Постанова Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 654/3751/18
При вирішенні спору про поділ майна між подружжям, необхідно встановити не лише обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення ведення спільного господарства, з'ясувати джерело і час придбання, його вартість та виходити з презумпції рівності часток, а й враховувати інші істотні обставини, що мають значення для справи, зокрема можливість реального поділу майна з виділенням кожному з подружжя окремих видів (об'єктів) майна, можливість спільного користування певним видом майна у разі визначення ідеальних часток у цьому майні та спільного користування неподільною річчю, а також чи був визначений сторонами певний порядок користування спірним майном, матеріальне становище співвласників щодо можливості сплати грошової компенсації при перевищенні вартості частки, що підлягає виділу іншому з подружжя, тощо.
Обставини справи
Позивач звернулася з позовом до відповідача про поділ майна подружжя. Позов мотивований тим, що за час шлюбу набуто таке майно:
– житловий будинок, загальною площею 42,7 кв. м. Відповідно до висновку про оцінку ринкова вартість зазначеного будинку з надвірними будівлями та спорудами становила 342 796,00 грн, а земельної ділянки – 203 400,00 грн;
– автомобіль HYUNDAY і30. Середньоринкова вартість зазначеного автомобіля становить 251 179,50 грн;
– грошові кошти, які містяться на депозитному банківському рахунку у розмірі 52 840 дол. США, та які були зняті відповідачем у період з березня по травень 2018 року, а також залишок на рахунку у розмірі 29 783, 87 дол. США.
З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просила:
– виділити їй у власність автомобіль HYUNDAY і30 вартістю 251 179,50 грн;
– залишити у власності відповідача житловий будинок загальною площею 42,7 кв. м та земельну ділянку, на якій розташований будинок вартістю 546 196,00 грн (згідно з оцінкою);
– стягнути з відповідача 295 017, 00 грн як грошову компенсацію вартості належної їй частки за житловий будинок і земельну ділянку;
– визнати право власності на ½ частки грошових коштів, які перебувають на розрахунковому рахунку у загальному розмірі 41 310,00 дол. США, що у гривневому еквіваленті становить 1 121 566,00 гривні.
Відповідач звернувся до суду із зустрічним позовом про поділ майна подружжя.
Зустрічний позов мотивований тим, що під час офіційного перебування у шлюбі подружжям, крім зазначеного у первісному позові позивача майна, придбано у спільну власність речі загального вжитку на загальну суму 630 300,00 гривні.
На думку відповідача, автомобіль HYUNDAY і30 слід визнати його особистою власністю, оскільки зазначений автомобіль йому подаровано на день народження позивачем.
Позивач займається підприємницькою діяльністю. Кошти на бізнес вона отримала від відповідача під час шлюбу. Зокрема, на відкриття магазину з продажу тканин і закупівлю товару позивачем витрачено кошти подружжя на загальну суму 1 268 270 гривні.
Крім того, кошти у розмірі 1 057 692 грн, які вона знімала за довіреністю (у період із серпня 2016 року по березень 2017 року) з особистого рахунку відповідача витрачалися позивачем виключно на закупівлю товару для зазначеного магазину. З огляду на те, що з червня 2017 року подружжя фактично припинило спільно проживати, а відтак і вести спільне господарство, відповідач вважає, що необхідно прийняти до розподілу подружжя лише грошові кошти на рахунках станом на 17 червня 2017 року. Згідно з випискою з рахунку залишок коштів на рахунках становить 13 220 дол. США, що еквівалентно 253 612 гривням.
Також відповідач видав довіреність на ім'я позивача на право розпорядження його майном під час його перебування у морі. Позивач під час перебування відповідача за межами України (у морі) та вже не перебуваючи з ним у фактичних подружніх стосунках, проти волі відповідача уклала зі своєю матір'ю договір купівлі-продажу належних йому 2/5 частки житлового будинку. Кошти за зазначеним договором він не отримав. Надалі матір позивача подарувала зазначене майно дочці відповідача. Крім того, відповідач здійснив за власні кошти ремонт придбаного матір'ю позивача будинку на загальну суму 202 000 гривень.
