Сам по собі факт користування позивачем спірним домоволодінням не є підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю
Огляд Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2023 року у справі № 359/8844/20
Короткий зміст позовної заяви:
ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3, про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.
Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що з 1985 року вона проживає в житловому будинку АДРЕСА_1. Будинок потребував ремонту, тому вона разом з чоловіком ОСОБА_3 перебудували будинок, а саме: викинули піч та грубу, добудували веранду, підключили газ, пробурили свердловину на воду, підключили водопостачання та каналізацію, укріпили фундамент в будинку, змінили вікна на металопластикові, змінили покрівлю будинку, переробили огорожу. Протягом всього часу проживання в будинку вона сплачує житлово-комунальні послуги та земельний податок. Будь-яких перешкод в проживанні в даному житловому будинку їй ніхто не чинив.
Зазначала, що у 2018 році їй стало відомо про те, що згідно записів в погосподарській книзі Любарецької сільської ради за 2011-2015 роки власником домоволодіння АДРЕСА_1 є ОСОБА_2. Вказувала, що вона добросовісно заволоділа спірним житловим будинком та понад 35 років безперервно проживає в ньому. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності за набувальною давністю на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій:
Рішенням міськрайонного суду, залишеним без змін постановою апеляційного суду, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення судів мотивовані тим, що відсутні підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності за набувальною давністю на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1, оскільки сам по собі факт користування позивачем спірним домоволодінням не є підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю, так як відсутні такі умови, як: те, що позивач не знав і не міг знати, що володіє чужим майном; є власник майна; добросовісність набуття.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що, оскільки власником спірного житлового будинку є відповідач, яка не відмовилась від права власності на спірний об`єкт нерухомого майна, що виключає можливість набуття позивачем права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю. Також суди послалися на відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо набуття права власності за набувальною давністю.
Короткий зміст вимог касаційної скарги:
ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення міськрайонного суду та постанову апеляційного суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди не урахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 та у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 914/8/20, в яких зазначено підстави набуття права власності за набувальною давністю.
Вказує, що судами належним чином не встановлено фактичні обставини у справі та не в повному обсязі дослідженні докази, а саме те, що ОСОБА_2 не є належним відповідачем, вона не є і не могла бути стороною в договорі купівлі-продажу спірного будинку між ОСОБА_4 і ОСОБА_5
03 жовтня 1984 року, який зареєстрований в реєстрі за № 120, посвідчений ОСОБА_6, секретарем комітету Любарецької сільської Ради народних депутатів Бориспільського району, Київської області, так як на час укладання договору у ОСОБА_2 не було прізвище « ОСОБА_7 », що підтверджується свідоцтвом про одруження від 02 квітня 1981 році в Любарецькій сільській раді Бориспільського району Київської області, запис № 10, про те, що ОСОБА_5 уклала шлюб з ОСОБА_8 , спільне прізвище « ОСОБА_9 ».
Зазначає, що, не встановивши особу, староста ОСОБА_10 округу ОСОБА_11 видав дублікат договору купівлі-продажу ОСОБА_2, зазначаючи, що дівоче прізвище « ОСОБА_7 ». На підставі дублікату договору-купівлі продажу ОСОБА_2 17 лютого 2022 року (справа в провадженні з 2020 року) зареєструвала вона за собою право власності, отримала Витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно – будинок по АДРЕСА_1.
Також вказує, що, заселяючись в 1985 році в будинок з сім`єю, вона не думала, що будинок рахується за іншою особою, при вселенні перешкод їй ніхто не чинив, договорів оренди, дозволів на проживання ні з ким не підписувала, вона вважала, що спірний будинок був спільною власністю її та чоловіка і тільки в 2018 році їй стало відомо, що у спірного будинку відповідно до погосподарської книги є титульний власник - ОСОБА_2, сестра - ОСОБА_12. При цьому, протягом всього часу проживання у спірному будинку з 1985 року ОСОБА_2 не пред`являла позов про повернення її майна, вона не цікавилась спірним будинком, в якому за цей час було здійснено перебудову та ремонт будинку.
Позиція Верховного Суду:
Судом встановлено, з 1984 року та на час подання позову ОСОБА_1 проживає та зареєстрована в житловому будинку АДРЕСА_1. Разом з нею проживають: чоловік - ОСОБА_3, син - ОСОБА_13, онук - ОСОБА_14, онука - ОСОБА_15, що підтверджується довідкою від 14 січня 2020 року, виданою виконавчим комітетом Любарецької сільської ради Бориспільського району (а. с. 8 зворот). У користуванні ОСОБА_3 перебувають земельні ділянки площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та площею 0,30 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 (а. с.14). На ім`я ОСОБА_3 була оформлена розрахункова книжка по оплаті за природний газ та відповідно за період з 2000 по 2019 роки оплачувалась вартість спожитого природного газу. Крім цього, ОСОБА_3 оплачувались послуги з електропостачання, податок за земельну ділянку, за вказаною адресою була оформлена субсидія (а. с. 96-137)).
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац другий частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років. Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено. Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.
Висновок:
Ураховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів про те, що відсутні підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності за набувальною давністю на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , оскільки сам по собі факт користування позивачем спірним домоволодінням не є підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю.При цьому, власником спірного житлового будинку є відповідач, яка не відмовилась від права власності на спірний об`єкт нерухомого майна, що виключає можливість набуття позивачем права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю.
Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваних судових рішеннях, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судами, а переоцінювати докази Верховний Суд не може в силу закону.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Джерело: Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2023 року у справі № 359/8844/20 - http://surl.li/kdcew