Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25.10.1980 (Гаазька конвенція) була розроблена і підписана з метою запровадження міжнародно-правового механізму мирного та впорядкованого повернення дітей, яких незаконно вивезено або яких незаконно утримують в іншій державі.

Вимога цієї Конвенції обумовлена потребою забезпечити вирішення питань, що стосуються виховання і опіки дитини, у легітимний спосіб і таким чином гарантувати стабільне життя дитини і нормальні її стосунки із батьками чи іншими опікунами (піклувальниками).

Для України стороною цієї Конвенції вважається держава, що визнала приєднання України до Гаазької конвенції, або приєднання якої до Конвенції визнано Україною відповідно до ст. 38 Гаазької конвенції.

У зв’язку із ухваленням Верховною Радою України Закону України «Про приєднання України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей», ця Конвенція набула чинності для нашої держави з 01.09.2006 року і за даними Міністерства юстиції України, застосовується у відносинах між Україною та 85 державами-учасницями (з 01 грудня 2020 року Конвенція набуде чинності між Україною і Белізом, з 01 січня 2021 року між Україною та Узбекистаном).

Отже, Україна, ставши учасницею Гаазької конвенції, взяла на себе зобов’язання вживати усіх необхідних заходів і долучилася до міжнародного механізму співпраці, який дозволяє більше ніж 80 державам світу вирішувати питання організації впорядкованого і найшвидшого повернення незаконно вивезених або утримуваних за кордоном дітей, що постраждали від наслідків протиправної поведінки одного з батьків або інших родичів, діями яких порушуються права батьків щодо піклування про дитину.

Щоб зрозуміти, наскільки для України актуальною є тема викрадення дітей саме в контексті Гаазької конвенції, необхідно пояснити деякі її аспекти.

По-перше, Гаазьку конвенцію застосовують до будь-якої дитини, яка не досягла 16 років і постійно проживає у державі учасниці Конвенції безпосередньо перед вчиненням порушення прав піклування, у випадках, коли викрадення батьками власної дитини (батьком, що живе окремо, у матері; опікуном чи піклувальником, одним із батьків із дитячого будинку тощо) не створює складу злочину, передбаченого ст. 146 Кримінального кодексу України.

По-друге, головною перевагою Гаазької конвенції є можливість захистити дитину, її права, забезпечити мінімізацію негативного впливу на неї від протиправного вивезення або утримування, гарантувати право кожної дитини на стабільні умови життя і протидіяти випадкам використання дитини для маніпуляцій у сімейних взаємовідносинах батьками, іншими родичами, а також заперечувати можливість ставлення до дитини як до власності, а не як до особистості.

Цивільно-правовий аспект міжнародного викрадення дітей полягає у запровадженні Гаазькою конвенцією процедури для забезпечення повернення дітей, яких незаконно вивозять або утримують на території іноземної держави, до держави їхнього постійного місця проживання. Ключовим моментом є саме держава постійного місця проживання дитини, а не її громадянство чи громадянство її батьків.

Переміщення вважається незаконним, коли є вивезення за кордон або не повернення з-за кордону дитини, якщо права піклування про дитину, які належать заявнику, порушують.

На практиці, як правило, дитину вивозить або відмовляють у поверненні до держави постійного проживання один із батьків, проте бувають випадки, коли дитина незаконно утримується іншими членами сім’ї та родичами. Отже, один із батьків (або будь-яка інша особа, якій належать права піклування про дитину) не має права одноосібно ухвалювати рішення про зміну місця проживання дитини або переміщення дитини на невизначений час в інше місце, зокрема, вивозити її в іншу державу або не повертати дитину до держави її постійного проживання.

В Україні Центральним органом із виконання передбачених Гаазькою конвенцією функцій, а також співробітництва з компетентними органами за кордоном визначено Міністерство юстиції України, яке діє безпосередньо або через територіальні органи юстиції.