З урахуванням збільшених позовних вимог відповідач просив поділити майно подружжя так:
– визнати за відповідачем право власності на: 1) майно подружжя на суму 120 200 гривень; 2) автомобіль HYUNDAI і30, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2013 року випуску; 3) житловий будинок загальною площею 42,7 кв. м вартістю 342 796 гривень та земельну ділянку вартістю 203 400 грн.; 4) ½ частки права власності на кошти, які містилися на розрахункових рахунках відповідача станом на 01 липня 2017 року; 5) ½ частки придбаного товару (майна) у бізнесі колишньої дружини фізичної особи – підприємця на суму 1 162 981 грн; 6) частки житлового будинку;
– визнати за позивачем право власності на: 1) майно подружжя на загальну суму 510 100 грн; 2) ½ частки придбаного товару (майна) у бізнесі позивача на суму 1 162 981 грн; 3) ½ права власності на кошти, які містилися на належних відповідачу розрахункових рахунках станом на 01 липня 2017 року; 4) 1/5 частки житлового будинку;
– стягнути з позивача на його користь 1 185 833 грн як грошову компенсацію з метою приведення часток сторін з огляду на презумпцію рівності часток.
Також відповідач подав позов до позивача, її матері та доньки про визнання договору купівлі-продажу частини будинку та договору дарування недійсними, відповідно до якого з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив суд:
– визнати недійсним договір дарування від 08 листопада 2017 року, який укладений між матір'ю позивача та донькою позивача;
– виключити запис із реєстру прав власності на нерухоме майно в частині договору купівлі-продажу від 11 вересня 2017 року 2/5 частки житлового будинку, який укладений між позивачем та її матір'ю;
– виключити запис із реєстру прав власності на нерухоме майно в частині договору дарування від 08 листопада 2017 року, укладений між матір'ю позивача та донькою позивача.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням суду першої інстанції позовні вимоги позивача та зустрічні позовні вимоги відповідача про поділ майна подружжя задоволено частково. Визнано за позивачем право власності на ½ частки автомобіля HYUNDAY і30. Визнано за позивачем право власності на ½ частки будинку та земельну ділянку. Визнано за відповідачем право власності на ½ частки будинку та земельну ділянку. Стягнуто з відповідача на користь позивача ½ частки грошових коштів з банківського рахунку у сумі 14 891 дол. США, що в еквіваленті до української гривні на день розгляду справи становить 406 996 гривень. Зобов'язано позивача передати відповідачу побутові речі згідно з переліком.
Стягнуто з відповідача на користь позивача ½ частки вартості побутового майна, переданого відповідачу у розмірі 25 650 гривень.
В іншій частині заявлених позовних вимог позивача та зустрічних позовних вимог відповідача відмовлено. У задоволенні позовних вимог відповідача до позивача, її матері та доньки про визнання договору купівлі-продажу та договору дарування недійсними відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано так:
– договір купівлі-продажу від 11 вересня 2017 року 2/5 часток житлового будинку укладений позивачем відповідно до вимог чинного законодавства. Відповідач не довів, що позивач діяла всупереч його інтересам, на представництво яких він її уповноважив. Отже, відсутні підстави для визнання договору купівлі-продажу частини житлового будинку недійсними, а тому цей будинок не входить до об'єктів спільної сумісної власності подружжя під час поділу майна та визначення його часток;
– щодо поділу придбаного позивачем товару для бізнесу на загальну суму 2 325 963 гривні понесених витрат на ремонт та облаштування будинку, придбаного матір'ю позивача, вказані вимоги задоволенню не підлягають, оскільки на підтвердження заявлених вимог не надано жодних доказів;
– щодо визнання автомобіля особистою власністю відповідача як такого, що був отриманий у дар від дружини на день народження. Відповідачем не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження вказаної обставини, не надано доказів того, що позивач подарувала вказаний автомобіль саме за особисті кошти, а не за спільні кошти подружжя, тому вимога відповідача не може бути задоволена;
– часток кожного з подружжя, оскільки позивач бажає залишити його у своїй власності, а відповідач бажає залишити автомобіль собі і не згоден на компенсацію вартості своєї частки, при цьому жодна зі сторін не внесла суму компенсації на депозитний рахунок суду і не згодна на компенсацію вартості вказаного майна, тому суд визначив право власності на ідеальні частки в цьому майні за кожною зі сторін і залишив майно у спільній частковій власності;
– щодо поділу будинку та земельної ділянки, то кожна зі сторін провела оцінку спірного майна, але різниця вартості вказаного об'єкта відповідно до наданих висновків дуже суттєва. При цьому позивач бажала залишити це майно у власності відповідача з виплатою їй компенсації ½ частки вартості відповідно до оцінки майна, наданої нею під час звернення з позовом.
