Ганна Гаро, адвокат, сімейний медіатор,

Голова Комітету з сімейного права НААУ,

лектор Вищої школи адвокатури НААУ

Марія Бабішена, помічник адвоката

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Аналогічної позиції притримується і судова практика. Зокрема, у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі №357/17852/15-ц визначено, що: «Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть переважати інтереси батьків. При цьому при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди. Натомість суди на порушення вимог закону не з`ясували й не зазначили думку дитини стосовно обставин, що безпосередньо стосуються її життя, адже на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанції дитина перебувала у віці, що дозволяє сформулювати власні погляди».

Отже, для того, щоб здійснити забезпечення найкращих інтересів дитини, потрібно, для початку, виявити ці інтереси. Одним з основних способів визначення інтересів дитини (яка досягла віку і такого рівня розвитку, який дозволяє їй сформулювати й висловити власні погляди) є визначення думки самої дитини щодо ситуації, що склалась.

Так, чинне законодавство України у багатьох нормативно-правових актах, зокрема у Сімейному кодексі України, передбачає необхідність вислухати думку дитини при прийнятті рішень що стосуються її життя (наприклад, ст. 171 СК України визначає, що дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном).

Водночас, як саме повинна відбуватись реалізація права дитини «бути вислуханою» відповісти важко, оскільки донести свою думку або своє бачення до суду дитина може у різний спосіб.

Розглянемо основні способи, які (відповідно до ЦПК України), дозволяють суду отримати інформацію від дитини у справах, що безпосередньо стосуються її життя.

Допит (характерні особливості, у відповідності до ст. 232 ЦПК України):

• Допит малолітніх свідків і, за розсудом суду, неповнолітніх свідків проводиться в присутності батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, якщо вони не заінтересовані у справі, або представників органів опіки та піклування, а також служби у справах дітей.

• Свідкам, які не досягли шістнадцятирічного віку, головуючий роз’яснює обов’язок про необхідність давати правдиві показання, не попереджуючи про відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання, і не приводить до присяги.

• Свідкам, які досягли шістнадцятирічного віку, головуючий роз’яснює обов’язок про необхідність давати правдиві показання, попереджає про відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання, і приводить до присяги.

• Батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники, якщо вони не заінтересовані у справі, представники органів опіки та піклування, служби у справах дітей можуть з дозволу суду ставити свідкові (дитині) питання, а також висловлювати свою думку стосовно особи свідка, змісту його показань.

• У виняткових випадках, коли це необхідно для об’єктивного з’ясування обставин справи, на час допиту осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку, із зали судового засідання за ухвалою суду може бути видалений той чи інший учасник справи.

• Свідок, який не досяг шістнадцятирічного віку, після закінчення його допиту видаляється із зали судового засідання, крім випадків, коли суд визнав необхідною присутність цього свідка в залі судового засідання.

• Відповідно до ст. 147 ЦПК України, малолітні та неповнолітні особи не підлягають приводу в суд у разі, якщо вони є свідками, що були належно викликані, але без поважних причин не з’явились на судове засідання або не повідомили про причини неявки.

Отже, допит дитини є процесуальною дією, що має чітко регламентовану законом процедуру проведення, передбачає формалізм процедури, присутність при його проведенні батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, якщо вони не заінтересовані у справі, або представників органів опіки та піклування, служби у справах дітей, а також, у випадку, коли дитина досягла 16 років, передбачає приведення свідка до присяги, існування відповідальності за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання.

Крім того, допит спрямований на з’ясування обставин справи, певних фактів, а не здійснюється не визначення суб’єктивної думки дитини. Суд виступає «модератором» цього процесу, а також наділений правом ставити свідку питання після закінчення його допиту учасниками справи і з’ясовувати суть відповіді свідка на питання учасників справи. Тобто, активну роль у цьому процесі відіграють як інші учасники справи, так і суд.

Опитування:

ЦПК України не оперує поняттям «опитування дитини», однак, у ст. 93 передбачає можливість здійснити письмове опитування учасників справи як свідків.

