Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження

Огляд постанови Верховного Суду колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 13 липня 2023 року у справі № 953/6839/22

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини:

Вироком Київського районного суду м. Харкова ОСОБА_6 засуджено за ст. 185 ч. 4 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі статей 75, 76 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки і на нього покладено відповідні обов`язки. До набрання вироком законної сили запобіжний захід ОСОБА_6 не обирався. Скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 30 вересня 2022 року, на речові докази та прийнято рішення щодо речових доказів. Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за наступних обставин.

18 вересня 2022 року близько 17 години 00 хвилин ОСОБА_6 , перебуваючи на території «ТЦ «Барабашово» за адресою: м. Харків, вул. Амурська, буд. 1, помітив, що вікно торгового контейнеру ВА1106 розбите і у цей час у нього виник умисел на таємне викрадення чужого майна. Після чого ОСОБА_6 , реалізуючи свій протиправний умисел, спрямований на крадіжку, з корисливих мотивів, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки у виді заподіяння майнової шкоди потерпілому та бажаючи їх настання, скористався драбиною, яка лежала поряд із контейнером, та через розбите вікно заліз у приміщення, тим самим проник до торгівельного контейнеру ВА 1106, звідки таємно викрав майно, що належить потерпілому ОСОБА_7 загальною вартістю 43 050 грн. Після чого ОСОБА_6 з місця вчинення кримінального правопорушення зник, розпорядившись викраденим майном на власний розсуд, чим заподіяв потерпілому ОСОБА_7 матеріальну шкоду на суму 43 050 грн.

Вироком Харківського апеляційного суду від 20 квітня 2023 року задоволено апеляційну скаргу першого заступника керівника Харківської обласної прокуратури, виключено із мотивувальної частини вироку пом`якшуючі покарання обставини - «щире каяття», «активне сприяння в розкритті кримінальних правопорушень», скасовано вирок Київського районного суду м. Харкова від 22 грудня 2022 року щодо ОСОБА_6 в частині призначеного йому покарання та призначено йому за ст. 185 ч. 4 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Строк відбування покарання ОСОБА_6 вказано рахувати з дня фактичного його затримання на виконання вироку апеляційного суду. У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала:

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції і на підставі ст. 75 КК України звільнити його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком. Вказує на те, що він визнав свою вину, щиро розкаявся, підтвердив обставини викладені в обвинувальному акті, має неповнолітню дитину 2008 року народження, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, активно сприяв розкриттю злочину, відшкодував потерпілому завдану шкоду, у зв`язку із чим судом першої інстанції обґрунтовано було застосовано до нього положення ст. ст. 75, 76 КК України. Вважає, що суд апеляційної інстанції не мотивував належним чином у вироку висновок про те, що його виправлення неможливе без реального відбування покарання, не врахував положень ст. ст. 50, 65, 75 КК України, а застосований судом апеляційної інстанції відносно нього захід примусу і визначений порядок його відбування не відповідає меті покарання і є несправедливим. Також не погоджується із вироком апеляційного суду в частині виключення обставин, що пом`якшують покарання, та заперечує наявність у нього рецидиву як обставини, що обтяжує покарання. За таких обставин, вважає, що апеляційний суд допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, що відповідно до ст. 438 ч. 1 п.п. 1, 2, 3 КПК України є підставами для скасування або зміни судового рішення касаційним судом.

Мотиви Суду:

Доводи касаційної скарги про невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого ОСОБА_6 внаслідок суворості не відповідають фактичним обставинам справи та не спростовують висновки апеляційного суду щодо призначеного йому покарання.

Приймаючи рішення про неможливість виправлення ОСОБА_6 зі звільненням його від відбування основного покарання і скасовуючи вирок суду першої інстанції в цій частині та ухвалюючи новий вирок, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції в порушення вищевказаних вимог кримінального закону, не мотивував свого рішення про застосування до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України та належним чином не обґрунтував підстав, з яких він дійшов висновку про можливість його виправлення без відбування покарання. Мотивуючи такий висновок, апеляційний суд вказав на те, що ОСОБА_6 раніше судимий за скоєння корисливого злочину, офіційно не працює, вчинив таємне викрадення чужого майна в умовах воєнного стану та завдав потерпілому збитків більше ніж на 43 тисячі гривень, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність особи ОСОБА_6 . Крім того, апеляційний суд, врахувавши практику Великої Палати Верховного Суду (постанова від 27 листопада 2019 року щодо визначення у діях особи щирого каяття та постанова від 03 липня 2019 року щодо наявності у діях особи активного сприяння розкриттю злочину) погодився із доводами апеляційної скарги прокурора та не знайшов у діях ОСОБА_6 щирого каяття та активного сприяння в розкритті кримінального правопорушення, належним чином мотивувавши своє рішення та виключив із вироку суду посилання на ці обставини. В обґрунтування такого висновку апеляційний суд послався на те, що матеріали кримінального провадження містять дані лише про те, що викраде майно ОСОБА_6 було повернуто потерпілому внаслідок дій правоохоронних органів, а не внаслідок вжиття ним заходів для виправлення наслідків вчиненого, при цьому сам ОСОБА_6 не повідомляв орган досудового розслідування обставин вчинення злочину, які б не були встановлені органом досудового розслідування та не були відомі на підставі інформації, встановленої з інших джерел. Мотивуючи своє рішення щодо відсутності у ОСОБА_6 щирого каяття апеляційний суд зазначив, що каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, відверту негативну оцінку своєї злочинної поведінки, визнання тих обставин, які ставляться в провину, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. Проте, апеляційним судом не було встановлено, що матеріали кримінального провадження містять дані на підтвердження того, що ОСОБА_6 вживав заходів для виправлення наслідків вчиненого, а викраде майно було повернуто потерпілому внаслідок дій правоохоронних органів.

