«Біженці представляють найкращі риси людського духу.
Вони потребують і заслуговують на підтримку і солідарність,
а не на закриті кордони і відторгнення»
Антоніу Гутерреш
20 червня міжнародна спільнота відзначає Всесвітній день біженців. Ця подія встановлена 20 червня 2001 року Організацією Об’єднаних Націй на знак п’ятдесятої річниці прийняття Конвенції про статус біженців 1951 року.
Всесвітній день біженців – це нагода вкотре проявити емпатію до постраждалих від війни, конфліктів, насильства та переслідувань, які змушені були покинути свої рідні домівки і шукати порятунку на довгому і складному шляху до безпеки.
Правовий статус та процедура отримання статусу біженця встановлена Конвенцією ООН про статус біженців 1951 року, Протоколом щодо статусу біженців 1967 року та Дублінською конвенцією 1990 року. Це єдині глобальні правові інструменти, які охоплюють найважливіші аспекти життя біженців. Згідно з їхніми положеннями, біженці заслуговують, як мінімум, на такі ж стандарти поводження, якими користуються інші іноземні громадяни в даній країні, а в багатьох випадках – на таке ж поводження, як і громадяни країни.
Конвенція 1951 року містить низку прав, а також підкреслює обов’язки біженців по відношенню до приймаючої країни. Наріжним каменем Конвенції 1951 року є принцип недопущення примусового повернення. Згідно з цим принципом, договірні Держави не будуть жодним чином висилати або повертати біженців до кордонів країни, де їхньому життю чи свободі загрожуватиме небезпека через їхню расу, релігію, громадянство, належність до певної соціальної групи або політичні переконання. Однак це положення не може застосовуватися до біженців, які розглядаються з поважних причин як такі, що є суспільно небезпечними і становлять загрозу безпеці країни, в якій вони знаходяться, або засуджені чинним вироком за вчинення особливо тяжкого злочину.
Права, що містяться в Конвенції 1951 року, включають:
• право не бути висланим, за винятком певних, чітко визначених умов;
• право не бути покараним за незаконний в’їзд на територію договірної держави;
• право на працю;
• право на житло;
• право на освіту;
• право на державну допомогу та підтримку;
• право на свободу віросповідання;
• право на доступ до суду;
• право на свободу пересування територією країни;
• право на отримання документів, що посвідчують особу та проїзних документів.
Деякі основні права, включаючи право на захист від примусового повернення, поширюються на всіх біженців. Чим довше біженець перебуває в приймаючій країні, тим більше він отримує інших прав, що ґрунтується на визнанні того, що чим довше він перебуває в статусі біженця, тим більше прав він потребує.
Глобальною міжурядовою організацією, яка присвячує свою діяльність порятунку життів, захисту прав і створенню кращого майбутнього для біженців, вимушено переміщених громад та осіб без громадянства, є Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців.
Вторгнення Росії в Україну змусило мільйони людей покинути свої домівки і шукати притулку в ЄС та сусідніх країнах.
Беручи до уваги Договір про функціонування Європейського Союзу, Директиву Ради 2001/55/ЄС від 20 липня 2001 року про мінімальні стандарти надання тимчасового захисту у разі масового напливу переміщених осіб та про заходи, які сприяють збалансованості зусиль між державами-членами щодо прийому таких осіб та відповідальності за наслідки такого прийому ( 1 ), зокрема статтю 5, та пропозицію Європейської Комісії, 4 березня 2022 року Рада Європейського Союзу прийняла імлементаційне рішення 2022/382, що встановлює наявність масового напливу переміщених осіб з України у розумінні статті 5 Директиви 2001/55/ЄС та запроваджує тимчасовий захист.
Тимчасовий захист, відмінна від надання статусу біженця, процедура виняткового характеру для забезпечення у разі масового або неминучого масового напливу переміщених осіб із третіх країн, які не можуть повернутися до країни свого походження, негайного тимчасового захисту таких осіб, особливо якщо існує ризик того, що система притулку не зможе впоратися із таким напливом без негативних наслідків для свого ефективного функціонування, інтересів відповідних осіб, а також інших осіб, які просять про надання захисту.
Згідно Директивою 2001/55/ЄС строк тимчасового захисту становить один рік. Якщо захист не припинено відповідно до положень статті 6(1)(b) (у будь-який час за рішенням Ради, прийнятим кваліфікованою більшістю за пропозицією Комісії, яка також розглядає будь-який запит державичлена щодо подання нею пропозиції до Ради), він може бути автоматично продовжений на шестимісячний строк протягом максимум одного року. Якщо причини для тимчасового захисту продовжують існувати, Рада може прийняти рішення кваліфікованою більшістю за пропозицією Комісії, яка також розглядає будь-який запит держави-члена щодо подання нею пропозиції Раді, про продовження цього тимчасового захисту строком до одного року. Максимальний строк тимчасового захисту становить три роки.
Тимчасовий захист можна втратити, якщо:
• війна в Україні завершиться і Рада ЄС прийме рішення про скасування тимчасового захисту українців;
• особа вчинила злочин проти миру, людства або неполітичний злочин (в останньому випадку до отримання тимчасового захисту).
Натомість статус біженця надається в індивідуальному порядку та передбачає проходження спеціальної адміністративної процедури, яка відрізняється у кожній окремій країні та є досить тривалою. При цьому важливо зауважити, що тимчасовий захист не перешкоджає визнанню статусу біженця відповідно до Женевської конвенції. На відміну від тимчасового захисту, статус біженця гарантує право безстрокового проживання на території відповідної держави, а строк на який видається посвідчення біженця відрізняється в різних країнах, хоча передбачає право поновлення на аналогічний строк.
Корисні ресурси:
• World Refugee Day, 20 June. United Nations. http://surl.li/ifzrk
• Роз’яснення щодо тимчасового захисту та отримання статусу біженця. http://surl.li/ifzpb
• Тимчасовий захист чи статус біженця: в чому принципова різниця? http://surl.li/bosww