Короткий зміст позовних вимог:
У червні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Нор Н. М., ОСОБА_3, про встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом, витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позов обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її двоюрідна сестра ОСОБА_5, яка до смерті проживала разом з нею в належному позивачу на праві власності житловому будинку в м. Миколаєві Львівської області. Стверджувала, що за правом представлення, передбаченим частиною четвертою статті 1266 ЦК України та статтею 1263 ЦК України, вона належить до третьої черги спадкоємців за законом та є єдиною спадкоємицею, оскільки заповіту складено не було, а інших спадкоємців за законом, окрім неї, немає. Зазначала, що ОСОБА_5 на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1 , однак оформити право власності на спадщину та реально вступити у володіння квартирою вона не мала змоги, оскільки стосовно ОСОБА_5 були вчинені злочинні шахрайські та насильницькі дії, що підтверджується вироком Галицького районного суду м. Львова від 29-30 грудня 2010 року, який набрав законної сили 26 лютого 2011 року.
Вказувала, що протягом 2002-2005 років громадянка ОСОБА_6 шість разів поміщала ОСОБА_5 на тривале лікування до психіатричних лікарень, а в травні 2002 року за попередньою змовою з невстановленими слідством особами шляхом обману та зловживанням довірою отримала від ОСОБА_5 довіреність на право розпорядження її майном, в результаті чого незаконно заволоділа вищезазначеною квартирою, яку продала ОСОБА_7, а в подальшому квартира була перепродана ОСОБА_8, який в свою чергу продав її ОСОБА_3, який, знаючи про факт шахрайства, продав квартиру на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2.
Оскільки на час смерті ОСОБА_5 проживала разом з позивачем, а тому вона вважається особою, яка прийняла спадщину. Подати відповідні документи на підтвердження родинних відносин вона не може, оскільки разом з квартирою ОСОБА_6 одночасно заволоділа і всіма документами ОСОБА_5, у зв’язку з чим нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про спадщину, а з моменту отримання відмови нотаріуса у неї виникло право на пред’явлення позову до суду про визнання її спадкоємицею ОСОБА_5. Наголошувала, що якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати, власник має право витребувати це майно від набувача у разі, якщо воно вибуло з його володіння не з його волі.
З наведених підстав позивач просила суд:
- визнати ОСОБА_1 спадкоємицею ОСОБА_5 та факт прийняття спадщини після її смерті;
- визнати недійсною довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Нор Н. М. 08 травня 2002 року, зареєстровану за реєстровим № 1851 на підставі якої ОСОБА_5 уповноважила ОСОБА_6 розпоряджатися її майном, як таку, що видана внаслідок шахрайських дій;
- визнати ОСОБА_1 власником квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за ОСОБА_5, враховуючи факт родинних стосунків та прийняття нею спадщини;
- витребувати квартиру АДРЕСА_1 з незаконного володіння ОСОБА_2.
У вересні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, треті особи: приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Нор Н. М., приватний нотаріус Миколаївського районного нотаріального округу Алєксєєва Г. М., ОСОБА_3, ОСОБА_4, про визнання недійсним акта в частині засвідчення факту проживання та встановлення фактів.
Зустрічний позов мотивував тим, що свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала актом без дати та номера, який складений депутатом Миколаївської міської ради Львівської області та засвідчує факт проживання ОСОБА_5 з 2004 року по 2006 рік без реєстрації разом з ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2, зі змісту якого вбачається, що він складався для зовсім інших потреб, наприклад, для отримання матеріальної допомоги від Миколаївської міської ради Львівської області або для отримання субсидій тощо. Зазначає, що у складеному акті, який стосувався виключно матеріально-побутових умов проживання ОСОБА_1, невідомо ким дописано те, що ОСОБА_5 постійно проживала з ОСОБА_1 за вказаною адресою з 2004 року по 2006 рік. На його думку акт не відповідає дійсності, оскільки спростовується вироком Галицького районного суду м. Львова від 29-30 грудня 2010 року по обвинуваченню ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених частинами другою, четвертою статті 190, частиною третьою статті 358 КК України, яким встановлено, що протягом 2003-2005 років ОСОБА_6 чотири рази поміщала ОСОБА_5 для лікування в Почаївську психіатричну лікарню Тернопільської області, а тому ОСОБА_5 не могла постійно проживати з ОСОБА_1 протягом 2004-2006 років.
