Fanouni v. France (заява № 31185/18): домашня комендантська година, застосована до заявника в умовах надзвичайного стану, не порушувала його свободу пересування

Рішення у справі Fanouni v. France (заява № 31185/18) від 15 червня 2023 року

Обставини справи

Заявник, Містафа Фануні, є громадянином Франції, який народився у 1970 році.

26 січня 2015 року префект департаменту Валь-д'Уаз наказав пану Фануні здати всю наявну у нього зброю та боєприпаси, а також заборонив йому купувати або володіти будь-якою зброєю чи боєприпасами.

У ніч на 13 листопада 2015 року в Сен-Дені та Парижі було здійснено низку скоординованих нападів, відповідальність за які взяла на себе Daesh. Надзвичайний стан був оголошений 14 листопада 2015 року.

Двома наказами від 16 листопада і 18 грудня 2015 року міністр внутрішніх справ встановив домашню комендантську годину для пана Фануні, заборонивши йому залишати муніципалітет Шампань-сюр-Уаз і зобов’язавши його чотири рази на день з’являтися в жандармський відділок і залишатися вдома з 20:00 до 6:00. 18 лютого 2016 року адміністративний суд Сержі Понтуаз двома рішеннями скасував ці накази за перевищення повноважень.

За апеляцією Міністра внутрішніх справ, 21 червня 2016 року Версальський апеляційний адміністративний суд скасував ці два рішення та скасував висновки суду нижчої інстанції. Пан Фануні оскаржив це рішення з правових питань.

Рішенням від 28 грудня 2017 року Державна рада скасувала це рішення на підставі порушення принципу змагальності. Потім, розглядаючи справу по суті, вона скасувала два рішення від 18 лютого 2016 року.

Стверджуване порушення прав

Посилаючись на статтю 2 Протоколу № 4 (свобода пересування), заявник стверджував, що його право на свободу пересування було порушено. Він оскаржував передбачуваність статті 6 Закону про надзвичайний стан від 3 квітня 1955 року та оцінку фактів, здійснену національними судами на підставі "note blanche" (конфіденційного документа, підготовленого спецслужбами), представленого Міністром внутрішніх справ. Він також стверджував, що судовий контроль за дотриманням комендантської години був недосконалим.

Оцінка Суду

Стаття 2 Протоколу № 4

Суд зазначив, що комендантська година, застосована до заявника, ґрунтувалася на двох послідовних міністерських наказах, виданих 16 листопада та 18 грудня 2015 року, які застосовувалися до тих пір, поки вони не були скасовані Адміністративним судом Сержі-Понтуаз 18 лютого 2016 року. З огляду на наслідки та спосіб забезпечення дотримання комендантської години, Суд вирішив, що це було просте обмеження свободи пересування, яке підпадає під дію статті 2 Протоколу № 4.

Суд підтвердив, що стаття 6 Закону від 3 квітня 1955 року зі змінами, внесеними Законом від 20 листопада 2015 року, відповідає вимогам передбачуваності закону, як він постановив у справі "Пажері проти Франції" (Pagerie v. France).

Попередня версія цього розділу містила більш суворі умови виконання. Тому Суд, a fortiori, дійшов висновку, що її положення були передбачуваними і з достатньою чіткістю визначали обсяг і спосіб здійснення дискреційних повноважень, наданих Міністру внутрішніх справ.

Що стосується легітимності переслідуваних цілей, Суд вважає, що цілі, які переслідувало оскаржуване втручання, а саме збереження національної та громадської безпеки і підтримання громадського порядку, були легітимними.

Щодо необхідності оскаржуваного обмеження Суд зазначив, що Міністр внутрішніх справ, запроваджуючи комендантську годину для заявника, покладався на серйозність терористичної загрози та на різні повідомлення, доведені до його відома спецслужбами.

Суд також зазначив, що Апеляційний адміністративний суд і Державна рада також вважали цей захід виправданим з огляду на те, що 16 листопада 2015 року в будинку заявника було знайдено зброю і велику кількість боєприпасів, хоча йому було заборонено володіти зброєю постановою від 26 січня 2015 року.

У зв’язку з цим Суд підкреслив, по-перше, що постанови про запровадження домашньої комендантської години, про які йдеться, ґрунтувалися на сукупності точних факторів, що стосувалися конкретно заявника. По-друге, Суд зазначив, що обидва накази, прийняті проти заявника, були предметом судового розгляду, під час якого він мав змогу ефективно викласти свої аргументи. Суд зазначив, що Державна рада виправила порушення змагального характеру провадження, про яке стверджував заявник, скасувавши рішення Версальського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2016 року та ухваливши рішення по суті справи. Під час судового розгляду національні суди (Адміністративний суд, Апеляційний адміністративний суд та Державна рада) розглянули суть справи та пропорційність комендантської години.

За цих обставин Суд вважає, що надання "note blanche" супроводжувалося достатніми процесуальними гарантіями, і що висновок, до якого дійшли національні суди, не може вважатися ані свавільним, ані явно необґрунтованим.

Щодо обґрунтування цього заходу Суд зазначив, що національні органи влади спиралися на інформацію про те, що заявник займався прозелітизмом, порівнював джихадистів з бійцями опору, робив зауваження та демонстрував поведінку, яка викликала занепокоєння на стрільбищі, яке він відвідував, неодноразово просив використовувати замість мішені манекен, щоб він міг «пустити собі кулю між очей», а також обладнав свою зброю глушником і вихвалявся тим, що регулярно носив його з собою за межами стрільбища.

Суд зазначив, що цей захід також був виправданий тим, що 16 листопада 2015 року в будинку заявника було знайдено велику кількість зброї та боєприпасів, хоча 26 січня 2015 року йому було заборонено володіти зброєю. Суд підкреслив, що цей захід був призначений через кілька днів після нападів 13 листопада 2015 року, в той час, коли захист населення і запобігання подальшим терористичним атакам були нагальною потребою. Він повторив, що ефективність запобіжного заходу часто залежить від швидкості його виконання. У цьому контексті Суд вважав, що причини, наведені національними органами влади для обґрунтування цього заходу, були доречними і достатніми. Крім того, хоча засоби виконання цього заходу були суворими, вони відповідали його меті. Суд також зазначив, що заявник не звертався до органів влади з проханням скоригувати заходи або дозволити йому тимчасово покинути територію, на яку поширюється комендантська година, з сімейних або робочих причин. Нарешті, судовий розгляд цього заходу охоплював не лише принцип комендантської години, але і його пропорційність.

Висновок

З огляду на нагальну суспільну потребу в запобіганні терористичним актам, поведінку заявника та фактично надані йому процесуальні гарантії, Суд дійшов висновку, що комендантська година не була непропорційною переслідуваній меті. Таким чином, не було порушення статті 2 Протоколу № 4.

Повний текст рішення французькою мовою доступний для ознайомлення за посиланням: http://surl.li/jlnfz

Прес-реліз англійською мовою доступний за посиланням: http://surl.li/jlngv

Переклад здійснено Вищою школою адвокатури НААУ