Короткий зміст позовної заяви:

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 20 травня 2022 року уклав із ОСОБА_3 договір позики, за яким останній отримав у борг із терміном повернення до 20 червня 2022 року грошові кошти в сумі 120 000,00 гривень.

Оскільки у встановлений договором строк ОСОБА_3 кошти не повернув, він  звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики від 20 травня 2022 року, за наслідками розгляду якого 27 січня 2023 року Сторожинецький районний суд Чернівецької області ухвалив рішення та стягнув із ОСОБА_3 на його ( ОСОБА_1 ) користь 68 973,24 грн боргу та 992,40 грн судового збору. Зазначене рішення суду набрало законної сили та 10 квітня 2023 року відкрито виконавче провадження з його виконання.

Вказував, що станом на дату підписання договору позики та на дату настання обов`язку зі сплати боргу у власності  ОСОБА_3 перебував автомобіль «FORD FOCUS», № кузова НОМЕР_1 . Однак згідно з відомостями, які містяться в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів, зазначений автомобіль перереєстрований 21 червня 2022 року у ТСЦ 6141 РСЦ ГСЦ МВС в Тернопільській області з ОСОБА_3 на ОСОБА_2 на підставі укладеного між ними договору купівлі-продажу від 21 червня 2022 року.

Після реалізації автомобіля заборгованість за договором позики ОСОБА_3 не повернув та продовжує ухилятися від виконання рішення суду.

Вважає, що договір купівлі-продажу від 21 червня 2022 року, що укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , має ознаки фраудаторного, зокрема є таким, що укладений із метою ухилення від виконання договору позики та спрямований на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Посилаючись на наведене, просив визнати недійсним договір купівлі-продажу від 21 червня 2022 року № 6141/2022/3230004 автомобіля марки «FORD FOCUS», № кузова НОМЕР_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції:

Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 11 січня 2024 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів щодо існування умислу у діях відповідачів при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу, які б свідчили про наявність ознак фраудаторного правочину.

Короткий зміст постанови апеляційної інстанції:

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 12 червня 2024 року за наслідками розгляду апеляційної скарги  ОСОБА_1 залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції як таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, вважав його законним і обґрунтованим та не вбачав підстав для його скасування.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу:

Касаційна скарга аргументована тим, що суди неповно дослідили обставини справи, не надали їм належної правової оцінки та дійшли помилкових висновків при вирішенні спору.

Суди не звернули увагу на те, що оспорюваний правочин вчинений у період настання у ОСОБА_3 зобов`язання з погашення заборгованості перед ОСОБА_1, іншого майна у ОСОБА_3 немає, що, у свою чергу, свідчить про те, що після вчинення цього правочину останній фактично перестав бути платоспроможним.

Незважаючи на оплатність, реальність та фактичну передачу транспортного засобу за цим правочином, договір купівлі-продажу транспортного засобу від 21 червня 2022 року має ознаки фраудаторного правочину, адже вчинений недобросовісно, з метою уникнення виконання зобов`язань перед позивачем. Відповідачі не надали доказів наявності у боржника іншого майна, за рахунок якого можливе виконання вказаного зобов`язання у повній мірі.

Позиція Верховного Суду:

Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень ЦК України.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій установили, що 20 травня 2022 року ОСОБА_1 уклав із ОСОБА_3 договір позики, за яким надав у борг останньому грошові кошти в сумі 120 000,00 грн. Строк повернення коштів за умовами цього договору 20 червня 2022 року

21 червня 2022 року ОСОБА_3 уклав зі ОСОБА_2 договір купівлі-продажу, за яким належний йому на праві  транспортний засіб марки «FORD FOCUS», 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , відчужив на користь ОСОБА_2 за 82 000,00 грн.

На підставі зазначеного договору купівлі-продажу вказаний автомобіль 21 червня 2022 року перереєстрований на нового власника ОСОБА_2  

27 січня 2023 року у справі № 723/3764/22 Сторожинецький районний суд Чернівецької області ухвалив рішення, яким стягнув із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 (з урахуванням ухвали Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 16 лютого 2023 року про виправлення описки) заборгованість за договором позики від 20 травня 2022 року в розмірі 68 973,45 грн.

