Дайджест правових позицій Верховного Суду у справах про примусове повернення до країни походження або третьої країни

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 01 лютого 2024 року у справі №344/9604/23

В контексті спірних правовідносин суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, обмежився загальним посиланням на звернення начальника ДСР УСР в Івано-Франківській області, зазначивши при цьому, що УДМС в Івано-Франківській області не наділений повноваженнями проведення перевірок, зазначеної у повідомленні оперативної інформації. Отже під час розгляду цього адміністративного спору суд апеляційної інстанції, незважаючи на вимоги статті 2 КАС України, фактично констатував, що оскаржуване рішення прийняте суб`єктом владних повноважень на підставі інформації та звернення правоохоронного органу, тобто підійшов формально.

Верховний Суд зазначає, що навіть в умовах воєнного стану для суб`єкта владних повноважень обов`язок застосування принципів статті 2 КАС України не скасовується, а навпаки набуває особливого значення, зокрема коли йдеться про застосування пропорційності обмежень в умовах гостроти становища в країні (військової агресії) щодо осіб, яких вони стосуються.

У разі застосування до особи процедури примусового повернення, видворення тощо, державні органи (ДМС) зобов`язані перевірити чи не порушуватимуть такі процедури універсального й абсолютного принципу заборони вислання. Така перевірка передбачає оцінку ризику, яка має проводитися ex nunc, тобто станом на момент прийняття рішення та повинна концентруватися на передбачуваних наслідках повернення заявника в країну походження з урахуванням загальної ситуації в цій країні та особистих обставин заявника.

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків, що станом на 24 квітня 2023 року громадянин Ісламської Республіки Пакистан ОСОБА_2 на території України до кримінальної відповідальності не притягувався, незнятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває, до адміністративної відповідальності позивач також не притягувався. А також особа позивача перебуває у зареєстрованому шлюбі з громадянкою України, має постійне місце проживання на території України та здійснює підприємницьку діяльність.

Верховний Суд зазначає, що під час перевірки рішення ДМС про примусове повернення до країни походження, або третьої країни з підстав зазначення інформації у зверненні Управління стратегічних розслідувань, суди, керуючись вимогами статті 2 КАС України, повинні враховувати справедливий баланс інтересів держави і заявника, наявність тривалих сімейних зв`язків та відповідних наслідків для сімейного життя позивача, а також наявність чи відсутність антисоціальної поведінки, правопорушень та кримінально-караних діянь, які загрожують суспільству.

За наведеного правового регулювання і обставин справи Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанції допустив порушення норм матеріального права, що призвело до скасування законного рішення суду першої інстанції.

Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/116740833

Суди повинні здійснити перевірку прийнятого ДМС рішення на підставі такої оцінки ризиків повернення особи в країну походження з урахуванням вимірювання безпечності перебування особи у такій країні, наявності потенційної загрози її життю та здоров`ю

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25 січня 2024 року у справі № 160/1521/23

Суд зауважує, що оскільки лист Служби безпеки України, наданий в межах своєї компетенції, не містить ознак управлінського акта з регулюючим впливом на права чи законні інтереси інших суб`єктів права та не може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства, тож обґрунтованість зазначеної у такому листі інформації має перевірятися органом ДМС як суб`єктом управлінської діяльності, який на підставі цього листа приймає рішення, що є предметом перевірки у адміністративному судочинстві. У свою чергу рішення ДМС як суб`єкта управлінської діяльності повинно відповідати критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, розуміння змісту вимог щодо дотримання яких має бути однаковим для усіх суб`єктів управлінської (адміністративної) діяльності, що регулюється іншими нормативними актами.

В той же час, суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог обмежився загальним посиланням на лист Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області від 13 грудня 2022 року та інформацію, що надана 27 лютого 2023 року Управлінням Служби безпеки України у Дніпропетровській області, а суд апеляційної інстанції взагалі усунувся від оцінки зазначеного документу як доказу у справі з тих підстав, що позивач не оскаржує в рамках даної справи дій чи рішень Управління Служби безпеки України у Дніпропетровській області, у зв`язку з чим не встановленими так і залишилися обставини, які відповідно до підпункту 7 пункту 61 Порядку №322 є підставою для відмови в оформленні або видачі посвідки на тимчасове проживання, зокрема: чи вчинялися позивачем дії, які загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні; чи вчинявся позивачем злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності, як їх визначено в міжнародному праві; чи розшукується позивач у зв`язку з учиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином тощо.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що при примусовому поверненні до Російської Федерації може бути піддана агресії та переслідуванню з боку влади через свою діяльність по підтримці українських військових та громадян України, тобто є загроза її життю та здоров`ю.

Так, при вирішенні питання про примусове повернення особи суб`єкт владних повноважень повинен керуватися вимогами статті 3 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, відповідно до якої жодна держава-сторона не повинна висилати, повертати чи видавати будь-яку особу іншій державі, якщо є серйозні підстави вважати, що їй там може загрожувати застосування катувань.

