Drozd v. Poland (заява № 15158/19): заборона на вхід до Сейму за демонстрацію банера порушує Конвенцію

Рішення у справі «Drozd v. Poland» (заява № 15158/19) від 06 квітня 2023 року

Обставини справи

Заявники, Mr Paweł Drozd and Ms Dagmara Drozd, є громадянами Польщі, які народилися в 1964 і 1967 роках відповідно і проживають у Мрозуві (Польща). Вони є членами неформального громадського руху «Громадяни Польської Республіки» (Obywatele RP), який займається політичними протестами.

22 червня 2017 року заявники брали участь у мирній демонстрації (щодо запланованої судової реформи), яка проходила за межами Сейму. Того ж дня заявникам було видано одноразові перепустки, які дозволили їм увійти до Сейму та спостерігати за парламентськими дебатами. Як тільки вони пройшли через вхідні ворота на територію і попрямували до будівлі Сейму, розгорнули банер з написом «Захистимо незалежні суди» (Brońcie niezależnych sadów).

За словами заявників, вони не створили жодної небезпеки для дорожнього руху на території Сейму. Під час демонстрації на дорозі не було ні пішоходів, ні транспортних засобів. Заявники поводилися спокійно і хотіли лише донести свою думку до парламентарів.

За твердженням Уряду, Служба безпеки парламенту (Straż marszałkowska) попросила заявників поводитися відповідно до мети їхнього візиту. Заявники не підкорилися і заблокували внутрішню дорогу, що створило небезпеку для дорожнього руху.

Заявники були негайно виведені з території Сейму. Їх також зобов’язали повернути свої одноразові перепустки.

Листами від 14 липня 2017 року заявників було повідомлено, що з огляду на те, що вони порушили громадський порядок і відмовилися виконувати вказівки Служби безпеки парламенту, 22 червня 2017 року керівник цієї служби (Komendant Straży Marszałkowskiej – «керівник Служби безпеки парламенту») прийняв рішення заборонити їм входити до Сейму до 21 червня 2018 року. Перший заявник отримав листа 7 серпня 2017 року, а другий заявник - 31 липня 2017 року.

30 серпня 2017 року заявники оскаржили ці рішення до Варшавського окружного адміністративного суду. Вони підкреслювали, зокрема, що рішення Керівника Служби безпеки парламенту ґрунтувалося на внутрішніх правилах (розпорядження спікера; див. пункт 20 нижче). Ці правила не були достатньо передбачуваними, оскільки їм бракувало ясності та точності. Крім того, заборона на вхід до Сейму обмежувала їхнє право на доступ до публічної інформації. У своїх заявах вони посилалися переважно на статтю 61 Конституції Польщі (право на доступ до публічної інформації).

22 січня 2018 року Варшавський окружний адміністративний суд ухвалив два рішення, якими визнав скарги заявників неприйнятними за законом. Суд постановив, що лист Керівника Служби безпеки парламенту не є адміністративним рішенням. Служба безпеки парламенту була силовим формуванням та безпосередньо підпорядковувалася спікеру Сейму (Marszałek Sejmu). Таким чином, Керівник Служби безпеки парламенту не був адміністративним органом та його рішення не могли бути оскаржені в адміністративних судах.

Заявники подали касаційні скарги на ці рішення. Зокрема, вони скаржилися, посилаючись на статтю 45 Конституції Польщі (право на справедливий судовий розгляд) та статті 6 і 13 Конвенції, що вони не мали доступу до суду, щоб оскаржити обмеження їхнього права на доступ до публічної інформації.

29 серпня та 16 листопада 2018 року Вищий адміністративний суд відхилив їхні касаційні скарги. Суд підтримав аргументацію Варшавського окружного адміністративного суду.

Стверджуване порушення прав

Посилаючись на статтю 10 (свобода вираження поглядів) та статтю 11 (свобода зібрань та об’єднань) Конвенції, заявники скаржилися на те, що заборона входити до Сейму порушила їхні права, передбачені Конвенцією. Вони стверджували, що рішення керівника Служби безпеки парламенту не мало належної правової підстави і не містило точних та чітких вказівок на те, коли і на який термін може бути обмежено чиєсь право входу на територію і в будівлі Сейму. Вони стверджували, що санкція була непропорційною, накладеною свавільно і без можливості її ефективного оскарження в суді.

