Автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору про перевезення вантажу надає відповідну послугу, а не власник чи користувач транспортного засобу
📌РУХ СПРАВИ:
ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, у якому просила визнати протиправною та скасувати постанову відповідача про застосування адміністративно-господарського штрафу №335934 від 23 березня 2023 року.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 вказувала на те, що оскільки вона не є автомобільним перевізником у розумінні статті 33 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2344-III «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон № 2344-III) та не надавала послуги по перевезенню вантажу, спірна постанова є протиправною. Зазначала, що відповідачем порушено законні вимоги, визначені Порядком проведення рейдових перевірок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року № 1567 (далі - Порядок № 1567), Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв`язку від 07 червня 2010 року № 340 та Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 24 червня 2010 року № 385 (далі - Інструкція № 385). На переконання ОСОБА_1 , відповідач не розглянув справу у відповідності до принципу своєчасного, всебічного, повного та об`єктивного з`ясування обставин кожної справи, а керувався лише фактом реєстрації автомобіля та наявністю зареєстрованої підприємницької діяльності позивача.
📌ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову Відділу Державного нагляду (контролю) у Донецькій, Луганській та Харківській областях Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № 335934 від 23 березня 2023 року.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки водій транспортного засобу не надав протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу та товарно-транспортну накладну, то спірна постанова є законною та обґрунтованою.
Суд першої інстанції зазначив, що видаткова накладна № 310733059-017 від 28 лютого 2023 року (далі - видаткова накладна), що надана водієм при перевірці, не є належним документом, оскільки в ній відсутні обов`язкові реквізити, встановлені чинним законодавством України.
Також суд вказав на відсутність доказів щодо знаходження вказаного транспортного засобу на час проведення перевірки на зберіганні.
При цьому суд врахував, що позивач, транспортний засіб якого обладнаний тахографом, зобов`язаний забезпечувати належну його експлуатацію, а водій повинен мати при собі протокол про перевірку та адаптацію вказаного тахографа.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції вказав на те, що позивачка не є суб`єктом відповідальності, передбаченої абзацом 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-III, а тому відсутні правові підстави для притягнення її до відповідальності у розумінні статті 33 цього Закону.
При цьому, посилаючись на сформовану практику Верховного Суду викладену в постановах від 22 березня 2023 року у справі № 240/22448/20, від 06 липня 2023 року у справі № 560/514/22, від 01 червня 2023 року у справі № 640/39442/21, апеляційний суд зазначив, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт покладається виключно на автомобільних перевізників, а не на власників транспортного засобу, яким перевозиться вантаж.
Разом з цим, апеляційний суд звернув увагу на те, що позивачка є лише власником вказаного транспортного засобу, натомість, доказів того, що вона є автомобільним перевізником вантажу згідно з видатковою накладною № 310-733059-017 від 28 лютого 2023 року, матеріали справи не містять.
📌КАСАЦІЙНА СКАРГА:
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Укртрансбезпека звернулася із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2024 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 23 травня 2024 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Касаційне провадження у цій справі відкрито на підстав пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) із посиланням на підпункти «а» та «в» частини п`ятої статті 328 цього Кодексу.
Позиція скаржника полягає в тому, що позивачку притягнуто до відповідальності за відсутності товарно-транспортної накладної встановленої форми на вантаж та протоколу перевірки і адаптації тахографа до транспортного засобу.
При цьому скаржник, посилаючись на практику Верховного Суду, наполягає на тому, що оскільки транспортний засіб обладнаний тахографом, то, відповідно до норм чинного законодавства України, позивачка зобов`язана була забезпечувати належну його експлуатацію, а водій повинен мати при собі протокол про відповідну перевірку.
Автор касаційної скарги стверджує, що видаткова накладна, яка надана водієм при перевірці та додається позивачкою до цієї справи, не є належним документом з огляду на відсутність обов`язкових реквізитів, встановлених законодавством.
Також скаржник вказує на неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 грудня 2023 року у справі № 440/9668/22 та від 22 грудня 2023 року у справі № 140/6451/22, відповідно до яких встановлення особи автомобільного перевізника (суб`єкта відповідальності за приписами Закону № 2344-III) є необхідним, для чого й призначається розгляд справи, під час якого посадова особа відповідача має з`ясувати, зокрема, особу порушника.
