Дайджест правових позицій Верховного Суду щодо визначення місця проживання дітей
Неможливо вважати самочинною зміною місця проживання дитини одним з батьків, якщо таке проживання не було встановлене рішенням суду або органом опіки
📌Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 січня 2025 року у справі № 760/2096/22
Відмовляючи в задоволенні позову в цій частині, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для відібрання дитини у батька, оскільки за виниклих правовідносин відсутні підстави для застосування частини першої статті 162 СК України. Суд першої інстанції правильно виходив із того, що оскільки батьки мають рівні права за законом на виховання дитини, рішенням суду місце проживання дитини не встановлене, тому підстав для висновку про неправомірність дій відповідача щодо зміни місця проживання дитини та захисту права матері в обраний нею спосіб немає.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між сторонами існують неприязні стосунки, батько бажає одноосібно здійснювати фізичну опіку над неповнолітнім сином сторін, посилаючись на те, що відповідачка не здійснює належного догляду за дитиною, а дитина бажає проживати з батьком.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд тільки з огляду на самочинну зміну батьком місця проживання дитини, визначив місце проживання дитини з матір`ю. Інших мотивів рішення апеляційного суду не містить.
При цьому апеляційний суд не врахував, що неможливо вважати самочинною зміною місця проживання дитини одним з батьків, якщо таке проживання не було встановлене рішенням суду або органом опіки. При цьому апеляційний суд при визначенні місця проживання дитини не перевірив та у рішенні не навів мотивів чи буде відповідати таке визначення найкращим інтересам дитини, не встановив прихильності дитини до кожного з батьків, та можливості кожного з батьків забезпечити гармонійний розвиток та належне виховання дитини.
Під час розгляду позову про визначення місця проживання дитини судом апеляційної інстанції не було враховано, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин щодо піклування над неповнолітнім, тому неповне з`ясування обставин справи, ненадання відповіді на усі доводи сторін, а тим паче відсутність мотивів, є неприпустимим порушенням норм процесуального права та суперечить інтересам дитини.
Враховуючи допущені порушення норм процесуального права, що призвело до неповного встановлення фактичних обстави справи, оскаржувана постанова апеляційного суду в частині вирішення спору про визначення місця дитини підлягає скасуванню із передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
🔗Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/124521144
Зазначення судом першої інстанції фрази «між батьками відсутній спір щодо місця проживання дитини» свідчить про те, що права позивача не порушені, а не як підстава для закриття провадження у справі
📌Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 грудня2024 року у справі № 299/8679/23
У справі, яка переглядається, суди встановили, що за час перебування у шлюбі у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася дочка ОСОБА_4 . Відповідач ОСОБА_2 добровільно змінила місце свого проживання, малолітня ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає разом із батьком, а мати дитини не заперечує проти цього.
Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Таким чином, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову про визначення місця проживання дочки разом із батьком, оскільки позивач не довів, що його права порушені, а відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України до суду особа має право звернутися, якщо її права порушені, невизнані або оспорюються. Жодну із цих дій відповідач не вчиняла.
Суди врахували, що ще до звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом сторони, які проживають окремо, фактично дійшли згоди про те, що малолітня дочка проживатиме разом із батьком, що також підтверджено відповідачем, яка не просила змінювати місце проживання дитини.
Крім того, згідно з висновком від 23 лютого 2024 року № 02-1-15/870 орган опіки та піклування Виноградівської міської ради Закарпатської області також вважав за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із батьком.
Верховний Суд звертає увагу, що цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком, з яким дитина і так фактично проживала і продовжує проживати. Мати дитини не вимагала та не вимагає зміни місця проживання дочки, а у справі відсутні докази того, що батько дитини забороняє матері бачитися з дитиною.
З урахуванням наведеного, суди правильно керувалися тим, що ОСОБА_1 не довів, що на час звернення до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, яка фактично проживала і проживає разом із ним, порушені права позивача. Зазначення судом першої інстанції фрази «між батьками відсутній спір щодо місця проживання дитини» у цьому випадку свідчить про те, що права позивача не порушені, а не як підстава для закриття провадження у справі.