Обставин, які б відповідно до ст. 66 КК України пом`якшували покарання ОСОБА_6 , апеляційним судом встановлено не було.

Відповідно до вимог ст. 89 ч. 1 п. 8 КК України такими, що не мають судимості, визнаються особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу за тяжкий злочин, якщо вони протягом шести років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення.

Рецидивом кримінальних правопорушень визнається вчинення нового умисного кримінального правопорушення особою, яка має судимість за умисне кримінальне правопорушення (ст. 34 КК України).

З встановлених судами обставин вбачається, що ОСОБА_6 , маючи непогашену судимість за вироком Харківського районного суду Харківської області від 18 листопада 2019 року за вчинення тяжкого злочину, передбаченого ст. 15 ч. 2, ст. 194 ч. 2 КК України, покарання за яким відбув 03 травня 2022 року, вже 18 вересня 2022 року, раніше ніж сплинув 6 річний термін, передбачений ст. 89 КК України, вчинив нове умисне кримінальне правопорушення, передбачене ст. 185 ч. 4 КК України.

Висновок:

Отже, судами обох інстанцій відповідно до ст. 34, ст. 67 ч. 1 п. 1 КК України правильно визнано рецидив кримінальних правопорушень як обставину, що обтяжує покарання ОСОБА_6, враховано її при визначенні йому покарання за ст. 185 ч. 4 КК України, а тому в цій частині доводи касаційної скарги засудженого також є безпідставними.

Дані щодо особи ОСОБА_6 про те, що він має неповнолітню дитину, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, також були враховані апеляційним при ухваленні вироку та їм була дана належна оцінка, проте вони не дали апеляційному суду достатніх підстав вважати, що застосування до нього положень ст. 75 КК України є правильним.

Врахувавши вказані обставини, суд апеляційної інстанції вказав на помилковість висновку суду першої інстанції щодо можливості виправлення ОСОБА_6 без його ізоляції від суспільства, визнавши неправильним застосування судом першої інстанції положень ст. 75 КК України, скасувавши вирок в цій частині та постановивши новий вирок. Новим вироком апеляційний суд визначив, що покарання в мінімальних межах санкції частини 4 статті 185 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років з реальним його відбуванням буде справедливим за своїм видом, достатнім для виправлення ОСОБА_6 та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Обставини, на які є посилання в касаційній скарзі засудженого ОСОБА_6 і які, на його думку, дають підстави для застосування до нього положень ст. 75 КК України, належним чином були враховані апеляційним судом і їм була дана відповідна належна оцінка.

При цьому доводи касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 про те, що наявність у його діях щирого каяття та активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення як обставин, що пом`якшують його покарання, та які в сукупності з іншими обставинами, дають підстави для застосування до нього ст. 75 КК України, колегія суддів, враховуючи данні про особу ОСОБА_6 , який є раніше судимий, вчинив новий умисний корисливий злочин менше ніж через 5 місяців після відбуття реального покарання за попереднім вироком, та усі встановлені судами обставини, вважає безпідставними та недостатніми для призначення покарання із застосуванням ст. 75 КК України.

Призначене ОСОБА_6 апеляційним судом покарання відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК України. Вирок суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. ст. 370, 420 КПК України. Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судового рішення, також не виявлено. Враховуючи зазначене, підстав для задоволення касаційної скарги та зміни вироку апеляційного суду щодо ОСОБА_6 і застосування до нього положень ст. 75 КК України або ж скасування вироку апеляційного суду щодо нього, колегія суддів не знаходить.

Джерело: Постанова Верховного Суду колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 13 липня 2023 року у справі № 953/6839/22 - http://surl.li/jhsqc