Так, учасник справи має право поставити в першій заяві по суті справи, що ним подається до суду, не більше десяти запитань іншому учаснику справи про обставини, що мають значення для справи. Учасник справи, якому поставлено питання позивачем, зобов’язаний надати вичерпну відповідь окремо на кожне питання по суті.

При цьому, враховуючи, що свідками можуть бути й діти, а також те, що законодавець не встановив обмежень чи/та особливостей щодо письмового опитування малолітніх і неповнолітніх осіб, на їх опитування поширюється загальний порядок.

Таким чином, відповідно до вищезгаданого, опитуванням дитини може вважатись процедура, під час якої один з учасників справи в першій заяві по суті справи, що ним подається до суду, має право поставити не більше десяти запитань іншому учаснику справи про обставини, що мають значення для справи. Ця процедура також є регламентованою, проте, за порядком проведення відрізняється від допиту, який за загальним правилом передбачає викладення відомої свідку інформації у даній справі та надання відповідей на запитання в усій формі.

В загальному, опитування, як процес, передбачає активну роль особи, що його здійснює (підбір та формулювання питань, визначення їх кількості та порядку…). При цьому, активну роль займає не суд, а інший учасник справи.

З’ясування думки дитини:

СК України (ст. 171), Закон України «Про охорону дитинства (ст. 9), Конвенція про права дитини від 20.11.1989 року та інші нормативно-правові акти гарантують дитині право бути ВИСЛУХАНОЮ під час судових чи адміністративних розглядів з питань, що стосуються її особисто у разі, коли вона досягла такого рівня розвитку, що дозволяє їй сформулювати власні погляди та висловити їх (в кожній справі суддя приймає рішення щодо цього питання враховуючи індивідуальні об’єктивні та суб’єктивні фактори).

При цьому, для процесу з’ясування думки дитини необхідне існування особи, яка цю думку буде з’ясовувати.

В цивільному процесі обов’язок з’ясування обставин у справі та перевірки їх доказами покладено на суд.

При цьому, чинне законодавство не встановлює одного варіанту, яким чином суд повинен здійснити таке з’ясування.

Водночас, враховуючи право дитини бути вислуханою, одним з основних способів з’ясування думки дитини можна вважати заслухання такої думки як безпосередньо від дитини, так і отримання відповідної інформації через її представника чи законного представника.

Так, у відповідності до положень ст. 45 ЦПК України, під час розгляду справи малолітня або неповнолітня особа має також право безпосередньо або через представника чи законного представника висловлювати свою думку та отримувати його допомогу у висловленні такої думки.

Отже, на відміну від допиту, з’ясування думки дитини судом може відбуватись не лише шляхом безпосередньої участі дитини у судовому процесі, має на меті з’ясування не фактів і обставин, а суб’єктивної думки дитини, а тому й не передбачає приведення її до присяги та відповідальності дитини за відмову висловлювати свою думку.

З’ясування думки дитини у цивільному процесі можна визначити як загальний процес (сукупність дій суду), що спрямовані на реалізацію гарантованого законом права дитини бути вислуханою під час судових чи адміністративних розглядів з питань, що стосуються її особисто у разі, коли вона досягла такого рівня розвитку, що дозволяє їй сформулювати власні погляди та висловити їх. Відсутня чітка регламентація процедури здійснення з’ясування думки дитини судом, у зв’язку з чим, залежно від обставин конкретної справи таке з’ясування може здійснюватись за допомогою різних методів (наприклад, думка дитини може відображатись у письмових доказах (висновках психологічних досліджень, висновках органів опіки та піклування, письмових зверненнях дитини до суду, тощо); електронних доказах (відео, аудіо зверненнях до суду, повідомленнях у соціальних мережах, тощо); висновках психологічної експертизи, психологічного обстеження; показаннях дитини (особисто в залі судового засідання, за допомогою відео конференції)).

Активна роль у цьому процесі належить суду.

Звичайно, практика часто знаходить нові оригінальні способи тлумачення норм права та їх практичного застосування у процесі. Свою роль відіграє також й розвиток технологій, який сприяє створенню нових методів комунікації учасників процесу з судом. У зв’язку з цим, можлива поява й нових методів визначення думки дитини або отримання від дитини інформації, необхідної суду для з’ясування обставин у справі і ухвалення законного, справедливого й обґрунтованого рішення.