Будь – яка дискримінація – це завжди не приємна історія.
Протидія дискримінації та захист честі, гідності та ділової репутації – це важлива складова захисту прав людини.
При цьому варто розуміти:
-
яке правове регулювання суспільних явищ,
-
які способи захисту варто застосовувати,
-
яка національна та європейська судова практика може бути застосована у конкретній категорії справ,
-
які є «підводні камені» у даних категоріях справ.
Вказані аспекти коротко розглянемо під час огляду Рішення Голосіївського районного суду міста Києва по справі № 752/20120/23 від 01.10.2024 року https://reyestr.court.gov.ua/Review/122142140
Обставини справи:
ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , звернулася до Голосіївського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_3 про захист гідності та ділової репутації, визнання інформації дискримінаційною і недостовірною та відшкодування моральної шкоди.
Відповідач в судовому засіданні зазначив, що позов безпідставний, а оціночні судження не підлягають спростуванню.
Звертаючись до суду з позовом Позивач зазначила, що відповідач в липні 2023 на своїй особистій сторінці в соціальній мережі Facebook ІНФОРМАЦІЯ_1 оприлюднив інформацію стосовно ОСОБА_1 , яка як зазначає Позивач є дискримінаційною, негативною, образливою, принижуючою та такою, що не відповідає дійсності і порушує особисті права позивачки, гарантовані Конституцією України, а також завдає шкоди її гідності та діловій репутації. ІНФОРМАЦІЯ_2 о 15:36 користувач соціальної мережі Facebook « ОСОБА_3 (ОСОБА_3)» опублікував на своїй особистій сторінці соціальної мережі Facebook допис, який крім тексту містив і фото Позивачки, наступного змісту:
«Можете називати це бодішеймінгом, фетшеймінгом та лукізмом, але я вважаю, що Музей Голодомору-геноциду має очолити військовий, який пройшов російський полон і знає реально, що таке голод, тому він може зрозуміти всю суть музею про Голодомор, а не пані ОСОБА_1 … Доповнення, дуже багато коментарів на тему, що вона професіонал з теми Голодомору. Але є нюанс, в електронних каталогах нема відомостей про її монографію чи навіть публікації на тему Голодомору та геноциду, а є на тему: …».
Деякі аспекти аргументації Позивача:
Позивач зазначає, що зазначена в Дописі від ІНФОРМАЦІЯ_2 інформація вказує на те, що Відповідач ставить під сумнів професійні якості Позивачки в контексті її зовнішнього вигляду та недостатності професійної компетенції. ІНФОРМАЦІЯ_3 о 21:17 на сторінці спільноти Facebook «ІНФОРМАЦІЯ_4» було опубліковано допис наступного змісту: « Музей першої світової війни має очолювати ветеран першої світової війни. Музей риб має очолювати риба. Музей тупих дописів у ФБ має очолювати наш колега, адвокат ОСОБА_3». В коментарях до даного допису мав місце діалог між користувачем соціальної мережі Facebook « ОСОБА_3 » та користувачем соціальної мережі Facebook « ОСОБА_7 » наступного змісту: « ОСОБА_7 : ОСОБА_3 з якого ви моменту ви вважаєте, що маєте право шеймити жінку за зовнішність і прирівнювати її кваліфікацію до зовнішності?», « ОСОБА_3: ОСОБА_7 вона публічна особа, її вигляд як представника музею Голодомору виглядає дивним», « ОСОБА_7 : ОСОБА_3 а ви вважаєте, що ви маєте право оцінювати її вигляд? Це її кваліфікаційна вимога до займаної посади?», « ОСОБА_3: ОСОБА_7 якщо мова йшла про музей Тичини, то ні, а про музей Голодомору, то тут вигляд має значення…».
Позивач зазначає, що вищезазначена інформація свідчить про те, що Відповідач, вважає, що Позивачка не може очолювати Національний музей Голодомору-геноциду у зв`язку з тим, що її зовнішній вигляд на думку Відповідача не відповідає такій посаді. Позивач зауважує, що обіймає посаду заступниці генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду та є виконуючою обов`язків генерального директора Музею. Разом з цим, поширювана відповідачем інформація є такою, яка не пов`язана із виконанням Позивачкою своїх посадових обов`язків в межах діяльності Національного музею Голодомору-геноциду, а розповсюджена в публічному просторі інформація стверджувального змісту призвела до формування негативного образу про Позивачку як науковцю, громадську активістку, що завдає шкоди її діловій репутації та негативно впливає на її професійну діяльність.
