Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена
📌Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2024 року у справі № 293/682/23
Звертаючись до суду з цим позовом,ОСОБА_1 , яка діє в інтересах недієздатної ОСОБА_2, просила суд стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 по 40 000 грн моральної шкоди з кожної ,посилаючись, зокрема, на те, що відповідачі принижують її дочку у зв`язку із хворобою, обзивають різними прізвиськами та нецензурними словами, провокують конфліктні ситуації, після чого дочка впадає в хворобливий стан, плаче та не може змиритися з таким ставленням до себе. Відмовляючи у задоволенні вимог до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, суди попередніх інстанцій вказали на недоведеність цих вимог достатніми, належними та допустимими доказами.
Водночас суди не звернули уваги на наявність у матеріалах справи інформації відділу поліцейської діяльності № 1 Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області від 11 липня 2022 року про те, що ОСОБА_1 зверталась до органу поліції з приводу конфлікту з сусідами у червні 2022 року. За розглядом цього звернення було встановлено, що в діях ОСОБА_3 та ОСОБА_4 вбачаються ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173 КУпАП, у зв`язку із чим їх притягнуто до адміністративної відповідальності.
Верховний Суд звертає увагу, що за змістом частини шостої статті 82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Відповідно до частини другої статті 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
У розглядуваній справі подано позов про захист недієздатної особи, яка згідно із твердженнями її опікуна, показаннями свідка та відомостями органу поліції, зазнала протиправних дій з боку ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Вочевидь суди не могли залишати вказані обставини поза увагою та не мали перешкод для того аби з`ясувати, що згідно з відомостями Єдиного державного реєстру судових рішень, постановами Черняхівського районного суду Житомирської області від 30 червня 2022 року у справі № 293/890/22 та від 30 серпня 2022 року у справі № 293/972/22, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були визнані винними у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173 КУпАП (дрібне хуліганство), вчиненого за таких обставин, - 14 червня 2022 року близько 11:00 год, перебуваючи в селі Забріддя Житомирського району по провулку Садовому, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 виражалися словами нецензурної лайки на адресу ОСОБА_2 , на зауваження заспокоїтись не реагували. Постанови суду у справах про адміністративне правопорушення № 293/890/22 та № 293/972/22 набрали законної сили.
За таких обставин, факт вчинення протиправних дій ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо недієздатної ОСОБА_2 доведено.
З огляду на вимоги розумності та справедливості, проаналізувавши встановлені у справі обставини в їх сукупності, Верховний Суд вважає частково обґрунтованою вимогу позивачки про відшкодування моральної шкоди, яка полягає вчиненні протиправних дій щодо недієздатної ОСОБА_2 та вважає за необхідне стягнути з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1, яка діє в інтересах недієздатної ОСОБА_2 , у відшкодування моральної шкоди по 4 000 грн з кожної.
Водночас колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність підстав для відшкодування моральної шкоди відповідачкою ОСОБА_5 , а також щодо відмови у задоволенні вимог про зобов`язання відповідачів привселюдно вибачитись.
За таких обставин, оскільки судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права при вирішенні вимог про відшкодування моральної шкоди відповідачками ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржені судові рішення у вказаній частині скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.
🔗Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/123410589
Факти, які відображають суб`єктивні думки та погляди відповідачки, з використанням провокативної риторики та інших мовно-стилістичних засобів, характерні для оціночних суджень
📌Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2024 року у справі № 760/5027/21
У справі, яка переглядається Верховним Судом, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації, відшкодування майнової та моральної школи, в якому просив визнати недостовірною та такою, що порушує його немайнові права, інформацію, розміщену щодо нього відповідачкою 10 жовтня 2020 року о 19 год. 01 хв. у груповому чаті «Правління ОСББ» системи обміну миттєвими повідомленнями «Viber» у вигляді висловлювань: «Увійшов в змову з УБК»; «Розповсюджує неправдиву інформацію щодо ОСББ»; «Усі його дії направлені на знищення ОСББ на замовлення компанії УБК у корисних цілях, а саме допомогти УБК не виконувати рішення суду, надати можливість УБК не добудувати електропідстанцію»; «Наражає на небезпеку усіх мешканців будинку; «Замурував вхід до електрощитової ліфтів; «Обшив стіни венткамери горючими матеріалами; зобов`язати відповідачку спростувати таку недостовірну інформацію у той самий спосіб, в який вона була поширена, й стягнути з ОСОБА_2 на свою користь суму упущеної вигоди у розмірі 2 313 203, 60 грн та 195 220 грн на відшкодування моральної шкоди.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, надав належну правову оцінку поданим сторонами доказам і їх доводам, правильно встановив фактичні обставини спору й вірно виходив із того, що поширена відповідачкою відносно позивача інформація є оціночними судженнями які в силу закону не підлягають спростуванню.
ОСОБА_2 , яка займає посаду секретаря в ОСББ «Червонозоряний, 4г», надала власну критичну оцінку діям ОСОБА_1 , як власника двох квартир у будинку АДРЕСА_3 , та фактам, які відображають суб`єктивні думки та погляди відповідачки, з використанням провокативної риторики та інших мовно-стилістичних засобів, характерних для оціночних суджень.