Центральні органи забезпечують виконання заходів для виявлення місцезнаходження дитини, запобігання нанесенню подальшої шкоди дитині, забезпечення її добровільного негайного повернення. Якщо потребують обставини, також надають юридичну і організаційну допомогу для забезпечення безпечного повернення дитини.

Слід зазначити, що дія Гаазької конвенції обмежується лише функціями негайного повернення незаконно вивезеної (утримуваної) дитини, і в ній не йдеться про визначення її постійного місця проживання, а тим більше піклування. Адже, тимчасовий чи постійний виїзд дитини, зміна країни проживання дитини має відбуватися лише за згодою обох батьків, лише якщо один із них не позбавлений батьківських прав.

Ключовим для виконання Гаазької конвенції є застосування найоперативніших процедур та ухвалення рішення щодо повернення дитини протягом 6 тижнів із дати порушення провадження у справі. Ефективність визначеного Конвенцією механізму забезпечується також спрощеним доступом осіб до компетентних органів.

Гаазька конвенція охоплює лише загальні процедурні питання повернення дитини. В Україні така процедура має свої особливості. Порядок роботи із заявами на підставі Конвенції та механізм взаємодії залучених органів визначається Порядком виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10.07.2006 № 952.

Право вирішувати питання повернення дитини або відмовити в її поверненні мають виключно суди тієї держави, де знаходиться дитина. Якщо під час розгляду справи про повернення дитини встановлено факт незаконного переміщення або утримування дитини, згідно із зобов’язанням за Гаазькою конвенцією, це є однозначним наслідком повернення дитини до держави її постійного місця проживання.

У цьому випадку також слід вказати на норми іншої Конвенції, а саме, відповідно до ст. 7 Європейської Конвенції про здійснення прав дітей (25.01.1996 року), «у справах, які стосуються дитини, судовий орган діє швидко, уникаючи будь – яких невиправданих зволікань, а наявні процедури мають забезпечувати швидке виконання його рішень. У термінових випадках судовий орган повинен мати повноваження ухвалювати у разі необхідності рішення, які підлягають негайному виконанню».

Негайне виконання є суттєвим, оскільки затримки можуть мати невідворотні наслідки для стосунків між дитиною і тим із батьків, хто був покинутий. А тому Центральними органами або іншими компетентними органами, мають бути докладені зусилля для того, аби простежити за результатами рішень про повернення дітей та визначення у кожному конкретному випадку, чи не мало місце зволікання з виконанням, або невиконання рішення.

Слід зазначити, що дія Конвенції поширюється виключно на цивільно-правові відносини, та не охоплює кримінально-правовий аспект щодо повернення дітей, коли встановлений факт вчинення злочину, що пов’язаний із викраденням або торгівлею дітьми (статті 146, 149 Кримінального кодексу України).

Окрім того, буквальне тлумачення назви Конвенції (використання словосполучення – «цивільно-правові аспекти») свідчить про те, що Конвенція покликана врегулювати відносини щодо забезпечення негайного повернення дітей, незаконно переміщених до будь-якої з Договірних держав або утримуваних у будь-якій із Договірних держав, а відповідні дії щодо порушення положень Конвенції розглядаються як акт порушення прав піклування або доступу до дитини, яка не досягла 16 років і постійно проживала в Договірній державі (ст. 4 Конвенції).

Незаконне переміщенні і неповернення дітей з-за кордону є однією з сучасних проблем, а отже, врегулювання основних питань з вирішення якої покладено саме на Конвенцію про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25.10.1980 (Гаазька конвенція).

З методичними рекомендаціями "СПОРИ ПРО МІЖНАРОДНЕ ВИКРАДЕННЯ ДІТЕЙ" можна ознайомитись за посиланням: https://is.gd/tqTpkl

Методичні рекомендації підготовлені колективами Комітету НААУ з сімейного права, Вищої школи адвокатури та Міністерством юстиції України.