Відповідач також хотів залишити це майно собі з виплатою компенсації відповідно до вартості, визначеної експертом. Але, бажаючи залишити майно собі, відповідач не вніс на депозитний рахунок суду суму компенсації вартості ½ частки, належної позивачу.
Крім того, сторони не дійшли згоди щодо вартості спірного майна, провівши експертні оцінки й отримавши різну оціночну вартість будинку та земельної ділянки, а відповідно не дійшли згоди щодо вартості грошової компенсації. При цьому сторонами не ставилося питання щодо можливості поділу вказаного майна в натурі. Тому суд першої інстанції визнав ідеальні частки в цьому майні без його реального поділу, визнавши право власності на ½ частки у спільному майні за кожною зі сторін спору;
– щодо поділу грошових коштів на депозитному рахунку відповідача. Відповідач стверджував, що поділу підлягає сума, яка містилася на рахунках станом на 17 червня 2017 року, оскільки саме в цей період він фактично припинив шлюбні відносини з позивачем. Позивач зі свого боку не погодилася із цим твердженням і зазначила, що проживати разом з відповідачем вони припинили у березні 2018 року, у зв'язку із цим у квітні 2018 року була подана заява про розірвання шлюбу. Як свідчить інформація, надана банком, грошові кошти були зняті з рахунку у березні та квітні 2018 року. Суд першої інстанції відхилив доводи відповідача щодо припинення спільного проживання з позивачем з 17 червня 2017 року, а також доводи позивача щодо припинення шлюбних відносин у квітні 2018 року, оскільки сторонами не встановлювався режим окремого проживання у вказані періоди, а інших належних і допустимих доказів сторонами надано не було.
Враховуючи, що сторони не дійшли згоди щодо часу фактичного припинення шлюбних відносин, а належних доказів на підтвердження або спростування позиції кожної зі сторін не надано, суд першої інстанції визнав час припинення шлюбних відносин із дати винесення судом рішення про розірвання шлюбу – 21 вересня 2018 року.
Суд першої інстанції зробив висновок, що поділу підлягає сума залишку на вказаному рахунку в ідеальних частках по ½ частки на кожного з подружжя. Сума, яка підлягає стягненню на користь позивача, становить 14 981 дол. США.
Позивач у відзиві та судових дебатах частково визнала вимоги відповідача щодо наявності у неї побутового майна, яке вона згодна повернути йому.
При цьому вона не визначила вартість вказаного майна і тим самим погодилась на вартість, запропоновану відповідачем.
За таких обставин суд першої інстанції передав вказане майно відповідачу, стягнувши з нього на користь позивача ½ частки вартості вказаного майна з урахуванням запропонованої ним вартості, що становить 28 150 гривень.
В іншій частині заявлених позовних вимог відповідача щодо поділу побутового майна суд першої інстанції відмовив, оскільки докази його придбання, наявності, належності, вартості та відповідної оцінки відповідачем суду не надано.
Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано в частині стягнення з відповідача на користь позивача ½ частки грошових коштів з банківського рахунку у розмірі 14 891 дол. США та змінено, зазначену суму на 6 190 дол. США. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Змінюючи частково рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що при визначенні розміру грошових коштів суд першої інстанції послався на наявну в матеріалах справи довідку банку, згідно з якою залишок грошових коштів на рахунку становив 29 783,87 дол. США (станом на 18 грудня 2018 року). Оскільки за обставинами справи встановлено час припинення шлюбних відносин між сторонами з 21 вересня 2018 року, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що розмір грошових коштів на рахунку, які підлягають поділу між подружжям, необхідно визначати саме станом на 21 вересня 2018 року (дата винесення рішення про розірвання шлюбу). Згідно з наданою суду апеляційної інстанції випискою банку від 09 листопада 2021 року залишок коштів на рахунку клієнта станом на 30 вересня 2018 року становив 12 380,80 дол. США. Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що ця сума грошових коштів, яка містилась у банку на момент винесення рішення про розірвання шлюбу, має підлягати поділу між подружжям в ідеальних частках по ½ частки кожному та стягненню її ½ частки з відповідача, на якого відкрито рахунок у банку, на користь позивача, яка на час розірвання шлюбу не мала права розпоряджатися грошовими коштами на його рахунку.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного з подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2022 року у справі №640/1183/18 (провадження №61-16708св21) зазначено, що «системний аналіз статей 57, 60 та 61 СК України дозволяє дійти висновку про те, що майно фізичної особи-підприємця може бути об'єктом спільної сумісної власності подружжя і предметом поділу між кожним з подружжя з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення правового режиму спільного сумісного майна подружжя та способів поділу його між кожним з подружжя. Майно ФОП, яке використовується для її господарської діяльності, вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів та використовується в інтересах сім'ї».