Оцінка Суду

Щодо порушення статті 10 Конвенції

Чи мало місце втручання?

Суд зазначає, що захід, застосований до заявників – заборона входу до будівель та території Сейму строком на один рік – очевидно мав певні негативні наслідки для них, зокрема, перешкоджаючи їм отримувати інформацію про діяльність органів державної влади, що, у свою чергу, негативно вплинуло на здатність заявників реалізовувати своє право на свободу вираження поглядів. Тому Суд відхиляє аргумент Уряду про те, що оскаржувані заходи не вплинули на права заявників за статтею 10 Конвенції, і визнає, що мало місце втручання в їхнє право на свободу вираження поглядів.

У світлі пункту 2 статті 10 таке втручання у право заявників на свободу вираження поглядів має бути «передбачене законом», мати одну або більше законних цілей та бути «необхідним у демократичному суспільстві».

Чи було втручання виправданим?

Суд зазначив, що заборона була заснована на національному законодавстві, а саме на Розпорядженні спікера, і була спрямована на запобігання будь-яким порушенням роботи Сейму.

У той же час Суд визнав законним бажання представників громадськості отримати інформацію про події та дебати, що відбуваються в Сеймі, з перших рук і безпосередньо. Тому необхідно було зважити потребу парламенту в підтримці впорядкованого ведення парламентських справ і потребу громадськості в отриманні інформації з перших рук про важливе суспільне питання.

Суд вважав, що слід розрізняти цей інцидент, який стався за межами будівлі Сейму, та інциденти всередині будівлі, які безпосередньо втручалися у впорядковане проведення парламентських дебатів. Суд не зміг зробити висновок про те, чи порушили заявники рух транспорту на території Сейму, як стверджував Уряд і заперечували заявники.

Суд також погоджується з тим, що санкцію, накладену на заявників, можна розуміти як таку, що спрямована на запобігання будь-якому порушенню роботи Сейму та забезпечення його ефективного функціонування, а отже, як таку, що переслідує законні цілі «запобігання безладу» та «захисту прав інших осіб».

У цій справі заявники брали участь у мирній демонстрації за межами Сейму. Вони також отримали одноразові перепустки для входу на територію Сейму і, увійшовши на територію, вивісили банер з написом «Захистимо незалежні суди». Одразу після цього їх вивели з території. Суд приймає аргумент заявників про те, що розгорнувши банер, вони брали участь у публічних дебатах з питання реформування судової системи і хотіли донести свою думку до парламентарів.

Суд зауважив, що важливо розглянути, чи були вжиті будь-які запобіжні заходи, щоб переконатися, що заборона не була застосована свавільно. Суд зазначив, що розпорядження спікера парламенту містило положення, яке дозволяло забороняти доступ до будівель і територій «в обґрунтованих випадках, з метою підтримання миру і порядку та забезпечення безпеки Сейму і Сенату».

Однак це положення не передбачало жодної можливості для особи, до якої застосовано санкції, представити аргументи на свій захист. У випадку заявників, вони просто отримали листи від керівника Служби безпеки парламенту, в яких повідомлялося, що їм заборонено входити до Сейму протягом року. Більше того, розпорядження не передбачало чіткої процедури оскарження цього заходу. Таким чином, Суд вважав, що заборона була застосована без будь-яких процесуальних гарантій. Суд дійшов висновку, що втручання у право заявників на свободу вираження поглядів не було «необхідним у демократичному суспільстві» і що мало місце порушення статті 10 Конвенції.

Щодо порушення статті 11 Конвенції

Оскільки скарги заявників не стосувалися їхнього права на мирні зібрання з іншими особами, Суд розглянув скарги заявників лише з точки зору статті 10 Конвенції.

Повний текст рішення англійською мовою доступний для ознайомлення за посиланням: https://cutt.ly/o7EJJYU

Прес-реліз англійською мовою доступний для ознайомлення за посиланням: https://cutt.ly/g7EJ0VM

Переклад здійснено Вищою школою адвокатури НААУ