Судами надано належну правову оцінку характеру спірної інформації та з`ясовано, що вона не належить до фактичних тверджень, а є оціночними судженнями, тобто поширена інформація не порушує особисті немайнові права позивача. Як наслідок, у спірних правовідносинах відсутні також правові підстави на відшкодування позивачу шкоди, так як його особисті немайнові права не було порушено (стаття 280 ЦК України).
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що спірна інформація є власним судженням відповідачки, а не твердженнями про факти. Спірна інформація не містить звинувачень позивача у будь-якому кримінальному правопорушенні, тому колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги у цій частині.
З урахуванням наведеного, позовні вимоги ОСОБА_1 про захист честі, гідності, ділової репутації та зобов`язання спростувати недостовірну інформацію задоволенню не підлягають.
🔗Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/118225125
Позивач просив визнати недостовірною і спростувати деякі речення із кількох великих за змістом публікацій, тоді як суд повинен урахувати, оцінити зміст й направленість всієї публікації (її контекст)
📌Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2024 року у справі № 756/4408/21
Апеляційний суд, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач належними і допустимими доказами не підтвердив, що поширена відносно нього інформація відповідачем є твердженням останнього про факти, а не його оціночними судженнями, оскільки оспорювана інформація не містить жодних фактів, чи відомостей про порушення позивачами закону та будь-якого посилання на джерела отримання такої інформації, вона є власними судженнями відповідача, оформленими у вигляді промови з використанням мовних засобів, які ґрунтуються на його особистій думці, а не на твердженнях про факти стосовно ОСОБА_1 про вчинення ним відповідних неправомірних дій. Вказані висновки суду апеляційної інстанції спростовують доводи касаційної скарги у відповідній частині.
Більше того, позивач просив визнати недостовірною і спростувати деякі речення із кількох великих за змістом публікацій, тоді як суд повинен урахувати, оцінити зміст й направленість всієї публікації (її контекст). Тому, не слід одне речення «виривати» із контексту всієї публікації при його спростуванні (див.: пост. Верховного Суду від 15 травня 2024 року у справі № 757/17241/21, провадження № 61-16303св23).
Таким чином, доводи касаційної скарги про наявність підстав для визнання інформації недостовірною та такою, що порушує честь та гідність ОСОБА_1 є необґрунтованими та недоведеними.
Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про те, що поширена ОСОБА_2 на особистій сторінці в соціальній мережі «Facebook» інформація є оціночними судженнями, правдивість яких не можна перевірити на предмет їх дійсності. Зазначені у публікації висловлювання є вираженням суб'єктивної думки та поглядів ОСОБА_2 і не свідчать про приниження честі, гідності та ділової репутації ОСОБА_1 , оскільки відображають власні думки ОСОБА_2 основані на баченні певних політичних подій, є оцінкою отриманої інформації та власними висновками щодо цієї інформації. Такі висновки не можуть бути ані спростовані, ані підтверджені, а тому не можуть бути предметом судового захисту у розумінні положень статей 94, 277 ЦК України.
Верховний Суд зазначає, що ОСОБА_1 є публічною особою, тому його публічний статус та суспільний інтерес щодо нього при виконанні ним своїх обов`язків свідчить про більш ширші межі допустимої критики відносно нього, що узгоджується зі статтею 10 Конвенції, відповідною практикою ЄСПЛ, Декларацією про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, яка схвалена 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендаціями, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя (див.: пункт 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).
Крім того, Верховний Суд акцентує увагу й на тому, що оціночна публікація відповідача у контексті стосувалася суспільного інтересу - подій щодо АТ КБ «ПриватБанк».
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
🔗Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/122091732
Подані позивачем висновки експертиз не є належними та допустимими доказами у цій справі, оскільки проведені щодо відеозапису без безпосереднього доступу до відео на вказаних позивачем адресах
📌Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2024 року у справі № 752/6120/19
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, враховуючи наведені норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, надавши належну оцінку поданим сторонами доказам, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем не доведено належними та достатніми доказами, що інформація, яку він просив визнати недостовірною, була поширена, і що інформація була поширена саме відповідачкою ОСОБА_2.
При цьому суди попередніх інстанцій правильно взяли до уваги що за посиланнями на веб-сайті www.youtube.com та у соціальній мережі www.facebook.com було відсутнє відео, а висновок № 9266 комп`ютерно-технічної експертизи від 13 березня 2019 року та висновок сематико-текстуальної (лінгвістичної) експертизи № 9271 від 19 березня 2019 року суди визнали неналежними та недопустимими доказами у цій справі, оскільки такі докази не підтверджують факт поширення інформації саме ОСОБА_2 .
До такого висновку суди дійшли на тій підставі, що подані позивачем ОСОБА_1 висновки експертиз не є належними та допустимими доказами у цій справі, оскільки проведені щодо відеозапису без безпосереднього доступу до відео на вказаних позивачем адресах. Крім того, на час їх підписання особи, що їх склали, не мали статусу судового експерта.
Докази на підтвердження зворотного матеріали справи не містять, а сторона позивача наведеного не спростувала.
Ураховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися із характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, та, надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам дійшли обґрунтованого висновку про те, що права позивача не можуть вважатися порушеними.