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності. Водночас при вирішенні спору про поділ майна між подружжям, необхідно встановити не лише обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення ведення спільного господарства, з'ясувати джерело і час придбання, його вартість та виходити з презумпції рівності часток, а й інші істотні обставини, що мають значення для справи, зокрема можливість реального поділу майна з виділенням кожному з подружжя окремих видів (об'єктів) майна, можливість спільного користування певним видом майна у разі визначення ідеальних часток у цьому майні та спільного користування неподільною річчю, а також чи був визначений сторонами певний порядок користування спірним майном, матеріальне становище співвласників щодо можливості сплати грошової компенсацію при перевищенні вартості частки, що підлягає виділу іншому з подружжя тощо.
Здійснюючи поділ майна подружжя без його реального поділу, апеляційний суд не звернув уваги на зміст позовних вимог і позивача, і відповідача, які, звертаючись до суду з позовами, просили провести реальний поділ майна, та не врахував, що сутність поділу полягає саме в тому, щоб кожному з подружжя присудити в особисту власність конкретні речі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20 (провадження №14-182цс21) зазначено, що «Велика Палата Верховного Суду зауважує, що приписи частин четвертої та п'ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) треба розуміти так: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні.
Інакше кажучи, вимога позивача про стягнення з відповідача грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на майно подружжя не породжує обов'язку відповідача попередньо внести відповідну суму на депозитний рахунок суду (див. висновок, сформульований у постанові Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі №299/2587/15-ц). Підтвердження платоспроможності такого відповідача законодавство України не вимагає».
У справі, що переглядається, позивач бажала поділити майно подружжя, зокрема, так, щоб виділити відповідачу у власність житловий будинок та земельну ділянку, а їй виплатити компенсацію замість її частки у праві спільної сумісної власності на цю неподільну річ. Відповідач зі свого боку також хотів залишити це майно собі з виплатою компенсації відповідно до вартості, визначеної експертом. Суд першої інстанції не врахував цю обставину та зробив помилковий висновок, що, бажаючи залишити майно собі, відповідач повинен був внести на депозитний рахунок суду суму компенсації вартості ½ частки, належної позивачу.
У спорі, в якому особа просить суд припинити її (а не відповідача) право власності на частку у праві спільної сумісної власності подружжя на майно та виплатити грошову компенсацію вартості цієї частки, немає необхідності в отриманні згоди відповідача на таке припинення права позивача, а також у внесенні відповідачем суми компенсації на депозитний рахунок суду.
У постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року справа №757/64512/16-ц (провадження №61-12274св21) зазначено, що «головним критерієм поділу майна як об'єкта права спільної сумісної власності є припинення правовідносин спільної сумісної власності між колишніми учасниками та припинення відносин спільної власності взагалі (частина третя статті 372 ЦК України); у разі поділу кожен учасник має право одержати в натурі ту частину спільного майна, яка відповідає його частці у спільному сумісному майні.
У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Відповідно до положень частини першої статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу.
Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20 (провадження №14- 182цс21)».
Отже, коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них надалі вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.
Враховуючи, що вищевказані порушення законодавства суду першої інстанції не були враховані судом апеляційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку, що справа має бути передана на новий розгляд до апеляційного суду.
Детальніше з текстом постанови можна ознайомитися в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням: https://tinyurl.com/mr4b7ma4
Джерело: Бюлетень Комітету НААУ з питань сімейного права (інформаційний дайджест у сфері сімейного права) за ІІ квартал 2023 року. Випуск 13. https://tinyurl.com/49pz9jv4