10 квітня 2023 року відкрито виконавче провадження з виконання зазначеного судового рішення.

Виходячи з того, що оспорюваний правочин укладений між відповідача 21 червня 2022 року, тобто до ухвалення рішення суду про стягнення боргу   (27 січня 2023 року), контрагент ОСОБА_2 , з яким боржник уклав цей договір, не перебуває із відповідачем ОСОБА_3 у родинних відносинах будь-якого ступеня спорідненості, виконавче провадження з виконання рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 27 січня 2023 року у справі № 723/3764/22 відкрито 10 квітня 2023 року (після укладення правочину від 21 червня 2022 року), з огляду на те, шо позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що оспорюваний договір купівлі-продажу було укладено відповідачами на шкоду кредитору з метою уникнення ОСОБА_3 звернення стягнення на його майно та з метою ухилення від виконання грошового зобов`язання перед позивачем, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність ознак фраудаторного правочину в укладеному між відповідачами договорі купівлі-продажу спірного автомобіля.

При цьому, суд зазначив, що сам по собі факт вчинення оспорюваного правочину до ухвалення судового рішення про стягнення коштів, задовго до відкриття виконавчого провадження, як обставина, що дозволяє кваліфікувати правочин як такий, що вчинений на шкоду кредитору, не може свідчити про намір приховати майно від виконання судового рішення у майбутньому.

Погодившись із висновком суду першої інстанції про те, що оспорюваний договір купівлі-продажу був укладений його сторонами без порушення частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України і підстави для визнання його недійсним відповідно до положень статті 234 ЦК України відсутні, апеляційний суд залишив рішення місцевого суду, який відмовив у задоволенні позову, без змін.

Проте Верховний Суд не може погодитись із таким висновками судів, з огляду на таке.

Так, цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов`язані із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов`язання з повернення суми позики, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами щодо кредитора (постанова Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 753/11680/20).

У справі, яка переглядається, встановлено, що 20 травня 2022 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 у позику грошові кошти в сумі 120 000,00 грн та зобов`язався їх повернути до 20 червня 2022 року.

У період настання у ОСОБА_3 зобов`язання перед ОСОБА_1 із погашення заборгованості за договором позики (21 червня 2022 року) боржник 21 червня 2022 року відчужив належне його на праві власності майно - транспортний засіб марки «FORD FOCUS», реєстраційний номер НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_2.

Інше рухоме чи нерухоме майно, за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна  та Міністерства внутрішніх справ України, у ОСОБА_3  відсутнє.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 14 січня 2020 року у справі № 489/5148/18, від 07 лютого 2024 року у справі № 753/11680/20 будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності.

При цьому та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Надаючи ОСОБА_3 у борг грошові кошти, ОСОБА_1 розраховував на виконання боржником свого обов`язку з повернення коштів, з огляду на його платоспроможність та наявність у нього рухомого майна. В свою чергу ОСОБА_3 , отримуючи в позику грошові кошти, усвідомлював свій обов`язок з їх повернення на умовах, визначених договором позики.

Укладаючи 21 червня 2022 року оспорюваний договір купівлі-продажу, продавець ОСОБА_3 передбачав можливе стягнення з нього на користь ОСОБА_1 боргу, з огляду на невиконані зобов`язання за договором позики від 20 травня 2022 року.

Висновок:

Сукупність наведених обставин свідчить про те, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому автомобіля відбулося з метою уникнення звернення стягнення на це його майно як боржника. Оспорюваний договір, укладений між відповідачами, спрямований на перехід права власності на автомобіль із метою приховання майна від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення коштів із боржника ОСОБА_3 .

Не звернувши увагу на зазначене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що цей договір не є фраудаторним, тобто, таким, що вчинений на шкоду кредитору ОСОБА_1 .

Із урахуванням наведеного, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду постановлені без додержання норм матеріального та процесуального права. За таких обставин, касаційна скарга підлягає задоволенню, судові рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову з підстав, викладених у цій постанові.

Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/122578499