Звертав увагу на те, що ОСОБА_1 не зверталася до суду про встановлення факту постійного проживання разом з померлою ОСОБА_5, також не подавала заяву про надання їй додаткового строку для подання спадщини, не вчиняла жодних процесуальних дій, які б свідчили про те, що вона прийняла спадщину. Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у встановлений законодавством шестимісячний строк, чого ОСОБА_1 не зробила, а тому не прийняла спадщину.
З наведених підстав (із врахуванням уточнених позовних вимог) позивач за зустрічним позовом просив суд:
- визнати недійним акт б/н Миколаївської міської ради Львівської області в частині засвідчення факту проживання громадянки ОСОБА_5 з 2004 по 2006 роки без реєстрації (прописки) постійно разом з громадянкою ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2;
- встановити факт, яким визнати ОСОБА_1 такою, що не прийняла спадщину від ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1;
- встановити факт, яким визнати, що ОСОБА_1 є такою, що не проживала з ОСОБА_5 з 2004 по 2006 роки без реєстрації постійно за адресою: АДРЕСА_2;
- встановити факт, яким визнати, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 не є двоюрідними сестрами;
- встановити факт, яким визнати, що квартира АДРЕСА_1 не ввійшла в спадкову масу після смерті ОСОБА_5;
- встановити факт, яким визнати, що ОСОБА_1 такою, що ніколи не була та не є власником квартири АДРЕСА_1;
- визнати дійсною нотаріальну довіреність, посвідчену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Нор Н. М. від 08 травня 2002 року, зареєстровану за реєстровим № 1851 від імені ОСОБА_5 на ім`я ОСОБА_6;
- визнати дійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений 16 травня 2002 року, за яким ОСОБА_6 від імені ОСОБА_5 відчужила вказану квартиру ОСОБА_7;
- визнати дійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений 04 квітня 2006 року, за яким ОСОБА_3 відчужив вказану квартиру ОСОБА_2;
- визнати ОСОБА_2 добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу, посвідченим 04 квітня 2006 року;
- стягнути на користь ОСОБА_2 понесені ним витрати на правову допомогу в розмірі 25 000 грн.
У жовтні 2019 року, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа – ОСОБА_1, про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Позов мотивував тим, що 03 червня 2014 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики, який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Цибко Т. Б. та зареєстрований за № 759, за умовами якого він передав ОСОБА_2 у власність грошові кошти в сумі 400 000 грн, які ОСОБА_2 зобов’язався повернути до 03 червня 2017 року на безпроцентній основі.
На забезпечення виконання зобов’язань за договором позики, між ними укладено іпотечний договір від 03 червня 2014 року, предметом іпотеки за яким є нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1. Стверджував, що станом на день подання позову, ОСОБА_2 взятих на себе зобов’язань за договором позики не виконав, позичених коштів не повернув, що дає йому право за рахунок предмета іпотеки задовольнити свої вимоги, що випливають з договору позики, включаючи неустойку, пеню та штраф, витрати, пов’язані з пред’явленням вимоги, витрати понесені на збереження предмета іпотеки та інші збитки, завдані порушенням зобов’язання.
Зазначав, що договором іпотеки передбачено, що він має право вступити в справу, як третя особа, в судовому спорі в якому розглядається будь-який позов щодо предмета іпотеки.
З наведених підстав просив суд:
- в рахунок сплати заборгованості ОСОБА_2 за договором позики від 03 червня 2014 року в сумі 400 000 грн звернути стягнення на предмет іпотеки –квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири, встановивши спосіб реалізації предмета іпотеки - квартири АДРЕСА_1 шляхом її продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за ціною, визначеною при примусовому виконанні рішення суду на рівні не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб’єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведенням виконавчих дій;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судові витрати.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій:
Вказана справа переглядалася неодноразово у судах першої, апеляційної та касаційної інстанціях.
Останнім рішенням Галицького районного суду м. Львова від 26 березня 2021 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 12 грудня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
В задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_4 відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 22 000 грн.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що право на витребування у порядку статті 388 ЦК України майна, що вибуло з незаконного володіння спадкодавця поза його волею, набуває спадкоємець, який прийняв спадщину у встановленому законом порядку і оскільки доказом прийняття спадкоємцем спадщини є постійне проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а ОСОБА_1 спадщину після смерті ОСОБА_5 не прийняла, що свідчить про відсутність порушення її прав чи законних інтересів, як спадкоємця.
ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позовом) не довів факту порушення його прав при видачі вказаного акта, а тому позовна вимога про визнання недійсним такого до задоволення не підлягає. Щодо вимог про визнання ОСОБА_1 такою, що не прийняла спадщину та такою, що не проживала постійно з ОСОБА_5 в період 2004-2006 років, визнання факту того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 не є двоюрідними сестрами, визнання факту того, що квартира АДРЕСА_1 не увійшла в спадкову масу після смерті ОСОБА_5 та визнання ОСОБА_1 такою, що ніколи не була та не є власником квартири АДРЕСА_1, суд прийшов до висновку, що ці вимоги до задоволення не підлягають, оскільки не направлені на захист прав та інтересів відповідача за первісним позовом ОСОБА_2, натомість, по своїй суті є запереченнями проти первісного позову. Вимога про визнання добросовісним набувачем не підлягає до задоволення, оскільки за своєю суттю не може бути позовною вимогою, а є лише складовою, що підлягає доказуванню, зокрема, під час розгляду справи про витребування майна.
Відмовляючи у задоволенні позову третьої особи ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів належними та допустимими доказами невиконання боржником основного зобов’язання за договором позики від 03 червня 2014 року та недотримався процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, що є підставою для відмови в задоволенні позову.
Короткий зміст вимог касаційної скарги:
У касаційній скарзі, поданій у березні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
Позиція Верховного Суду:
Щодо зустрічного позову ОСОБА_2.
Рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в цій справі ОСОБА_2 не оскаржує, а тому їх законність та обґрунтованість в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2. Верховний Суд не перевіряє.
Щодо позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_4
Оскільки рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції ОСОБА_4 у касаційному порядку не оскаржує, тому їх законність та обґрунтованість в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 Верховний Суд не перевіряє.
Щодо позову ОСОБА_1.
Згідно зі статтею 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до частин першої, третьої статті 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1, зокрема, указувала, що вона є двоюрідною сестрою ОСОБА_5, тому має право на спадкування спірного майна за правом представлення, оскільки проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини (02 липня 2006 року), а мати позивача (тітка спадкодавця) померла до відкриття вказаної спадщини.
Спадкування за правом представлення - це спадкування за законом, яке передбачає появу в певних спадкоємців права на спадкування за умови смерті до відкриття спадщини того з їхніх родичів, хто був би спадкоємцем. Таким чином, його власні спадкоємці ніби представляють у спадкових відносинах особу, яка б одержала права на спадкування, якби була живою на час відкриття спадщини.
Відповідно до частини першої статті 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
Згідно із статтею 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Відповідно до частини першої статті 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.
Частиною першою статті 1298 ЦК України зазначено, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.
З матеріалів справи відомо, що 19 березня 2015 року приватний нотаріус Миколаївського районного нотаріального округу Львівської області Алєксєєва Г. М. скерувала на адресу ОСОБА_1 лист за вих. № 92/01-16 про відмову у заведенні спадкової справи після смерті ОСОБА_5, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв`язку із пропущенням строку у шість місяців, встановленого для прийняття спадщини згідно із статтею 1270 ЦК України.
За змістом норм статей 1268, 1269 ЦК України, факт прийняття спадщини тісно пов’язується з постійним проживанням разом із спадкоємцем на час відкриття спадщини, проте чинне законодавство не передбачає можливості окремо встановити факт прийняття спадщини без встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Вищенаведений висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 554/3192/16-ц.
Спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на день відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї (частина третя статті 1268 ЦК України).
Частиною третьою статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» передбачено, що суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень 09 листопада 2023 року Верховний Суд прийняв постанову у справі № 461/5882/20 за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади міста Миколаєва Львівської області в особі Миколаївської міської ради Львівської області, ОСОБА_2, третя особа – приватний нотаріус Миколаївського районного нотаріального округу Львівської області Алєксєєва Г. М., про встановлення факту родинних відносин, факту постійного проживання та визнання права на спадкування. Вказаною постановою касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Львівського апеляційного суду від 14 листопада 2022 року (якою у задоволенні позову відмовлено) залишено без змін. Також у вказаній постанові Верховного Суду зазначено, що позивач не надала належних, допустимих і достатніх доказів на підтвердження того, що вона є двоюрідною сестрою ОСОБА_5 та проживала разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Крім того, у цій справі суд встановив, що позивач не надала доказів будь-яких дій щодо реалізації спадкових прав після смерті ОСОБА_5, зокрема, ОСОБА_1 не зверталась із заявою про прийняття спадщини і не зверталась із позовом про визначення додаткового строку на прийняття спадщини після отримання відповіді від приватного нотаріуса Алєксєєвої Г. М. від 19 березня 2015 року.
Висновок:
Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги є недоведеними.
Посилання в касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, від 20 травня 2020 року у справі № 815/1226/18 та інших є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
Джерело: https://tinyurl.com/553y4czf