Аналіз нових змін до Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) в контексті впливу на судову практику у справах про поділ майна подружжя. Чи сприятимуть нові зміни (абз.2 ч.3 ст.435 ЦПК України) до виконання рішень суду про поділ майна подружжя, коли визначені частки, але ускладнена можливість реалізації на практиці права власності на частку одним із подружжя?

Досить поширена практика у категорії справ про поділ спільного майна подружжя обирати спосіб захисту права шляхом визнання права власності на частки подружжя у спільному майні (по 1/2 за кожним із подружжя, виходячи із рівності часток подружжя), керуючись положеннями ст.70 Сімейного кодексу України (далі СК України).

Спосіб захисту визначає позивач при поданні позову (п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України). Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово зазначала, що спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (п.п. 23 – 27 постанови Великої Палата Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20).

Якщо звернутися до поширеної практики про поділ майна в ідеальних частках між подружжям (по 1/2 частці за кожним), слід розуміти, що це не вирішує спір по суті та призводить до нових конфліктів та потенційного нового судового спору. Так, колишнє подружжя, яке проходить через розлучення та неспроможне на спільне подружнє життя, в реальності не здатне на спільне користування 1/2 часткою у нерухомості, та на спільне проживання, що в результаті ставить одного із подружжя в явно невигідне становище (неможливість користування майном та тягар комунальних витрат).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення, гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)). Вбачається, що в даній категорії спорів більш ефективним способом захисту може бути визнання права особистої приватної власності на певне майно за одним із подружжя з грошовою компенсацією іншому із подружжя. При визначенні такого способу захисту права позивачу слід зважати на правову позицію, викладену Великою Палатою ВС в Постанові від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21), про те, що приписи частин 4 та 5 ст. 71 СК України і ст. 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності треба розуміти так (пункт 95):

(а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі ст. 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації);

(б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні.

Проте, станом на сьогоднішній день вже винесено численні судові рішення у справах про поділ майна подружжя, якими визначені частки по 1/2 за кожним із подружжя, виходячи із рівності часток подружжя, але ускладнена реалізації на практиці права власності на частку одним із подружжя, що в результаті є володінням «мертвою часткою» без можливості реального користування та розпорядження.

Законом № 4094-IX від 21.11.2024 частину третю статті 435 Цивільного процесуального кодексу України доповнено положенням про те, що невиконання боржником судового рішення про зобов’язання вчинити певні дії щодо майна стягувача або майна, присудженого на користь стягувача, протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження за заявою стягувача є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з боржника суми вартості відповідного майна, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, вартість майна неможливо визначити або майно відповідно до закону не може оцінюватися.

Пропонується проаналізувати, чи застосування частини третьої статті 435 Цивільного процесуального кодексу України буде сприяти виконанню судових рішень у спорах про поділ майна подружжя, якими визначені частки по 1/2 за кожним із подружжя.

На сьогодні судова практика склалася таким чином, що спосіб виконання судового рішення щодо повернення майна не може бути змінений на стягнення його вартості. Таким чином, у разі якщо боржник не повертає стягувача певне майно, присуджене останньому за рішенням суду, то стягувачу потрібно звертатися з окремим позовом про стягнення вартості відповідного майна, що є непропорційним та обтяжливим. Зміна способу і порядку виконання рішення суду це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у раніше встановлений спосіб.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у цивільній справі №350/426/16-ц виніс постанову 10.06.2019р. в якій зазначив, що зміна способу виконання рішення не може перетворюватись в застосування іншого способу захисту порушеного права позивача. Крім того, Верховний Суд України в постанові від 25.11.2015р. №6-1829цс15 зазначив, що не можна змінити рішення з «витребування майна» на «стягнення вартості цього майна», оскільки зміна способу виконання рішення не повинна змінювати його суть.

Конструкція частини третьої статті 435 Цивільного процесуального кодексу України передбачає наявність рішення суду «про зобов’язання вчинити певні дії щодо майна стягувача або майна, присудженого на користь стягувача». На жаль, проблематика виконання судових рішень у справах про поділ майна подружжя, якими визначені частки по 1/2 за кожним із подружжя, із «мертвою часткою» обумовлена тим, що такі рішення не містять «зобов’язання вчинити певні дії щодо майна стягувача або майна, присудженого на користь стягувача».

На думка автора, з наведено аналізу вбачається, що застосування нових змін (абз.2 ч.3 ст.435 ЦПК України) не вирішує проблему виконання рішень суду про поділ майна подружжя, коли визначені частки по 1/2 за кожним із подружжя. Зокрема, подання заяви про зміну способу і порядку виконання рішення у таких цивільних справах фактично означитиме зміну рішення суду по суті та зобов`язати кожну сторону вчиняти певні дії (як окремий спосіб захисту порушеного права позивача, в той час, коли такі вимоги не заявлялися під час розгляду справи).

Беззаперечно, прийняття Закону №4094-IX посилить судовий контроль за виконанням судових рішень в цілому. Але формулювання, в яких викладено зміни (абз.2 ч.3 ст.435 ЦПК України) не є достатньо гнучкими, щоб запровадити новації до інституту виконання судових рішень, коли визначені частки по 1/2 за кожним із подружжя, але ускладнена можливість реалізації на практиці права власності на частку одним із подружжя. Між тим, не виключено, що така тенденція змін, в подальшому, задовольнить запит на існуючу проблематику та позбавить сторін необхідності повторно звертатися до суду.