Згідно пунктів 2, 3 Висновку експертного дослідження № 960 від 12.09.2023 державної установи «Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров`я України», ситуація поширення ІНФОРМАЦІЯ_2 інформації у мережі Facebook з боку користувача « ОСОБА_3 », яка стосується виконання ОСОБА_1 обов`язків директорки Національного музею Голодомору-геноциду, а також іншої інформації, поширеної цієї особою та іншими особами, щодо сумнівів у професійних якостях ОСОБА_1 через її зовнішній вигляд постала для ОСОБА_1 психотравмувальною. Внаслідок ситуації поширення інформації у мережі Facebook з боку користувача « ОСОБА_3 », яка стосується виконання ОСОБА_1 професійних обов`язків та іншої інформації, поширеної цією особою та іншими особами, щодо сумнівів у її професійних якостях через зовнішній вигляд у ОСОБА_1 спостерігаються зміни в психоемоційному стані та індивідуально-психологічних проявах (зниження активності, замкненість, певні побоювання та страхи, невпевненість у своїх професійних здібностях, вимушений контроль за прийомом їжі, уникнення громадських місць), що заважає її активному соціальному функціонуванню.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження того, щоб зміст веб-сторінок зі спірним контентом не зникнув або не змінився, позивач додала до матеріалів справи Звіт за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет № 202/2023-ЗВ від 29.08.2023, виконаного дочірнім підприємством «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес».
Посилання на норми Конституції України та національне законодавство:
Відповідно до Конституції України життя і здоров`я людини, її честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.
Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34).
Стаття 55 Конституції України визначає, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Разом із тим, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.
Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту.
Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.
Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, гідність та честь фізичної особи є недоторканими і фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
За змістом статей 94, 277 ЦК України, частини четвертої статті 32 Конституції України, статті 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод кожному гарантується право на захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації особою, яка поширила таку інформацію.
Відповідно до вимог частин першої, другої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Стаття 200 ЦК України визначає, що інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Суб`єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями.
Аналогічні положення містяться в статті 1 Закону України «Про інформацію».
Стаття 5 Закону України «Про інформацію» передбачає, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
В той же час стаття 2 Закону України «Про інформацію» визначає, що основними принципами інформаційних відносин є: достовірність і повнота інформації.
Згідно із положеннями статті 302 ЦК України, фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.
Фізична особа, яка поширює інформацію, зобов`язана переконатися в її достовірності.
Посилання на національну судову практику:
-
У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності, честі чи ділової репутації, є сукупність таких обставин:
а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одної особи у будь-який спосіб;
б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;
в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;
г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
-
Згідно постанови Верховного Суду у справі № 910/13556/18 «у зв`язку зі внесенням з 27.03.2014 змін до ЦК України, зокрема до ст. 277, принцип презумпції добропорядності (частину 3) було виключено. А тому доказування позивачем обґрунтованості свого позову, а саме поширення інформації відповідачем та її недостовірності, має відбуватися у загальному порядку. За загальним правилом, обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому, доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості».
-
17.07.2019 Верховний Суд прийняв постанову у справі № 757/49189/16-ц, в якій вказав, що «у зв`язку із внесенням з 27 березня 2014 змін до Цивільного кодексу України, зокрема статті 277, принцип презумпції добропорядності (частина третя статті 277 ЦК України) було виключено, а тому доказування позивачем обґрунтованості свого позову, а саме - недостовірності, неточності поширеної відповідачем інформації, має відбуватися у загальному порядку».
-
У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки дійсності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні статті 10 Конвенції.
-
19.06.2019 Верховний Суд прийняв постанову у справі № 665/263/17, в якій вказано наступне: «Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яких шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування».
-
23.12.2021 Верховний Суд прийняв постанову у справі № 398/3086/19, в якій вказано наступне: «Ознаками оціночного судження є відсутність у його складі посилань на фактичні обставини та відсутність можливості здійснити перевірку такого судження на предмет його відповідності дійсності. Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, та його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом».
-
Згідно постанови Верховного Суду від 20.05.2019 у справі № 591/7099/16-ц «за своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Отже, будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно не є предметом судового захисту».
Таким чином, позивач повинен не лише довести факт поширення відповідачем
оспорюваної інформації та порушення немайнових прав але і довести, що поширена інформація є недостовірною.
Посилання на європейську судову практику:
-
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» зазначено, що необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
-
В рішенні у справі «Нова газета» та «Бородянський проти Росії» від 28.03.2013 ЄСПЛ підтвердив, що не можна вимагати доведення правдивості оціночних суджень. Предмет судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб`єктивної думки і поглядів не можна перевірити на відповідності їх дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів).