🔗Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/123734108
Перебування дітей за кордоном не може вважатись обмеженням позивача у збиранні доказів
📌Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 грудня 2024 року у справі № 346/5465/20
Судом апеляційної інстанції встановлено, що у судовому засіданні апеляційного суду сторонам роз`яснено, що при вирішенні питання забезпечення найкращих інтересів дітей у цьому спорі є необхідність з`ясування думки дітей щодо ситуації, що склалася, та щодо визначення їхнього місця проживання.
Разом з тим, жодна із сторін не заявили клопотання щодо вжиття заходів для з`ясування думки дітей щодо визначення їх місця проживання з батьком. З цього приводу будь-яких доказів сторонами не надано. Тому доводи заявника про те, що апеляційний суд не з`ясував фактичних і справжніх інтересів дітей, а однобічно прислухався лише до доводів відповідача, є необґрунтованими.
Разом з тим, на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено, що діти проживають з матір`ю, яка забезпечує їм повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також рівень життя, необхідний для такого розвитку, діти тривалий час провели у Португалії, де вони навчаються, а відповідач має постійну роботу, житло і здатна забезпечити їх усім необхідним.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, встановивши, що ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 чинить йому перешкоди у спілкуванні з дітьми та у їх вихованні, ухиляється від виконання рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 16 березня 2020 року, а також те, що відібрання дітей від матері та повернення їх батьку відповідатиме якнайкращим інтересам дітей, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Посилання в касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не дослідив питання негативного впливу та свавільного вивезення дітей за кордон з метою зміни постійного місця проживання, намовляння та перешкоджання у спілкуванні з батьком є безпідставними, оскільки належні докази на підтвердження зазначених обставин у матеріалах справи відсутні.
Колегією суддів не приймаються до уваги аргументи заявника про те, що позивач обмежений у збиранні доказів, оскільки діти та відповідач перебувають за кордоном. Перебування дітей за кордоном не може вважатись обмеженням позивача у збиранні доказів стосовно цього спору. Крім того, апеляційним судом не встановлено протиправної поведінки ОСОБА_2 по відношенню до ОСОБА_1 щодо його спілкування з дітьми та участі у їх вихованні.
🔗Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/124277163
Покладення на батька обов`язку передати дітей матері, з урахуванням відсутності підстав для відібрання дітей, є способом виконання рішення суду про визначення місця проживання
📌Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 липня 2024 року у справі № 619/4208/21
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про відібрання дітей частково, суд першої інстанції, з чим погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що діти фактично проживають з батьком, який категорично заперечує можливість спілкування матері з дітьми, а тому покладення на батька обов`язку передати дітей матері, з урахуванням відсутності підстав для відібрання дітей, є способом виконання рішення суду про визначення місця проживання дітей з матір`ю.
Узагальнюючи наведене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, про те, що на час розгляду справи, з огляду на встановлені судами обставини, вік дітей, необхідність їх контакту з матір`ю, а також ураховуючи поведінку відповідача, який чинить перешкоди у такому контакті, займає категоричну позицію, нездатність сторін знайти порозуміння у питаннях спільної фізичної опіки над синами, у тому числі шляхом застосування процедури медіації, визначення місця проживання малолітніх синів сторін з матір`ю забезпечить зростання дітей у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.
У контексті забезпечення права дітей на спілкування з батьком, а також права батька на виховання своїх дітей, колегія суддів зазначає, що батько безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку своїх синів, має право та обов`язок піклуватися про їх здоров`я, стан розвитку, проводити з ними необхідну кількість часу, незалежно від того, з ким із батьків діти будуть проживати більшість часу. Визначення на цьому етапі місця проживання дітей з матір`ю не повинно негативно впливати на їх взаємовідносини з батьком, оскільки визначення місця проживання дітей з одним з батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків, що мають усвідомлювати обоє з батьків.
Колегія суддів Верховного Суду наголошує, поведінка батьків, їх авторитет відіграє суттєву роль у вихованні дітей, адже діти не мають самостійного досвіду соціальної поведінки, а тому успадковують досвід і поведінку авторитетних для них батьків. Батьки мають співпрацювати у забезпеченні належного контакту між кожним з них з дітьми, встановлення можливості спілкування та спільного проведення часу.
При істотній зміні обставин сторони мають право ініціювати визначення іншого порядку фізичної опіки щодо дітей.