За загальним правилом ФОП залежно від системи оподаткування може мати найманих працівників. Разом з тим досить часто ФОП використовують найману працю фізичних осіб на підставі різних цивільно-правових угод, зокрема договору підряду.

Відповідно до ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Цивільно-правовий договір (договір підряду, доручення тощо) – це угода між громадянином і підприємством або підприємцем, предметом якої є виконання фізичною особою певної роботи, спрямованої на досягнення конкретного результату.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Особливістю договору підряду є те, що оплачується не процес праці, а його конкретний (кінцевий) результат, який визначається після закінчення роботи й оформляється актом приймання-передавання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких і здійснюється виплата винагороди.

Таких висновків притримуються податкові органи та судова практика, розглядаючи відповідну категорію спорів. Аналізуючи судову практику, виокремимо ознаки, які відрізняють договірні відносини (зокрема, за договором підряду з ФОП) та трудові відносини:

1) трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності; за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності, гарантії та компенсації, передбачені для працівника, а також обов’язки роботодавця залишаються за його межами;

2) ознакою трудових відносин є періодичність (два і більше разів) надання особі винагороди у грошовій або натуральній формі за роботу, виконувану (послуги, надані) в інтересах іншої особи, тобто оплата здійснюється не одноразово при отриманні кінцевого індивідуально-визначеного результату, а носить системний характер за послуги (роботи), надані в процесі виконання конкретної трудової функції;

3) особисте виконання особою роботи (надання послуг) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою за дорученням та під контролем особи, в інтересах якої виконуються роботи (надаються послуги), або уповноваженої нею особи;

4) виконання роботи (надання послуг), подібної до роботи, що виконується штатними працівниками роботодавця.

Так, у постанові ВС ЦКС від 08.05.2018 у справі № 127/21595/16-ц Суд дійшов таких висновків: «Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Умовами договору підряду від 20 грудня 2015 року, укладеного між сторонами, визначено, що ОСОБА_1 здійснює пошук замовлень на перевезення автомобільним транспортом вантажів, розрахунок рентабельності таких перевезень, складення, підписання (за дорученнями) договорів, здійснення оперативного контролю за виконанням перевезень та розрахунків, пошук нових, підтримання зв’язків з існуючими клієнтами, що вказує на те, що предметом цього договору є процес праці, а не її кінцевий результат».

Постановою ВС КАС від 07.09.2020 у справі № 520/526/19 Суд, розглядаючи справу про скасування постанови та припису, який був складений Держпраці, зробив такі висновки: «Отже, основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності; за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності, гарантії та компенсації, передбачені для працівника, а також обов’язки роботодавця залишаються за його межами.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, виконавець не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду».

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір – це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов’язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.

Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 820/1432/17 (провадження № К/9901/15518/18), від 13 червня 2019 року у справі № 815/954/18 (провадження № К/9901/3195/19), у справі № 1840/2507/18 (провадження № К/9901/10124/19), у справі № 824/896/18-а (провадження № К/9901/10149/19) та від 3 березня 2020 року у справі № 1540/3913/18 (провадження № К/9901/8967/19).

Враховуючи зазначене вище правове регулювання трудових і цивільно-правових відносин, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, який правильно визначив сутність правовідносин, які виникли між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_2, а саме: такі правовідносини мають ознаки трудових і повинні врегульовуватися за правилами КЗпП України.

Пропонуємо Вам ознайомитися із Методичними матеріалами Комітету з трудового права НААУ «Організація та впровадження віддаленої роботи в роботодавців: стратегія адвоката»: http://tinyurl.com/2p8h6wr6

Авторський колектив: В. В. Поліщук, К. В. Цвєткова, Г. О. Лисенко, Д. М. Навроцький, Т. В. Матова, Я. Я. Мельник