Оксана Бобак,
адвокат, член Комітету з сімейного права НААУ

У випадку, якщо один з подружжя отримує у власність майно (грошові кошти) внаслідок укладення кредитного договору, договору позики тощо, у другого з подружжя за певних умов може виникати зобов’язання щодо повернення таких грошових коштів разом із чоловіком/дружиною, який (яка) уклали вказані договори (солідарний боржник), окрім цього, наявність боргових зобов’язань подружжя враховується під час поділу майна в судовому порядку.

Так, у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», судам роз'яснено, що до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї. Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватись при поділі майна подружжя.

Вищезазначена позиція прослідковується в низці судових рішень Верховного Суду, зокрема в постанові від 13.05.2019 року у справі № 638/1962/17 (провадження № 61-25286св18), постанові від 06.03.2019 року у справі № 754/11103/16-ц (провадження № 61-28144св18), постанові від 30.01.2019 року у справі № 372/1558/16-ц (провадження № 61-26356св18), постанові від 17.04.2019 року у справі № 631/1982/16-ц (провадження № 61-36690св18), постанові від 10.10.2019 року у справі № 607/2831/16-ц (провадження № 61-27855св18) тощо.

У ч.3 ст.61 СК України зазначається: якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, у тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Вищезазначене законодавче положення кореспондується із ч.4 ст.65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
У судовій практиці неодноразово висвітлювалась позиція, відповідно до якої належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, а і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Тобто критеріями, які дають змогу надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, уможливлює надати йому правовий статус спільної власності подружжя (наприклад, постанови Верховного Суду України у справі № 6- 7цс13, справі №6-264цс15).

Отже, ключовим моментом для визначення того, чи буде майно (грошові кошти), одержане за договором, укладеним одним із подружжя під час шлюбу, належати до об`єктів спільної сумісної власності подружжя та чи підлягатиме заборгованість за таким договором врахуванню під час поділу майна, є з’ясування:

а) чи укладено договір під час шлюбу;

У справі № 367/7110/14-ц Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції про поділ спірної квартири та визнання за кожним із подружжя права власності на її частини. Було встановлено, що квартира, придбана за кредитні кошти, отримані подружжям під час шлюбу, відтак, право на це майно в рівних частках набули і позивач, і відповідач, при цьому боргові зобов`язання є спільними для обох із подружжя, незалежно від того, із ким із подружжя укладений кредитний договір. У зв’язку з зазначеним вище відсутні підстави для відступлення від засад рівності часток у спільному майні подружжя (постанова Верховного Суду від 09.01.2020 року у справі № 367/7110/14-ц провадження № 61-12957св19).

Водночас, іншою є позиція в разі виникнення кредитних зобов’язань в одного з подружжя до укладення шлюбу. Так, сплата боргів одного з подружжя, що виникли до укладення шлюбу, за рахунок коштів подружжя може за певних обставин ураховуватися під час вирішення спору про поділ спільного майна чи боргових зобов`язань, проте не може бути підставою для визнання права на майно, набуте до укладення шлюбу. Сплата частини коштів за кредитним договором, укладеним для придбання нерухомого майна не змінює його правового статусу, оскільки кредитний договір було укладено не в період перебування сторін у шлюбі. У зв’язку із цим зобов`язання з повернення кредиту за зазначеним договором виникло лише в одного з подружжя. Верховний Суд указує на помилковість висновків суду апеляційної інстанції про те, що спірна квартира є спільною власністю подружжя та підлягає поділу, з огляду на те, що дружина під час шлюбу також сплачувала заборгованість за кредитним договором (постанова Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі № 554/14662/15-ц (провадження № 61-19294св18).

У разі ж, коли кредитне зобов’язання виникло під час шлюбу, але його виплата була здійснена вже після припинення шлюбних відносин за рахунок особистих коштів одного з колишнього подружжя, Верховний Суд вважає, що відповідно до змісту ст.57, 60, 69, 71 СК України половина вартості сплаченої суми припадає на частку іншого з колишнього подружжя (постанова Верховного Суду від 08.04.2020 року у справі № 638/9020/14 (провадження № 61-17269св18).

б) чи укладено договір в інтересах сім’ї, а не у власних, не пов’язаних із сім’єю інтересах одного з подружжя;

в) чи використано одержане за договором в інтересах сім’ї, а не у власних, не пов’язаних із сім’єю інтересах одного з подружжя.

