обвинувачення у провадженні дійсно може викликати питання в цьому відношенні і спричинити труднощі у реалізації прав заявника.

Однак у цій справі ніщо в заявах заявника або в матеріалах справи не вказує на те, що відсутність прокурора на засіданні в апеляційному суді могла б викликати обґрунтовані сумніви в об’єктивності та неупередженості цього суду або іншим чином вплинути на справедливість провадження.

Зокрема, немає жодних ознак того, що апеляційний суд сам, за відсутності сторони обвинувачення, вжив заходів, які можна було б витлумачити як прийняття на себе ролі сторони обвинувачення, таких як, наприклад, зміна сукупності доказів на шкоду заявнику, введення нових обвинувальних доказів за власною ініціативою або вилучення певних доказів, поданих стороною обвинувачення.

Немає жодних ознак того, що апеляційний суд з власної ініціативи змінив обвинувачення, що містилися в протоколі про адміністративне правопорушення, або що він поводився з доказами таким чином, що можна було б припустити, що тягар доказування був перекладений на заявника.

Суд також зазначає, що фізична відсутність прокурора під час слухання в апеляційному суді не вплинула на можливість органів прокуратури відповідно до національного законодавства втрутитися, якщо вони вважали це за необхідне, та подати письмові клопотання.

За цих обставин, взятих у сукупності, не можна вважати, що апеляційний суд взяв на себе роль сторони обвинувачення або був поставлений у становище, яке вимагало від нього взяти на себе роль сторони обвинувачення.

Заявник перебував на волі і був представлений адвокатом за власним вибором, його справа була відносно простою, і, на відміну від подібних справ, де судові процеси над заявниками відбувалися через кілька годин після їхнього арешту, між складанням протоколу про правопорушення та слуханнями в апеляційному суді минуло більше чотирьох місяців.

Таким чином, заявник мав повну можливість підготувати свій захист, і немає жодних ознак того, що він був належним чином поінформований про «характер і причину висунутого обвинувачення» проти нього, як це було викладено в протоколі про адміністративне правопорушення, або що йому було надано «достатній час і можливості» для підготовки свого захисту проти обвинувачень, сформульованих у протоколі.

Суд також враховує предмет цієї справи, який стосувався незначного порушення правил дорожнього руху, що не карається позбавленням волі, - категорії правопорушень, до яких кримінально-правові гарантії статті 6 не застосовуються з усією суворістю.

Підсумовуючи, у цій справі заявник не вказав на жодні конкретні обставини, які могли б змусити Суд засумніватися в неупередженості апеляційного суду. Таким чином, він не довів, що існували будь-які об’єктивно обґрунтовані сумніви щодо неупередженості цього суду.

Відповідно, не було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

З повним текстом рішення англійською мовою можна ознайомитися за посиланням: https://tinyurl.com/3ren8rj2

Переклад здійснено Вищою школою адвокатури НААУ

Про ДТП, алгоритм першочергових дій, докази у справах про ДТП (справи про адміністративні правопорушення, кримінальний процес та цивільний аспект), а також практичні засади взаємодії зі страховими компаніями (від подачі позову до виконання рішення) – детально дізнавайтеся під час інтенсиву онлайн-курсу «Адвокат у справах про ДТП», який відбудеться 9 грудня. Зареєструватися для участі у заході можна за посиланням: https://tinyurl.com/ysk7y7fz