На Держпродспоживслужбу покладено функції, зокрема, у сфері захисту прав споживачів - щодо захисту прав споживачів реклами, в тому числі щодо накладення штрафів на рекламодавців, виробників та розповсюджувачів реклами та стягнення штрафів у судовому порядку
📌Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 червня 2023 року у справі № 320/14138/21
Виходячи з аналізу наведених правових положень законодавства та беручи до уваги обставини цієї справи, Суд дійшов висновку про те, що у спірних відносинах ГУ Держпродспоживслужби у Київській області діє як суб`єкт владних повноважень, наділений Законом України «Про рекламу» та Порядком № 693 функціями контролю за дотриманням законодавства України про рекламу та, відповідно, правом на звернення до суду з позовом про примусове стягнення штрафу за порушення законодавства про рекламу. Крім того, колегія суддів доходить висновку, що цей спір не пов`язаний з вирішенням питання щодо цивільного права, а є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб`єкта владних повноважень, який реалізовує у цих правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції.
Відтак, виконання Держпродспоживслужбою функції контролю за дотриманням законодавства про рекламу та наступне звернення з позовом про стягнення із суб`єкта господарювання, який допустив порушення цього законодавства, суми штрафу у разі відмови останнього сплачувати такий штраф у добровільному порядку, є єдиним процесом системного виконання державою в особі уповноважених суб`єктів владних повноважень конституційної гарантії захисту прав споживачів, здійснюючи контроль за якістю та безпечністю надання послуг у сфері реклами, оскільки правила поведінки, створені у демократичній та правовій державі для захисту гарантованих прав, не мають користі, якщо вони не виконуються.
Згідно з частиною першою статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 КАС України).
🔗Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/111724999
Чинне законодавство не презюмує того, що розповсюджувач реклами обов`язково повинен бути власником каналу (платформи) розповсюдження реклами
📌Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року у справі № 140/4356/24
Розповсюджувач реклами є одним із суб`єктів, до яких можуть бути застосовані фінансові санкції за порушення вимог щодо розповсюдження та розміщення реклами.
Визнаючи протиправним рішення КРАІЛ про застосування до Підприємства фінансових санкцій, суди першої та апеляційної інстанцій виходили виключно з відсутності доказів того, що ПП «Всеукраїнська Газета «Вісник + К» є власником вебсайту https://visnyk.Iutsk.na або реєстрантом відповідного доменного імені.
Водночас чинне законодавство не презюмує того, що розповсюджувач реклами обов`язково повинен бути власником каналу (платформи) розповсюдження реклами, у цьому випадку - вебсайту.
Колегія суддів констатує, що суди попередніх інстанцій помилково звузили предмет доказування у справі до встановлення тієї обставини, чи є ПП «Всеукраїнська Газета «Вісник + К» власником вебсайту, на якому було розміщено рекламу.
Водночас поза увагою судів залишились обставини, на які вказував відповідач в обґрунтування правомірності застосування фінансових санкцій саме до позивача, а саме: ПП «Всеукраїнська Газета «Вісник + К» листом від 27.12.2023 № 89 надало письмові пояснення, в яких було зазначено, що відповідальна особа за наповнення сайту рекламними матеріалами на цей момент перебуває на службі в Збройних силах України (безпосередньо в зоні ведення бойових дій), а отже отримати необхідні документи тимчасово неможливо. Також ПП «Всеукраїнська Газета «Вісник + К» повідомило КРАІЛ, що реклама, яка містить інформацію сумнівного походження, із сайту видалена та в подальшому розповсюджувач зобов`язується ретельніше перевіряти матеріали та документи щодо розміщення реклами.
Тобто, КРАІЛ доводить, що Підприємство самостійно визнало себе розповсюджувачем вказаної реклами, однак, такому доводу суди попередніх інстанцій оцінки не дали.
За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку, що ухвалені в цій справі судові рішення слід скасувати, а справу - направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.
🔗Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/125312501
Виконавчий орган сільської, селищної, міської ради є органом, що надає дозвіл на розміщення зовнішньої реклами, вирішує питання, пов`язані з дозвільним контролем за розміщенням рекламних засобів, тобто здійснює контроль за дотриманням правил розміщення реклами
📌Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 березня 2025 року у справі № 916/1738/19
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду виходила з аналізу положень законодавства про місцеве самоврядування та про рекламу та дійшла висновку про те, що виконавчий орган сільської, селищної, міської ради є органом, що надає дозвіл на розміщення зовнішньої реклами, вирішує питання, пов`язані з дозвільним контролем за розміщенням рекламних засобів, тобто здійснює контроль за дотриманням правил розміщення реклами, а отже, у межах своїх повноважень може приймати рішення про усунення порушень цих правил, зокрема рішення про зобов`язання розповсюджувача реклами демонтувати рекламний засіб, установлений без відповідного на те дозволу.
Визначення Правилами № 434 повноважень робочих органів у межах здійснення контролю за додержанням місцевих правил розміщення реклами (у тому числі контроль щодо самовільного розміщення реклами), видача та виконання відповідних приписів про демонтаж самовільно розміщених конструкцій є формою реалізації повноважень з контролю за дотриманням законодавства щодо порядку розміщення реклами, які належать до компетенції місцевого самоврядування.
З огляду на вищезазначене, висновки судів попередніх інстанцій про те, що примусовий демонтаж самовільно розміщених конструкцій належить до сфери виключної компетенції та функцій спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства України про рекламу, не ґрунтуються на чинному законодавстві та суперечить наведеній вище сталій судовій практиці Верховного Суду.
Отже, Верховний Суд вважає, що для правильного вирішення цього спору судам необхідно встановити всі обставини справи, визначити склад учасників справи, з цього приводу належним чином дослідити наявні докази, а у разі потреби, витребувати додаткові. Також надати оцінку всім аргументам, які учасники справи наводять в обґрунтування своїх вимог та заперечень. За наслідками встановлених обставин і перевірки їх доказами зробити висновок про наявність або відсутність підстав для задоволення позовних вимог.