Лише у разі дотримання заявником позасудового порядку встановлення факту нещасного випадку (отримання травми) із ним, він не позбавлений права в залежності від отриманих результатів у подальшому обирати належний захист своїх прав, у тому разі й судовий

Короткий зміст вимог заяви:

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, заінтересована особа – ІНФОРМАЦІЯ_1, про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме факту нещасного випадку (отримання травми), що стався з ним 26 вересня 1991 року при виконанні службових обов’язків під час проходження військової служби в Збройних Силах України (далі – ЗСУ).

При цьому, вказував, що звертався до Генерального штабу ЗСУ у позасудовому порядку для врегулювання питання про встановлення факту нещасного випадку, що стався 26 вересня 1991 року. Листом начальника Управління правового забезпечення Генерального штабу ЗСУ від 25 січня 2021 року йому повідомлено, що за наявними документами відсутні підстави для призначення (проведення) розслідування факту отримання ним травми у 1991 році.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій:

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 26 березня 2021 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, залишено без розгляду на підставі частини четвертої статті 315 ЦПК України. Судове рішення мотивоване тим, що встановлення причин та обставин отримання військовослужбовцем травми здійснюється у позасудовому порядку і віднесено до компетенції інших органів. ОСОБА_1 не надав доказів звернення до компетентних органів з вимогою про видачу довідки про отримання травми або не складення такої довідки за фактом травмування. Юридичний факт, про встановлення якого просить заявник, не підлягає з’ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви встановлено, що існує спір про право, який підлягає розгляду у порядку позовного провадження.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 17 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 26 березня 2021 року скасовано. Провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 грудня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Одеського апеляційного суду від 17 червня 2021 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду (провадження № 61-12240св21).

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції:

Постановою Одеського апеляційного суду від 06 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 26 березня 2021 року скасовано.

Провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Судове рішення мотивовано тим, що встановлення причин та обставин отримання військовослужбовцем травми здійснюється у позасудовому порядку і віднесено до компетенції інших органів.

Проте, наведене є підставою для застосування передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України наслідків у вигляді закриття провадження у справі, а не помилково застосованих судом першої інстанції наслідків, передбачених частиною четвертою статті 315 ЦПК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги:

У касаційній скарзі, поданій у липні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить постанову Одеського апеляційного суду від 06 червня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким його заяву про встановлення факту, що має юридичне значення задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що висновки апеляційного суду не відповідають обставинам справи. Зазначає, що суд дійшов передчасного висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки єдиним способом реалізувати його права можливо лише в судовому порядку шляхом встановлення факту нещасного випадку. Вважає, що закриття провадження у справі обмежує його право на доступ до правосуддя, гарантоване Конституцією України.

Позиція Верховного Суду:

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов’язується з подальшим вирішенням спору про право.

Вирішуючи питання про прийняття заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, судам необхідно враховувати, що ці заяви повинні відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, так і вимогам щодо її змісту.

Якщо в заяві не зазначено, який конкретно факт просить встановити заявник, з яких причин неможливо одержати або відновити документ, що посвідчує цей факт, якими доказами цей факт підтверджується або до заяви не приєднано довідки про неможливість одержання чи відновлення необхідних документів, суддя постановляє ухвалу про залишення заяви без руху і надає заявникові строк для виправлення недоліків. У разі невиконання цих вказівок заява вважається неподаною і повертається заявникові, про що суддя постановляє мотивовану ухвалу.

У кожному разі суддя зобов’язаний перевірити підвідомчість зазначеної заяви суду. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у прийнятті заяви, а коли справу вже порушено - закриває провадження в ній.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо, зокрема, справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Скасовуючи судове рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі на підставі наведеної норми права, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що заявлене заявником питання вирішується у позасудовому порядку, тому воно не підвідомче суду. При цьому, судом першої інстанції помилково застосовано норму права, як підставу для закриття провадження у справі (пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги про те, що єдиним способом реалізувати права заявника можливо лише в судовому порядку шляхом встановлення факту нещасного випадку, а також, що закриття провадження у справі обмежує його право на доступ до правосуддя, гарантоване Конституцією України, є безпідставними.

Суд апеляційної інстанції правильно вказав, що заявлене у цій справі питання унормовано Інструкцією про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, затвердженою Наказом Міністерства оборони України від 06 лютого 2011 року № 36 (зі змінами в редакції Наказу Міністерства оборони № 656 від 11 грудня 2017року) (далі – Інструкція).

Цією Інструкцією передбачений позасудовий порядок встановлення нещасного випадку у Збройних Силах України. І тільки, як прописано в Інструкції, у разі ліквідації військової частини та за відсутності правонаступника встановлення факту настання нещасного випадку розглядається у судовому порядку. Однак заявник не надав відмову уповноваженого органу провести таке розслідування, не надав доказів про відсутність правонаступників, а також доказів, що перед зверненням до суду він звертався до заінтересованої особи (іншої уповноваженої особи) чи іншого відповідного державного органу для підтвердження необхідного йому факту.

Крім того, відповідно до Інструкції, розслідування, яке має бути проведено, організовує та проводить вищий орган військового управління.

Висновок:

Суд правильно вказав, що лише у разі дотримання заявником позасудового порядку встановлення факту нещасного випадку (отримання травми) із ним, що стався 26 вересня 1991 року, при виконанні службових обов’язків під час проходження військової служби, та вичерпання таких можливостей, він не позбавлений права в залежності від отриманих результатів в подальшому обирати належний захист своїх прав, у тому разі і судовий, але, відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідками такі вимоги пов’язані не з цивільними правами, а з публічно-правовими відносинами заявника з державою, що виключає їх вирішення в порядку цивільного судочинства.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість його судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову – без змін.

Джерело: постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року у справі № 522/11482/20 – https://tinyurl.com/yc77fwat