Умови, за яких особа не визнається біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 січня 2024 року у справі № 380/11508/22

Умови, за яких особа не визнається біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту наведені у статті 6 Закону № 3671-V за змістом якої не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.

Матеріали справи свідчать про те, що при зверненні до ГУ ДМС із заявою-анкетою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач вказав, що підставою такого звернення є те, що за національністю він є курдом, на території Туреччини зазнавав постійних насильницьких дій із застосуванням зброї, які загрожували його життю, є членом політичної партії HDP у Туреччині (пасивний член партії) та був безпідставно обвинувачений у Туреччині за злочин, якого він не скоював і відбув покарання.

Разом із тим відповідно до міжнародних рекомендацій УВКБ ООН від 01 грудня 2013 року у сфері набуття міжнародного захисту, шукачі захисту зобов`язані надавати співробітнику міграційної служби всі докази історії ймовірного переслідування на території країни громадянської належності, їх розповідь повинна бути чіткою, детальною та правдоподібною. Відповідно до міжнародних рекомендацій, переслідуванням можуть бути кваліфіковані ті діяння, які чинять суттєві перешкодам для заявників та суттєво порушують можливості для життя, роботи, навчання тощо.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем не наведено конкретних фактів дискримінаційного ставлення до нього, яке б могло бути кваліфіковане як переслідування за ознаками національності чи політичних переконань, а викладена історія переслідування є непідтвердженою, як і те , що порушення кримінальної справи щодо позивача із винесенням обвинувального вироку та призначенням покарання були спричинені саме його політичною позицією чи національною належністю. Його членство у партії не підтверджено відповідним членським квитком і сам він стверджував, що не займався безпосередньо політичною діяльністю, а лише інколи приймав участь у мітингах.

Окрім того, позивач по прибутті в Україну не звернувся за захистом у порядку та строки, встановлені у частині 1 статті 5 Закону №3671-VI, а звернувся лише через три роки після прибуття в Україну після його затримання через розшук правоохоронними органами Туреччини.

Водночас за результатами проведеної відповідачем перевірки екстрадиційних документів встановлено, що кримінальні правопорушення, за які розшукується позивач, не належать до військових та не носять політичного характеру, оскільки позивача обвинувачують у вчиненні пограбування, який перебуває у міжнародному розшуку за каналами «Інтерполу».

Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суддів попередніх інстанцій - без змін.

Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/116445867

Якщо особа переїжджає виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 січня 2024 року у справі № 260/1578/19

Як установлено судами попередніх інстанцій з матеріалів особової справи, ОСОБА_1 у якості причини звернення за захистом посилався як на бажання покращити своє матеріальне становище шляхом пошуку роботи та продовження навчання, що є неможливим в країні його походження, так і на побоювання стати жертвою переслідувань з боку воєнізованих угрупувань хуситів у зв`язку з не бажанням брати участь у збройному конфлікті, що має місце в Ємені.

Позивач, серед іншого, зазначав про відсутність наміру повернутися до Ємену навіть у разі закінчення війни, аргументовану бідністю його сім`ї та бажанням допомогти їй фінансово.

Так, пункт 62 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року) дає визначення відмінності економічного мігранта від біженця, а саме: якщо особа добровільно залишає свою країну, щоб поселитися в іншому місці. Така особа може керуватися в своїх діях бажанням змін або пригод, сімейними або іншими причинами особистого характеру. Якщо особа переїжджає виключно з економічних міркувань, то вона є економічним мігрантом, а не біженцем.

У зв`язку з цим, правовідносини, пов`язані з в`їздом іноземців на територію України для вирішення особистих питань (пошуком кращих економічних та соціальних умов життя) є сферою правового регулювання Законів України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», «Про імміграцію» з відповідним набуттям правових статусів у порядку, визначеному цими Законами.

Ураховуючи викладене Суд погоджується із висновками відповідача, підтриманими судами попередніх інстанцій про те, що самі по собі економічні мотиви, у тому числі, бажання продовжити навчання та надати фінансову допомогу рідним, не можуть стати підставою для отримання захисту в Україні, відповідно до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Ураховуючи проведений аналіз щодо обставин заявника, викладених у заяві, та інформації по країні його походження, суди дійшли правильного висновку про те, що позивач не може розглядатись як особа, якій у разі повернення до країни походження, може загрожувати катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження чи покарання, тобто така, що потребує додаткового захисту.

Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/116396889

У справі метою звернення до міграційної служби із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є не потреба в захисті, а вирішення особистих питань щодо навчання та працевлаштування

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29 січня 2024 року у справі № 520/8294/2020

Колегія суддів зазначає, що оцінюючи правомірність оскарженого рішення ДМС України суди повинні оцінити можливість існування реальної загрози позивачу стати жертвою переслідувань або його життю чи здоров`ю в країні походження внаслідок тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного, або внутрішнього збройного конфлікту, чи систематичного порушення прав людини.

З урахуванням викладеного Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що побоювання ОСОБА_1 в заяві-анкеті не є неминучою загрозою життю та безпеці у разі повернення позивача до Республіки Гана. Окрім того, колегія суддів вважає слушним зауваження суду апеляційної інстанції про те, що доказів на підтвердження доводів позивача щодо належності останнього до королівської сім`ї ані під час проведення співбесід у Головному управлінні Державної міграційної служби України в Харківській області, ані під час слухання справи у суді першої та апеляційної інстанції не надано.

Ураховуючи викладене Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що метою звернення ОСОБА_1 до міграційної служби із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є не потреба в захисті, а вирішення особистих питань щодо навчання та працевлаштування.

Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/116616460

Не надано оцінки виправданості відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки України в умовах воєнного стану

Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23 вересня 2024 року у справі № 380/18756/22

Колегія суддів зауважує, що судами попередніх інстанцій не надано оцінки підставам для відмови у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зазначеним у Висновку від 25 жовтня 2022 року (том 2, а.с.65-70).

Зокрема, не проаналізовано вмотивованість такої відмови у контексті поточної безпекової ситуації в Україні та з урахуванням статті 9 Конвенції про статус біженців; не надано оцінки виправданості відмови ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки України в умовах воєнного стану, та її [відмови] обґрунтованості стосовно конкретно позивача.

З огляду на викладене, Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій не установили усіх обставин справи та не надали їм оцінки, а тому рішення суду першої та апеляційної інстанцій не можна визнати законними та обґрунтованими.

Викладене в сукупності дає підстави для висновку про недотримання судами попередніх інстанцій принципу офіційного з`ясування всіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Виходячи із змісту принципу офіційного з`ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві саме на суд покладається обов`язок визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають установленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування необхідних доказів.

Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/121805758