Саме суди попередніх інстанцій мали б з`ясувати, які завдання/заходи виконував/здійснював позивач, будучи направленим у службове відрядження, упродовж саме спірного періоду, стосовно якого відповідач висловив заперечення щодо наявності підстав для виплати додаткової винагороди
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 червня 2024 року у справі № 200/493/23
З огляду на наведене, у вимірі обставин справи, з яких виник спір, а також зважаючи на аргументи представника позивача, суди попередніх інстанцій якраз і мали б з`ясувати, а які завдання/заходи у такому разі виконував/здійснював позивач, будучи направленим у службове відрядження в оперативне підпорядкування ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_3 ), упродовж саме спірного періоду, стосовно якого відповідач висловив заперечення щодо наявності підстав для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн. Відтак, якщо будуть для цього підстави - зупинитися на питанні, а чи могло бути так, що відповідач з певних причин не зафіксував участі позивача у завданнях/заходах у документах, які потім слугують підставою для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн.
Такий підхід до вирішення спору або підтвердив би доводи позивача в цій частині або спростував би їх. Щонайменше судовий розгляд через призму повного і об`єктивного з`ясування всіх обставин справи не давав би підстав сумніватися у правильності дій/рішень відповідача, а також у дотриманні судами попередніх інстанцій завдань і принципів адміністративного судочинства.
Ухвалюючи оскаржені судове рішення, суди першої й апеляційної інстанцій неправильно застосували норми права, що регулюють спірні правовідносини, у зв`язку із чим дійшли передчасного висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/120065519
Виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням 2 групи інвалідності внаслідок отримання захворювання пов`язаного з проходженням військової служби
Постанова Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року у справі №760/8323/17
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив з того, що інвалідність позивачу встановлена у липні 2011 року, а матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що у період проходження служби у позивача було діагностовано захворювання, яке у подальшому стало причиною інвалідності.
Водночас, судом апеляційної інстанції встановлено , що з 15.02.2013 за наслідками повторного огляду позивачу встановлено другу групу інвалідності внаслідок захворювання, яке пов`язане з проходженням військової служби.
За таких обставин, висновки суду апеляційної інстанції щодо недоведеності зв’язку захворювання позивача з проходженням військової служби не можна визнати обґрунтованим.
У справі яка розглядається інвалідність позивачу встановлено у лютому 2013 року, станом на час її встановлення Законом №2011-ХІІ не було передбачено виплату одноразової грошової допомоги в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, відтак вимоги позивача задоволенню не підлягають.
Суд апеляційної інстанції прийняв правильне по суті рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, однак мотиви такого рішення підлягають зміні з врахуванням висновків суду, які викладені у цій постанові.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/117317699
Нарахування і виплата одноразової грошової допомоги, при звільненні з військової служби яке відбулось через сімейні обставини або з інших поважних причин
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 30 травня 2024 року у справі №520/3474/23
Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з нездійсненням виплати військовослужбовцю одноразової грошової допомоги при звільненні.
Повертаючись до обставин цієї справи зазначимо, що позивач звільнений з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ через сімейні обставини або інші поважні причини, якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу у разі, коли один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років.
При цьому, положення абзацу 2 частини другої статті 15 Закону № 2011-XII передбачають нарахування і виплату одноразової грошової допомоги, якщо звільнення відбулось через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.
Отже, оскільки ОСОБА_1 звільнений з військової служби з підстав, які передбачені Законом № 2232-ХІІ, а не з підстав, передбачених Постановою № 413, то на нього не розповсюджуються положення пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII в частині виплати одноразової грошової допомоги.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилково висновку щодо наявності права ОСОБА_1 на одноразову грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 17 календарних років військової служби відповідно до абзацу 1 пункту 2 статті 15 Закону 2011-XII.
Також і суд апеляційної інстанції неправомірно визначив право позивача на виплату одноразової грошової у розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за 17 календарних років відповідно до абзацу 2 пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII.
Таким чином, підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій у повному обсязі встановили обставини справи, але допустили неправильне застосування норм матеріального права, а саме: пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII, частини п`ятої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, приписів Постанови № 413, що призвело до ухвалення незаконних рішень.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/119503376
Виплата грошового забезпечення провадиться за рахунок коштів тих державних органів, установ та організацій, до яких відряджені, зокрема, зазначені військовослужбовці
Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року у справі №320/2090/23
Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, дійшли висновку про те, що дія постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» на працівників державного підприємства обслуговування повітряного руху України не розповсюджується. Верховний Суд не погоджується з вказаним висновком судів з огляду на наступне.
Позивач є військовослужбовцем ЗСУ, який відряджений до Державного підприємства обслуговування повітряного руху України. За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що з 24.02.2022 позивач мав право на отримання додаткової щомісячної винагороди в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, установленої Постановою № 168.
Оскільки справляння і сплата податку з доходів фізичних осіб є обов`язком працівника, податковим агентом якого в силу закону виступає роботодавець, тому Суд, задовольняючи вимоги про стягнення грошового забезпечення, визначає суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.
Абзацами 5, 6 пункту 1 Постанови № 104 визначено, що виплата грошового забезпечення провадиться за рахунок коштів тих державних органів, установ та організацій, до яких відряджені, зокрема, зазначені військовослужбовці. За відрядженими особами зберігаються всі види матеріального забезпечення за попереднім місцем служби, гарантії щодо соціального захисту, передбачені законодавством, за рахунок бюджетів, зокрема, ЗСУ.
У зв`язку з цим, на виконання абзацу 2 пункту 1 Постанови № 168, Державне підприємство обслуговування повітряного руху України зобов`язане було прийняти наказ про виплату позивачу спірної додаткової винагороди з 24.02.2022 у розмірі 30000,00 грн щомісячно.
Ураховуючи зазначене, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
З огляду на вказане, Верховний Суд наголошує, що посилання Державного підприємства обслуговування повітряного руху України на відсутність виділених з Державного бюджету коштів як на причину невиконання покладеного на нього обов`язку щодо проведення нарахування та виплати спірної допомоги є необґрунтованими. За вказаних обставин, Державне підприємство обслуговування повітряного руху України є установою відповідальною за нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу.
Отже, Верховний Суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/117353107