Анотація справи: чи може позивач, родич померлої особи, вимагати відшкодування збитків через вилучення органів померлого під час патологоанатомічного розтину? (за судовою практикою штату Канзас, США)

Суд: Верховний Суд штату Канзас, США

Назва справи: Bugress v. Perdue et al.

Дата ухвалення рішення: 13 червня 1986 року

Цитування справи: 239 Kan. 473 (1986); 721 P. 2d 239

Син позивачки, лікар, з 1970 по 1983 роки працював ординатором Канзаського Неврологічного Інституту. У липні 1983 року чоловік доволі раптово захворів на двосторонню пневмонію. Лікар-відповідач намагався встановити підключний катетер синові позивачки, проте оскільки цього повністю не вдалося здійснити успішно, син позивачки був доставлений до регіонального медичного центру м. Стормонт-Вейл, де, однак, син позивачки помер від зупинки серця ще під час транспортування його до лікарні. Позивачка прибула до лікарні, де лікар-відповідач повідомив її, що її син, на жаль, помер, і вона відмовилася від проведення патологоанатомічного розтину. Лікар-відповідач, однак, вирішив зателефонувати окружному коронеру, і описав йому обставини смерті чоловіка, який вважав, що слід провести розтин, і повідомив лікареві, що для того, аби провести розтин, дозвіл позивачки не буде потрібним. Окрім цього, коронер сказав лікареві, що Канзаський Неврологічний Інститут волів виконати дослідження головного мозку померлого, що і було згодом повідомлено позивачці, яка, хоч і погодилася на проведення патологоанатомічного розтину, висловилася проти видалення головного мозку померлого.

Лікар-відповідач про це коронера не повідомив, і в свою чергу, надав дозвіл, ніби-то схвалений матір'ю померлого про те, що вона не висловлюється проти проведення повного розтину - чого в дійсності не було. Врешті, головний мозок померлого був вилучено та відправлено до Канзаського Неврологічного Інституту. Лікар сина позивачки (який, слід зауважити, не був присутній під час останньої хвороби її померлого сина) згодом повідомив позивачку, що він виявив головний мозок померлого в інституті, і запитав, якою буде її воля в контексті того, що з ним слід зробити. Згодом тіло померлого було ексгумовано та поховано разом з головним мозком, а позивачка звернулася з позовом до лікаря-відповідача, штату Канзас та ін., вимагаючи відшкодування збитків за все, що відбулося з тілом її померлого сина. Позов був заснований не на підставах певної недбалості, чи відсутності згоди, а на заподіянні серйозного емоційного стресу позивачці.

Суд частково задовільнив позов до лікаря-відповідача, вважаючи, що той не виконав обов'язок передати інформацію про небажання позивачки дозволяти повний розтин тіла померлого, і тому відповідач мав нести відповідальність за адекватну вартість ексгумації та повторного поховання. Суд першої інстанції вирішив на користь інших відповідачів, вирішивши, що 1) дзвінок лікаря померлого, який розповів про ситуацію з вилученим головним мозком померлого, не слід вважати обурливим в контексті емоційного стресу; 2) в частині позову до лікаря-відповідача, в контексті того, що лікар-відповідач не мав безпосереднього стосунку до поводження з тілом померлого, отже, і відповідальності за це нести не може.

Позивачка оскаржила частину рішень, мотивуючи це тим, що коли лікар повідомив їй, що мозок померлого, дослівно "тримали в банці", то це виглядало, навпаки, вкрай обурливо. Апеляція була подана на тих самих підставах (заподіяння тяжкого емоційного стресу), тому суд вирішив оцінити, чи дійсно ці обставини до нього призвели. Суд вказує, що задля доведення заподіяння емоційного стресу потрібен збіг чотирьох елементів делікту, а саме:

1) поведінка відповідача була навмисною, або очевидно виражала неповагу до позивача;

2) поведінка відповідача є обурливою;

3) наявність причинно-наслідкового зв'язку між поведінкою відповідача та емоційними розладами позивача;

4) емоційні розлади позивача мають бути дійсно серйозними.

Відповідність ситуації цим критеріям, очевидно, має визначити суд на підставі зібраних доказів, показів свідків, тощо. Суд також відзначає, що суть апеляції полягає вже не в тому, що відбулося з тілом померлого, а щодо того, як позивачці повідомили про те, що з ним відбулося. Суд розцінив, що навіть якщо не можна сказати, що лікар висловився найкращим чином, то нічого обурливого в цьому точно не можна знайти. Позивачка також наполягала, що недбалі дії лікаря-відповідача спричинили в неї важкий емоційний стрес, коли вона дізналася про вилучення головного мозку померлого, на що вона не погоджувалася. Втім, встановлено, що позивачка не постраждала від жодних тілесних ушкоджень через дії відповідача - позивачка заперечувала, вказуючи, що наявність емоційного стресу вже була б достатньою для наявності збитків, адже це відбулося через неналежне поводження з тілом її померлого сина. Натомість, відповідач парирував цей довод тим, що він особисто не вчинив нічого по відношенню до того, про що заявляла позивачка. Суд зазначає, що в штаті Канзас визнається делікт заподіяння емоційного стресу, серед іншого, через неналежне поводження з тілом померлої особи. У цій справі, коронер провів вилучення головного мозку померлого через те, що лікар-відповідач неправильно повідомив його про дозвіл від позивачки, тим самим ввівши позивачку в оману; хоча він сам не проводив розтину, його недбалість полягає в тому, що він не повідомив коронера про волю матері померлого не допускати повного розтину. З огляду на таке, усі рішення окружного суду в цій справі були підтверджені.

Матеріал підготував Анатолій Литвиненко, член Центру медичного права ВША НААУ, докторант кафедри юридичних наук Балтійської міжнародної академії (Рига, Латвія), магістр/аспірант Школи права Університету Роберта Гордона (Абердін, Шотландія, Великобританія)

Матеріал підготовлено в межах реалізації проєкту Центру медичного права ВША НААУ «Порівняльне медичне право»