Приміром, в інтересах сім’ї може вважатися укладення чоловіком/дружиною договору кредиту для купівлі житла, що використовується як місце проживання подружжя. Водночас, як показує судова практика, ретельному доказуванню в цьому випадку підлягатиме факт витрачання отриманих кредитних коштів саме на придбання нерухомого майна, а не на якісь інші потреби іншого з подружжя тощо. Так, Верховний Суд у постанові від 08.04.2020 року у справі № 361/7130/15-ц (провадження № 61-1843 св 20) зазначає: «Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди з`ясовують справжню правову природу вкладеного договору, незалежно від найменування документа. Апеляційний суд не звернув уваги на те, що відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, отримані за спірним договором позики кошти було використано в інтересах сім`ї, а саме на будівництво житлового будинку. За таких обставин суди повинні досліджувати, чи отримані грошові кошти були витрачені в інтересах сім`ї, чи підтверджено це відповідними доказами, а також з`ясовувати, чи надавав інший із подружжя в письмовій формі згоду на укладення договору позики».

Верховний Суд у постанові від 30.01.2019 року у справі № 372/1558/16-ц (провадження № 61-26356св18) указує на правильність висновків суду апеляційної інстанції про те, що наявна в матеріалах справи розписка не дає підстав для висновку, що договір позики укладено в інтересах сім'ї, а одержані в борг грошові кошти витрачені в інтересах сім'ї, оскільки доказів про надання дружиною згоди на укладення договору позики, як і доказів про те, що вона знала про існування такого договору та про придбання спірних будинку й земельної ділянки за одержані в борг за розпискою грошові кошти, не надано.

У постанові від 04.04.2018 року у справі № 1316/3987/12-ц (провадження № 61-3838св18) Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд, зазначає, що суди не дослідили, у чиїх інтересах укладені договори позики, які докази свідчать, що саме вказані грошові кошти були витрачені на придбання спірних квартир, не перевірили доводи про те, що виконання зобов'язання щодо повернення грошових коштів здійснювалося за рахунок спільних коштів подружжя, набутих за час перебування в зареєстрованому шлюбі, оскільки інших джерел доходів, які б давали можливість набути майно або грошові кошти в особисту приватну власність та за рахунок яких можливо було б виконати боргові зобов'язання, не наведено. Суди також не надали оцінки факту надання іншим із подружжя письмової згоди на купівлю квартири, що свідчить про її належність до спільної сумісної власності подружжя.
Часто наявна за договором заборгованість сплачується лише за рахунок одного з членів подружжя, у зв’язку з чим останній намагається спростувати преземцію рівності часток у процесі поділу майна подружжя в суді чи довести, що вказане майно є його особистою власністю.

У цьому випадку для правильного вирішення справи необхідно встановити, за рахунок кого з подружжя здійснювалося погашення спільного боргу, чи не вносились особисті кошти кожного з подружжя в рахунок погашення кредитних зобов`язань (постанова Верховного Суду від 09.01.2020 року у справі № 367/7110/14-ц провадження № 61-12957св.19). Окрім цього, потрібно визначити, яка частини кредиту погашена за час шлюбу, а також, яка частина кредитних коштів повернута самостійно відповідачем і яка частина зобов'язань перед банком залишається непогашеною, визначити розмір спільного боргу та здійснити розподіл майна з його урахуванням (постанова Верховного Суду від 06.03.2019 року у справі № 754/11103/16-ц (провадження № 61-28144св18).

Однак у цьому контексті Верховний Суд зазначає, що наявність боргів подружжя та виникнення зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення кредитних коштів, не змінює статусу спільності набутого під час шлюбу майна за позичені кошти, які були використані в інтересах сім`ї, а саме на придбання цього майна. Доводи щодо внесення одним із подружжя коштів у рахунок погашення кредитних зобов`язань не мають правового значення, оскільки в розумінні вимог ст.57 СК України, спірна квартира не є особистою приватною власністю відповідача, а останній не позбавлений можливості, за наявності правових підстав, ставити питання щодо повернення за рахунок позивача половини сплачених ним після розірвання шлюбу коштів в рахунок погашення кредиту, як солідарного боржника. Верховний Суд указує, що суди дійшли правильного та обґрунтованого висновку, що спірне нерухоме майно, придбане подружжям під час перебування у шлюбі та за кредитні кошти, які використані в інтересах сім`ї, підлягає поділу між ними в рівних частинах (постанова Верховного Суду від 13.02.2020 року у справі №320/3072/18 (провадження №61-5819св19).

Належність майна, отриманого внаслідок укладення одним із подружжя кредитного договору, договору позики тощо, до спільної сумісної власності подружжя може зумовлювати виникнення в іншого з подружжя також й обов’язку щодо солідарного задоволення перед кредитором, узятих іншим із подружжя грошових зобов’язань. Зі змісту ч.4 ст.65 СК України вбачається, що такий договір створюватиме обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, буде використане в інтересах сім`ї. Окрім цього, ч.2 ст.73 СК України передбачає, що стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом установлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї й одержане за договором використано на її потреби.