Звертає увагу нате, що позивачку було запрошено на розгляд справи, однак вона не з`явилась та надала відповідні пояснення лише в суді.
Також, Укртрансбезпекою зазначено, що укладення наведених (можливих) договорів, зокрема, договору позички чи договору зберігання не підкріплено належними доказами у справі, договори не надавались водієм під час проведення перевірки та позивачкою під час звернення до суду, внаслідок чого, на думку скаржника, цілком доцільним є висновок про те, що позивачка у вказаних правовідносинах є суб`єктом відповідальності у розумінні вимог Закону № 2344-III.
На переконання скаржника, у вказаному випадку ОСОБА_1 здійснювалися послуги з перевезення вантажу, що підпадає під визначення автомобільного перевізника.
Також скаржник звертає увагу на те, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції створює прецедент, за яким особи, які порушують законодавство про автомобільний транспорт, можуть уникнути відповідальності шляхом надання документів щодо іншого автомобільного перевізника після проведення рейдової перевірки та складання первинних матеріалів.
Крім цього, касаційна скарга містить доводи щодо нехтування позивачкою належними їй правами довести свою невинуватість під час розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки та надання своїх заперечень лише в суді.
📌ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ:
Спірним у цій справі є питання правомірності стягнення саме з власника транспортного засобу адміністративно-господарських санкцій та визначення такого власника автомобільним перевізником у розумінні вимог Закону № 2344-III.
Верховний Суд зазначає, що автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення вантажу на законних підставах.
Проте, автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу, а не власник/користувач транспортного засобу. Надання цієї послуги може передбачати використання (на законних підставах) транспортного засобу, який належить іншій особі, але ця обставина не змінює правового статусу перевізника в цих правовідносинах, особливо коли йдеться про застосування відповідальності, передбаченої абзацом шістнадцятим частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Тому автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися).
Отже, системний аналіз наведених вище положень законодавства свідчить про те, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, яка передбачена положеннями частини першої статті 60 Закону № 2344-III, застосовується лише до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж.
Обґрунтовуючи висновок про неправомірність спірної постанови, апеляційний суд виходив з того, що згідно з видатковою накладною, яку надано водієм співробітникам відповідача під час проведення перевірки, вантаж відпущено ТОВ «АЛТ-Автосервіс», а одержано - ТОВ «Трейд Полтава», водночас, доказів того, що позивачка є автомобільним перевізником вантажу, який перебував у транспортному засобі під час проведення перевірки, матеріали справи не містять.
До того ж слід зазначити, що відповідачем під час розгляду матеріалів справи та прийняття спірної постанови за цим розглядом не було встановлено статус ТОВ «АЛТ-Автосервіс» та ТОВ «Трейд Полтава» у цих правовідносинах, натомість скаржник лише обмежився зазначенням про невідповідність видаткової накладної вимогам законодавства (зокрема, відсутність обов`язкових реквізитів в останній).
Окрім цього, апеляційним судом встановлено, що транспортний засіб (марки MAN державний номерний знак НОМЕР_1 ) належить ОСОБА_1 , за кермом цього транспортного засобу під час перевірки перебував водій ОСОБА_2 , який надав пояснення, що транспортний засіб знаходиться в нього на зберіганні, товар віз для своїх цілей та підприємницьку діяльність не здійснював.
Варто зауважити, що посадові особи відповідача повинні забезпечити відповідні вимоги Закону № 2344-III про те, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт повинен нести дійсний автомобільний перевізник, тобто особа, яка в момент перевірки здійснювала автомобільне перевезення, при цьому була зобов`язана дотримуватись вимог указаного Закону і, серед іншого, забезпечити водія (та/або іншу уповноважену особу, присутню при перевірці) відповідною документацією, яка є необхідною для повното та всебічного встановлення усіх обставин, які були предметом перевірки.
Варто зауважити, що ОСОБА_1 не була зазначена як автомобільний перевізник у видатковій накладній, яку надано відповідачу водієм ОСОБА_2 під час перевірки, а інших доказів того, що саме ОСОБА_1 здійснювала перевезення вантажу, як автомобільний перевізник, відповідачем не надано.
Положеннями частини другої статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Отже, з огляду на приписи частини другої статті 77 КАС України, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність належних, достатніх та беззаперечних доказів на підтвердження того, що під час проведення рейдової перевірки допущено перевезення вантажу за відсутності документів, визначених положеннями Закону № 2344-III.