Таким чином, суди повинні здійснити перевірку прийнятого ДМС рішення на підставі такої оцінки ризиків повернення особи в країну походження з урахуванням вимірювання безпечності перебування особи у такій країні, наявності потенційної загрози її життю та здоров`ю.

Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/116553364

Саме органи ДМС, володіючи дискрецією щодо прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію, повинні визначати потребу в отриманні додаткової інформації, документів тощо чи у наданні іммігрантом пояснень, ураховуючи фактичні обставини

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 лютого 2024 року у справі № 500/1254/23

Колегія суддів погоджується з тим, що вказана норма Порядку №1983 не містить імперативних приписів щодо запитування органом ДМС додаткової інформації чи запрошення іммігранта для надання ним пояснень. Втім, саме органи ДМС, володіючи дискрецією щодо прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію, повинні визначати потребу в отриманні додаткової інформації, документів тощо чи у наданні іммігрантом пояснень, ураховуючи фактичні обставини, як-от наприклад: довготривале проживання особи в Україні, наявність стійких соціальних зв`язків, сім`ї, роботи, тобто встановлення особи іммігранта. Це дасть змогу визначити чи є необхідність у застосуванні до особи обмеження у вигляді відмови у наданні дозволу на імміграцію. Більше того, дослідження такої інформації буде свідчити, що при прийнятті відповідного рішення орган ДМС діяв розсудливо, сумлінно та обґрунтовано.

Отже, орган ДМС при прийнятті рішення повинен виходити із конкретних обставин, ураховувати особу іммігранта, його спосіб життя та поведінку, а також оцінити чи є достатньою наявна у нього інформація для прийняття відповідного рішення з огляду на те, які наслідки воно матиме для іммігранта.

Проте, з оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій не надавали оцінку тому, чи використав відповідач надані йому повноваження з метою ухвалення рішення, яке б відповідало критеріям, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, не перевірили чи досліджувалися відповідачем будь-які інші документи чи докази, окрім листів СБУ. Натомість, суди обмежилися лише констатацією факту наявності цієї інформації, як достатньої підстави для прийняття спірного рішення.

До того ж, не варто залишати поза увагою й те, що позивачка одружена, а тому відмова у наданні їй дозволу на імміграцію становить аспект права на повагу до приватного та сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції.

У такому випадку судам попередніх інстанцій необхідно було оцінити, чи є у вимірі фактичних обставин такий захід як відмова у наданні позивачці дозволу на імміграцію в Україну необхідним та пропорційним законній меті, або навпаки, є «невиправдано суворим».

Водночас, у цій справі суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову, обмежився загальним посиланням на листи СБУ та викладену в них інформацію.

Судами попередніх інстанцій так і залишилися не встановленими обставини, які відповідно до статті 10 Закону є підставою для відмови у наданні дозволу на імміграцію в Україну. Одночасно, варто зауважити, що лише покликання на пункт 6 статті 10 цього Закону, а саме: в інших випадках, передбачених законами України, не розкриває взаємозв`язку між діями позивачки і наслідком у виді відмови у наданні дозволу на імміграцію. Судами також не зазначено, яким саме нормативно-правовим актом та якою нормою визначено випадок, який стосується саме позивачки, як підстава у прийнятті відповідачем оскаржуваного рішення.

Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/117154066

Примусове видворення з України іноземця на підставі прийнятої постанови адміністративного суду застосовується, якщо рішення компетентного органу про примусове повернення не виконано іноземцем в установлений строк без поважних причин

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25 квітня 2024 року у справі №461/2622/23

У цій справі предметом розгляду є вимога Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про затримання відповідача на підставі статті 289 КАС України з метою ідентифікації з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України, терміном на шість місяців, для забезпечення примусового видворення за межі території України.

З аналізу норм статей 26 та 30 Закону № 3773-VI убачається, що процедурі видворення іноземця або особи без громадянства передує прийняття компетентним органом рішення про його примусове повернення, яке може бути оскаржено до суду.

При цьому компетентним органом в розумінні статті 26 Закону № 3773-VI є орган Державної міграційної служби України, орган Служби безпеки України, або орган охорони державного кордону.

Тобто, застосовуючи приписи частини першої статті 30 Закону № 3773-VI, варто зважати, що примусове видворення з України іноземця на підставі прийнятої постанови адміністративного суду застосовується, якщо рішення компетентного органу про примусове повернення не виконано іноземцем в установлений строк без поважних причин.

Отже, зі змісту наведеної норми слідує, що примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства передують дві обставини: 1) прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення; 2) ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятимуться від виконання такого рішення.

Із огляду на встановлені обставини справи та враховуючи те, що чинним законодавством наведено вичерпний перелік підстав, які передбачають неможливість примусового видворення особи, а затримання особи з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України можливе лише за їх наявності, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/118634169