Наприклад, у разі наявності судового рішення про визнання спільною сумісною власністю та поділ у рівних частках майна подружжя, що було набуте внаслідок залучення кредитних коштів, сплати одним із подружжя заборгованості за договором, чоловік/дружина, що здійснюють погашення заборгованості звертаються до суду з позовними вимогами про визнання боргового зобов’язання спільним сумісним зобов’язанням подружжя та стягнення з позивача частини боргового зобов’язання, у тому числі й порядку регресу. Така позиція в судовій практиці обґрунтовується тим, що, оскільки оплата заборгованості здійснюється лише одним із подружжя, а майно, набуте за договором, поділене між подружжям у рівних частках, то й сума боргу підлягає поділу в рівних частинах. Окрім цього, у межах судового провадження щодо поділу майна подружжя також зазначаються позовні вимоги про визнання заборгованості спільним майновим зобов’язанням подружжя та її врахування при поділі майна або ж подається зустрічний позов із таким змістом.

Верховний Суд у постанові від 02.04.2020 року у справі № 638/17330/16-ц (провадження № 61-43636св18) зазначає, що права на спільну сумісну власність на квартиру кореспондується боргове зобов`язання – повернення грошової суми, що позичалася на придбання цього будинку. У цій справі придбаний за кредитні кошти будинок у судовому порядку був поділений між подружжям із визначенням рівних часток у праві спільної сумісної власності. Позивачка звернулась до суду з позовом про визнання боргу колишнього подружжя спільним зобов’язанням, стягнення в порядку зворотної вимоги (регресу) частини грошових коштів з іншого з подружжя. Судом було встановлено, що, оскільки після поділу майна подружжя і визначення частки у спільній сумісній власності, позивачка виконала зобов`язання обох співвласників набутого за позичені кошти майна, повністю повернула кредитору борг, виконавши у такий спосіб і зобов`язання відповідача, тому вона має право на отримання відшкодування частини сплачених нею грошових коштів.

При цьому варто врахувати, що відповідно до позиції Верховного Суду при поділі спільної сумісної власності зобов`язання між подружжям не розподіляються, а враховуються (постанова Верховного Суду від 13.05.2019 року у справі № 638/1962/17 провадження № 61-25286св18).

Так, наприклад, суд погодився з рішеннями судів першої та апеляційної інстанції щодо відмови в задоволенні позову про визнання боргу за договором позики спільним боргом подружжя та зобов’язання дружини сплатити борг у рівних частинах, оскільки борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї, можуть бути враховані при поділі майна подружжя, однак таких вимог позивачем заявлено не було. Суд вказав, що для правильного вирішення справи потрібно встановити ввесь обсяг спільного майна подружжя та з урахуванням боргів подружжя вирішити питання про поділ майна (постанова Верховного Суду від 01.11.2018 року у справі № 205/9626/16-ц (провадження № 61-37796св18).

На практиці у випадку, якщо виконання кредитних зобов’язань забезпечено заставою чи укладено договір іпотеки, у якості третьої особи у справу вступає заставодержатель чи іпотекодержатель, які зазвичай висловлюються проти поділу обтяженого майна до моменту повного погашення боржником наявної заборгованості. Однак Верховний Суд вважає, що в результаті поділу предмету застави між подружжям і фактичної зміни виду спільної власності зі спільної сумісної на спільну часткову, права заставодержателя не порушуються (постанова Верховного Суду від 15.07.2019 року у справі № 521/19174/15-ц (провадження № 61-28655св18). Окрім цього, відмовляючи у скасуванні судового рішення щодо поділу спільного сумісного майна подружжя, у складі якого перебувало передане в іпотеку банку приміщення, Верховний Суд посилається на відсутність доведення того, що кредитний договір було укладено в інтересах сім'ї, а тому в колишнього подружжя відсутній спільний обов`язок із повернення кредитних коштів банку, інтереси іпотекодержателя не порушені (постанова Верховного Суду від 10.10.2019 року у справі № 607/2831/16-ц (провадження № 61-27855св18).

Водночас Верховний Суд наголошує на неприпустимості використання учасниками цивільних правовідносин поділу спільного майна подружжя для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу (постанова Верховного Суду від 11.11.2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18). Отже, при поділі майна подружжя варто зважати й на наявність у подружжя спільних зобов’язань щодо оплати заборгованості, адже це може суттєво вплинути на результат справи.