-
Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес (рішення у справі «Сюрек проти Туреччини» (№1), заява № 26682/95, п. 61, ECHR 1999-ІV).
-
В справі «Моріс проти Франції» (рішення від 23.04.2025) ЄСПЛ зробив висновок, що коли висловлювання стосуються питання суспільного інтересу, свободи вираження думок має надаватися високий рівень захисту, а органи влади не повинні обмежувати можливість обговорення таких питань.
-
11.02.2019 Верховний Суд у справі № 725/5585/16-ц послався на рішення у справі «Ляшко проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Свобода політичних дебатів перебуває в самому серці розбудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. При цьому, повинно бути зроблене чітке розмежування має констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 10.
Слова, як маркери оціночних суджень та право на відповідь
Суд зазначає, що із тексту висловлювання відповідача: «Можете називати це бодішеймінгом, фетшеймінгом та лукізмом, але я вважаю, що Музей Голодомору-геноциду має очолити військовий, який пройшов російський полон і знає реально, що таке голод, тому він може зрозуміти всю суть музею про Голодомор, а не пані ОСОБА_1» - є оціночним судженням, оскільки в ньому відображена думка, позиція, погляд. Словосполучення «можете називати», «я вважаю» автоматично відносять цю фразу до оціночного судження. Автор вважає, що очолити музей міг би військовий (чоловік або жінка), який пройшов російський полон і знає, що таке сучасний геноцид українського народу. В цьому висловлюванні немає жодних фактів, а відповідно відсутня недостовірна інформація.
Так, відповідно до постанови Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 753/13197/18 за позовом ОСОБА_10 до ОСОБА_11 про захист честі, гідності та ділової репутації спростування недостовірної інформації, і якій вказав наступне : «З матеріалів справи вбачається, що автор у своїх публікаціях використовував наступні слова «возможно потому», «почему», «куда більше інтересно», «а вы как думаете», «наводять на мысли», а тому колегія суддів Верховного Суду зазначає, що викладені висловлювання у соціальній мережі Facebook та на веб-сайтах мережі Інтернет є за своїм змістом оціночними судженнями, які є вираженням суб`єктивної думки відповідача щодо зазначених в них обставин, тому такі судження не є недостовірною інформацією. Особа, яка виловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення, не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачений статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд дійшов висновку: «… що спірні висловлювання не носять характеру однозначного твердження і зроблені відповідачем у формі міркувань, критики, оцінки дій позивача, що виключає можливість спростування його слів у судовому порядку, тому з урахуванням вжитих мовно-стилістичних засобів є його особистими суб`єктивними судженнями (зокрема, оцінка дій, ставлення, тлумачення)».
Відповідно до постанови Верховного Суду від 11.07.2019 у справі № 757/29455/16-ц про захист честі, гідності та ділової репутації та спростування недостовірної інформації, в якій вказано наступне: «Аналізуючи зміст поширеної інформації, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що вказана інформація є оціночним судженням, оскільки її автором вживаються мовно-стилістичні засоби, а саме - ввідне слово «можливо». Тобто, автор застосувавши вказане ввідне слово, чітко виразив своє відношення до повідомлення, дав загальну оцінку цього повідомлення - він припускає певну інформацію, а не стверджує її. А отже, поширена інформація не можу бути перевірена на відповідність фактичним даним. Фрази, зазначені у позові є вираженням суб`єктивної думки і поглядів автора, його характеристики та оцінки можливим діям позивача і не носять характеру однозначного твердження».
Згідно з пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи (стаття 37 Закону «Про пресу», стаття 65 Закону України "Про телебачення і радіомовлення") у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.
Щодо статусу «публічна особа»
Позивач вказує, що вона є публічною особою. Її публічність випливає з посади, яку вона обіймає.
Суд зауважує, що беручи до уваги правові висновки Верховного Суду, при розгляді справи суд має враховувати, що спірна інформація стосується публічної особи і межі допустимої критики щодо такої особи є значно ширшими, ніж щодо пересічної особи. Публічна особа, державний службовець повинні бути готовими до підвищеного рівня критики, у тому числі у різкій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодилась на таку увагу.
Аналогічна правова позиція викладене у постановах Верховного Суду № 607/2775/17 від 29.07.2020, 752/9138/19 від 14.12.2022, № 757/22307/17 від 22.05.2019.
Щодо визнання інформації дискримінаційною
Також позивач звертаючись до суду просив визнати інформацію «дискримінаційною», проте чинне на даний час законодавство не передбачає такого способу захисту права.