Чинним законодавством не передбачена обов’язкова вимога щодо посвідчення заповіту при свідках у випадку неможливості його підписання особисто заповідачем внаслідок хвороби

Короткий зміст позовних вимог:

У грудні 2020 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 та просили:

встановити факт, що ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, є їх рідною тіткою;

застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину – заповіту, посвідченого 21 лютого 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Сусловим М. Є., зареєстрованого у реєстрі за № 455, в тому числі, шляхом визнання їх права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, визнання їх права власності на квартиру АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом у відповідних частках;

визнати за ОСОБА_1 право власності на частку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1;

визнати за ОСОБА_2 право власності на частку квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

На обґрунтування позову зазначали, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла їх рідна тітка ОСОБА_4, після смерті якої відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1.

Як спадкоємці за законом вони звернулися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини та приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Чижик І. О. було відкрито відповідну спадкову справу.

Згодом їм стало відомо, що 21 лютого 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М. Є. було посвідчено заповіт, відповідно до якого ОСОБА_4 заповіла усе належне їй майно ОСОБА_3. У зв’язку із хворобою ОСОБА_4 (інсульт) заповіт посвідчувався за місцем постійного проживання заповідача ( АДРЕСА_2 ) та був підписаний ОСОБА_5. У тексті заповіту (абзац 4) зазначено (друкований текст): «Заповіт прочитано вголос особисто мною, ОСОБА_4 ».

Насправді ОСОБА_4 за своїм станом здоров’я не могла прочитати вголос заповіт. Всупереч вимогам ЦК України посвідчення заповіту відбувалося без свідків, заповіт зачитував не свідок, та, відповідно, заповіт не містить підписів свідків та відомостей про них. Нотаріус прибув до квартири ОСОБА_4 вже з готовим друкованим текстом заповіту.

Медичні документи, складені напередодні (за день до посвідчення заповіту) та після складання заповіту (через день) свідчать про те, що у спадкодавця було порушення мовлення, у зв’язку з гострим порушенням мозкового кровообігу.

Згідно виписки з протоколу патологоанатомічного дослідження № 19 від 09 березня 2017 року патологоанатомічний діагноз супутній – «інфаркт мозку (запалення у правій і лівій півкулях) від 20 лютого 2017 року».

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1, ОСОБА_2 просили позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень в справі:

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачами порушення їх прав внаслідок посвідчення оспорюваного заповіту.

Додатковим рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 16 лютого 2022 року судові витрати в справі покладено на позивачів. Рішенням суду першої інстанції не було вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Оскільки у задоволенні позову відмовлено, ці витрати підлягають покладенню на позивачів.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2023 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2021 року змінено в частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що доводи позивачів про наявність підстав для визнання заповіту нікчемним через недодержання в момент його складання вимог щодо обов’язкового посвідчення в присутності свідків не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що заповіт від 21 лютого 2017 року є недійсним в силу закону, тому вимоги про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину є передчасними.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги:

ОСОБА_1, ОСОБА_2 через представника ОСОБА_6 звернулися до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просили скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2023 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

На обґрунтування касаційної скарги зазначали про застосування судом апеляційної інстанції норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також оскаржили судові рішення з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Стан здоров’я не дозволяв ОСОБА_4 самостійно прочитати та підписати заповіт, тому присутність не менш як двох свідків при його посвідченні була обов’язковою. Враховуючи наведене, оспорюваний заповіт є нікчемним відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України.

Допитані в якості свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_7 у цивільній справі № 201/10981/17 надали свої показання щодо обставин складання заповіту та стану здоров’я ОСОБА_4 у день його складання. Зокрема, ОСОБА_5 зазначила, що спадкодавець не читала вголос заповіт під час його посвідчення.

Медичні документи, складені напередодні та після складання заповіту свідчать про те, що заповідач у зв’язку з погіршенням стану здоров’я не могла розмовляти.

Апеляційний суд не надав оцінку доказам недотримання вимог ЦК України щодо посвідчення заповіту та помилково зазначив, що заповіт є нікчемним лише за умови наявності одночасно обох підстав, передбачених частиною першою статті 1257 ЦК України.

Позиція Верховного Суду:

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 1248 ЦК України нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

Згідно з частинами першою-третьою статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

Частиною четвертою статті 207 ЦК України визначено, що, якщо фізична особа у зв’язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Статтею 1253 ЦК України передбачена можливість посвідчення заповіту при свідках, яке відбувається за бажанням заповідача. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов’язковою.

Аналогічні положення містяться в Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/503, в чинній на момент посвідчення оспорюваного заповіту редакції, за змістом якого заповіт має бути підписаний особисто заповідачем. Заповіт за дорученням заповідача може бути підписаний іншою фізичною особою лише у випадку, якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт.

Отже, чинним законодавством не передбачена обов’язкова вимога щодо посвідчення заповіту при свідках у випадку неможливості його підписання особисто заповідачем внаслідок хвороби.

Висновок:

Суди встановили, що позивачі не надали належні та допустимі докази на підтвердження тієї обставини, що ОСОБА_4 на момент посвідчення оспорюваного заповіту не могла його прочитати. Наявні в матеріалах справи медичні документи достеменно не підтверджують вказану обставину.

З огляду на недоведеність нікчемності оспорюваного заповіту у зв’язку з недотриманням вимог закону щодо порядку його посвідчення, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Висновки судів не суперечать висновкам, викладеним Верховним Судом у зазначених у касаційній скарзі постановах.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 грудня 2021 року у незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2023 року залишити без змін.

Джерело: постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 201/12275/20 – http://tinyurl.com/yhkyyt3x