Цивільно-правовий договір є одним із ефективних способів оптимізації затрат на утримання працівників. Досить часто такий спосіб використовують для виконання незначного обсягу робіт, які є нетиповими для роботодавця (юридичної особи). При цьому укладення цивільно-правового договору не слід ототожнювати зі спрощеним або прихованим оформленням працівника, оскільки під час проведення перевірки можна потрапити під штрафні санкції.

За законодавством України цивільно-правовий договір (або цивільно-правова угода) – домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (ч. 4 ст. 202, ч. 1 ст. 626 ЦК України). Цивільно-правовий договір є однією з підстав виникнення зобов’язальних правовідносин (п. 1 ч. 2 ст. 11, ч. 2 ст. 509 ЦК України). Відносини, що виникають з укладенням договорів, є цивільно-правовими і регулюються нормами цивільного законодавства.

У зв’язку з цим під час укладення цивільно-правового договору потрібно враховувати його особливості та основні відмінності від трудових правовідносин.

Розглядаючи таку категорію спорів, суди досить часто під час перевірки правовідносин вдаються до аналізу змісту відносин між суб’єктами, а також наявності ознак, за допомогою яких можна ідентифікувати трудові відносини чи відносини за цивільно-правовою угодою.

У постанові ВС КАС від 04.07.2018 у справі № 820/1432/17 Судом під час дослідження обставин справи було висловлену таку позицію щодо відмежування трудового договору від цивільно-правового договору: «Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір – це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов’язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.

Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Як вбачається з наведених вище цивільно-правових договорів про надання послуг, укладених позивачем з фізичними особами, предметами останніх є послуги головного інженера, прораба та бригадирів.

Так, предметом укладених договорів позивача з фізичними особами є процес праці, а не її кінцевий результат. Фізичні особи повинні були виконувати систематично певні трудові функції на підприємстві відповідно до визначеного виду виконуваної роботи, у встановлений строк. При цьому в укладених договорах не визначається обсяг виконуваної роботи, а обумовлюється у вигляді зобов’язання виконувати роботи (надавати послуги).

У договорах ніде не зазначається, який саме результат роботи повинен передати виконавець замовнику, не визначено переліку завдань роботи, її обсягу, видів тощо.

Ще одна відмінність між зазначеними договорами полягає в тому, що за трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації, тощо».

Аналогічна позиція висловлена у постанові ВС КАС від 30.03.2021 у справі № 380/1563/20.

Окрему увагу хочемо також зупинити на постанові ВС КАС від 14.05.2020 у справі № 640/1099/19, де Судом було повністю проаналізовано відмінності трудових відносин і відносин за цивільно-правовою угодою. Так, Судом була висловлена така позиція: «З аналізу чинного законодавства вбачається, що трудовий договір – це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

Характерними ознаками трудових відносин є:

- систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат);

- підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку;

- виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 «Класифікатор професій», затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 № 327;

- обов’язок роботодавця надати робоче місце;

- дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.

Взаємовідносини фізичної особи і суб’єкта господарювання можуть виникати на підставі як трудового, так і цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір у письмовій формі згідно з вимогами ст. 208 ЦК України.

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 ЦК України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно з ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

З аналізу наведених норм Верховний Суд зазначає, що основними ознаками трудового договору є: праця юридично несамостійна, протікає в межах певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.

Зокрема, відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегульоване – чинним законодавством України.

У зіставленні трудового договору з цивільно-правовим відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 820/1432/17, від 06.03.2019 у справі № 802/2066/16-а, від 13.06.2019 у справі № 815/954/18.

Отже, відносини, що виникають з цивільно-правового договору про надання послуг, не є тотожними з трудовими правовідносинами, а укладання цивільно-правового договору про надання послуг не свідчить про наявність трудових відносин між замовником та наданими виконавцем фізичними особами і може обумовлюватися свободою договору, визначеною ЦК України.

Наведені судові підходи свідчать про те, що цивільно-правова угода досить часто містить у собі ознаки трудового договору, що призводить до штрафних санкцій для роботодавця. Так, під час укладення цивільно-правових угод потрібно дотримуватися відмінностей, про які зазначає судова практика, щоб відносини не були схожими на трудові. Також додатково рекомендуємо звернути увагу на таку судову практику під час укладення цивільно-правової угоди: постанови ВС від 03.03.2021 у справі № 279/6777/19, від 09.02.2021 у справі № 279/6702/19, 26.03.2021 у справі № 127/15498/19, від 31.03.2021 у справі № 185/3775/17.

Пропонуємо Вам ознайомитися із Методичними матеріалами Комітету з трудового права НААУ «Організація та впровадження віддаленої роботи в роботодавців: стратегія адвоката»: http://tinyurl.com/2p8h6wr6

Авторський колектив: В. В. Поліщук, К. В. Цвєткова, Г. О. Лисенко, Д. М. Навроцький, Т. В. Матова, Я. Я. Мельник