Та обставина, що власником транспортного засобу є ОСОБА_1 , має значення для з`ясування питання законності його користування для перевезення вантажу, але не особи, яка має відповідати за порушення вимог статті 48 Закону № 2344-III.
Колегія суддів зауважує, що автомобільний перевізник визначається на основі документів, якими підтверджується укладення договору перевезення вантажу.
Натомість, в обсязі встановлених обставин у цій справі відповідач зосередив свою увагу лише на реєстраційних документах на транспортний засіб позивача та відомостях акта від 03 березня 2023 року щодо відсутності передбачених законодавством документів, внаслідок чого застосував адміністративно-господарський штраф щодо особи, причетність якої до перевезення вантажу не підтверджена належними доказами.
Разом з цим, в позовній заяві ОСОБА_1 стверджує, що відсутність зазначених у цій постанові документів не може вважатися порушенням вимог законодавства України, оскільки 03 березня 2023 року транспортний засіб (який зареєстровано за нею як за громадянкою, а не як за фізичною особою-підприємцем) не використовувався нею для перевезення вантажу з метою здійснення підприємницької діяльності, а експлуатувався водієм для власних потреб.
Також позивачкою зауважено, що водій ОСОБА_2 не є зареєстрованою фізичною особою-підприємцем, не здійснює підприємницьку діяльність, не перебуває у господарських чи трудових відносинах з нею, що підтверджується усними та письмовими поясненнями водія.
Вказані обставини відповідач зобов`язаний був установити під час розгляду матеріалів справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт в органах Укртрансбезпеки, проте цього не здійснив і протиправно застосував відповідальність до власника транспортного засобу, а не до дійсного автомобільного перевізника.
Колегія суддів звертає увагу на те, що під час розгляду справи відповідачем не надано жодного доказу щодо того, що під час проведення рейдової перевірки 03 березня 203 року автомобільним перевізником була саме ОСОБА_1 , тобто співробітниками Укртранспбезпеки не спростовано доводів щодо безпідставності застосування саме до неї адміністративної відповідальності за встановлене порушення.
Також слід звернути увагу на те, що посадові особи відповідача в акті від 03 березня 2023 року не зазначали, на підставі яких документально підтверджених доказів ними було вказано автомобільного перевізника саме позивачку та чи було їм надано в момент перевірки документи, що засвідчують використання водієм ОСОБА_2 транспортного засобу на договірних умовах.
Крім цього, в касаційній скарзі Укртрансбезпека вказує на те, що підставою притягнення позивачки до відповідальності стала відсутність у водія ОСОБА_2 товарно-транспортної накладної, наявність якої передбачено положеннями Правил № 363, та протоколу перевірки та адаптації тахографа (відповідно до пункту 3.3 Інструкції № 385).
Щодо наведеного колегія суддів зазначає, що вказані документи належать до документів, обов`язок наявності яких повинен забезпечити саме автомобільний перевізник відповідно до статті 48 Закону № 2344-III та ця вимога є обов`язковою для тих суб`єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі) на договірних умовах із замовником послуги за плату незалежно від виду перевезення: внутрішнього чи міжнародного.
📌ВИСНОВОК:
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про помилковість притягнення ОСОБА_1 до відповідальності з огляду на те, що остання є власником транспортного засобу, а не перевізником в розумінні положень Закону №2344-III, тому не має відношення до подій, які описані в акті перевірки та спірній постанові.
Стосовно доводів скаржника про створення оскаржуваним судовим рішенням прецедента, за яким особи, які порушують законодавство про автомобільний транспорт, можуть уникнути відповідальності за таке порушення, то з цього приводу колегія суддів зазначає, що обов`язок щодо встановлення дійсного автомобільного перевізника покладено на Укртрансбезпеку, яка, у випадку встановлення порушення законодавства про автомобільний транспорт, зобов`язана притягнути до адміністративної відповідальності лише винну в указаних порушеннях особу.
При цьому притягнення до адміністративної відповідальності особи, яка не була автомобільним перевізником є недопустимою, а тягар наслідків у такому випадку покладено на компетентний контролюючий орган, яким є Укртрансбезпека.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
🔗Джерело: https://reyestr.court.gov.ua/Review/124676014