Ainis and Others v. Italy (заява № 2264/12): поліція не вжила належних заходів для запобігання передозуванню наркотиків під час утримання під вартою
Рішення у справі Ainis and Others v. Italy (заява № 2264/12) від 14.09.2023 року
Обставини справи
Заявниці, Розальба Айніс, Ненсі Калогеро та Джузеппа Даммічела, три громадянки Італії, які народилися у 1974, 1994 та 1946 роках відповідно і мешкають у Мілані. Вони були матір’ю, донькою та партнеркою C.C.
Рано вранці 10 травня 2001 року C.C. був заарештований разом з трьома іншими особами в рамках операції по боротьбі з незаконним обігом наркотиків, коли він виходив зі своєї квартири в Мілані. C.C. був у поганому психологічному і фізичному стані, можливо, через вживання наркотиків. Йому дозволили відпочити напівлежачи в поліцейській машині. У нього була суха блювота, з рота витікала прозора рідина.
О 3.30 ранку C.C. перевели в наручниках до камери у міланському управлінні поліції. О 5.50 ранку він попросився до туалету. Він почав блювати і втратив свідомість; у звіті зазначено, що з його рота текла слина, а з носа – кров.
Офіцер, який відвів C.C. до туалету, заявив, що він не приділяв «постійної уваги C.C., оскільки був зайнятий оформленням та фотографуванням інших осіб».
Потім було викликано швидку допомогу, оскільки C.C. був у ціанотичному стані, з утрудненим диханням і судомами. О 6.07 ранку приїхала швидка допомога. О 6.16 ранку C.C. помер у лікарні Fatebenefratelli.
Було проведено розтин, який виявив набряк мозку та легень, спричинений рідкою кров’ю, застійні явища у внутрішніх органах, а також петехіальні плями, сумісні з природною смертю, що характеризується утрудненим диханням або смертю від асфіксії. Патологоанатом не зміг встановити точну причину смерті.
Пізніший звіт, опублікований у 2003 році, дійшов висновку, що причиною смерті стала гостра інтоксикація кокаїном, прийнята в час, «дуже близький до його смерті».
У квітні 2003 року прокуратура вирішила не розпочинати розслідування, оскільки не було доказів скоєння злочину третьою особою.
Заявники подали до суду на Міністерство внутрішніх справ на підставі ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпеці (omissione di soccorso), та відсутності належного нагляду (omessa sorveglianza).
Окружний суд Мілана визнав Міністерство відповідальним, дійшовши висновку, що поліція або не провела обшук C.C. під час арешту, або не забезпечила належний нагляд за ним, оскільки він або мав при собі велику кількість кокаїну на момент арешту, або придбав його, перебуваючи в поліцейському відділку. Він додав, що в цьому випадку співробітники поліції були зобов’язані отримати дозвіл суду на проведення особистого обшуку. Суд присудив 100 000 євро (EUR) компенсації матері C.C. і 125 000 євро його дочці.
Однак Міланський апеляційний суд скасував це рішення, не знайшовши цивільної відповідальності з боку Міністерства. Він підкреслив, без конкретного обґрунтування, що хоча безпосередньою причиною смерті С.С. було вживання великої кількості кокаїну незадовго до його смерті, вона також була викликана вживанням кокаїну під час арешту, і що смертельний напад стався раптово, «тому що він знайшов родючу територію в організмі, який був підданий сильному напруженню через попереднє вживання - або вживання - наркотичних речовин».
У 2011 році Касаційний суд постановив, що він не може повернутися до встановлення фактів, викладених Апеляційним судом, і що останній дійшов своїх висновків у логічний і обґрунтований спосіб.
Стверджуване порушення прав
Посилаючись на статтю 2 (право на життя), заявники скаржилися на те, що органи влади не вжили належних заходів для захисту життя C.C. під час перебування під вартою.
Висновки Суду
Суд нагадав, що право на життя є одним з найбільш фундаментальних положень Конвенції, і що органи влади зобов'язані нести відповідальність за поводження з особами, які перебувають під вартою в поліції, з огляду на їхнє вразливе становище.
Він повторив, що стосовно тілесних ушкоджень і смерті під час тримання під вартою, тягар доведення можна вважати таким, що покладається на органи влади, які повинні надати задовільне та переконливе пояснення.
З самого початку Суд зазначив, що, незважаючи на відсутність достатніх доказів того, що влада знала або повинна була знати, що існував реальний і безпосередній ризик того, що С.С. прийме смертельну дозу кокаїну, вона була зобов'язана вжити елементарних запобіжних заходів для мінімізації будь-яких потенційних ризиків для його здоров'я і благополуччя, особливо з огляду на те, що він був нездоровий і перебував в ослабленому стані, що кокаїн був вилучений у нього під час арешту, і що він був відомий поліції як наркозалежний.
Після арешту С. С. жодного разу не отримував медичної допомоги. Не було жодних записів про те, що його обшукували в міланському управлінні поліції. Що стосується аргументу Уряду про те, що особистий обшук С.С. підняв би питання за іншими статтями Конвенції, Суд підтвердив, що було б надмірним обшукувати кожного заарештованого, але це, тим не менш, не звільнило владу від будь-яких зобов'язань у цьому питанні, зокрема, переконатися, що в даному випадку С. С. не мав при собі наркотиків, коли він прибув до поліцейського управління Мілана. Суд не зміг дійти висновку, що такі заходи були вжиті.
Крім того, було незрозуміло, чи здійснювався належний нагляд за С.С., і не всі причетні офіцери були допитані прокуратурою у справі. Уряд не спростував твердження заявників належними аргументами або доказами.
Суд дійшов висновку, що органи влади не забезпечили C.C. достатній та розумний захист його життя, що є порушенням статті 2 Конвенції.
Повний текст рішення доступний за посиланням: https://tinyurl.com/4ht3ynnw
Пресреліз доступний за посиланням: https://tinyurl.com/3cxfuns9
Переклад здійснено Вищою школою адвокатури НААУ