18 грудня – Міжнародний день мігранта
Загальна інформація про дату
У грудні 2000 року Генеральна Асамблея ООН резолюцією 55/93 (http://tinyurl.com/mpdp2wts) проголосила 18 грудня Міжнародним днем мігранта. Того дня в 1990 році Асамблея прийняла Міжнародну конвенцію про захист прав усіх трудящих-мігрантів і членів їхніх сімей (повний текст – http://tinyurl.com/3yxc4v5p). Зазначена Конвенція не ратифікована Україною.
Для цілей статистики Організація Об’єднаних Націй визначає міжнародного мігранта як будь-яку особу, яка змінила свою країну проживання. Сюди входять усі мігранти, незалежно від їх правового статусу, характеру чи мотиву їхнього переміщення.
Як зазначається на сайті ООН, з найдавніших часів людство було в русі. Деякі люди переїжджають у пошуках роботи чи економічної можливості, щоб приєднатися до сім’ї чи навчатися. Інші переїжджають, щоб уникнути конфлікту, переслідувань або масштабних порушень прав людини. Треті переїжджають у відповідь на несприятливі наслідки, зміни клімату, стихійних лих чи інших екологічних факторів. Водночас як більшість людей мігрують за бажанням, інші мігрують через необхідність. За оцінками Агентства ООН у справах біженців (УВКБ ООН) станом на кінець 2022 року у світі проживало приблизно 35,3 мільйона біженців, а також 5,4 мільйона були шукачами притулку. Більш детальну інформацію можна отримати на сайті ООН за посиланням: http://tinyurl.com/2uptb5bh.
ООН відмічає, що незалежно від причин, які змушують людей переїжджати, мігранти та переміщені особи є одними з найбільш уразливих і маргіналізованих груп суспільства, і часто піддаються жорстокому поводженню та експлуатації, мають обмежений доступ до основних послуг, включаючи медичне обслуговування, і стикаються з ксенофобськими нападами та стигматизацією, що підживлюється дезінформацією. Попри це, мігранти виявилися джерелом процвітання, інновацій та сталого розвитку для країн походження, транзиту та приймаючих країн. Щороку 18 грудня світ відзначає Міжнародний день мігранта, день, призначений для того, щоб визнати важливий внесок мігрантів і підкреслити виклики, з якими вони стикаються. Більш детальна інформація доступна за посиланням: http://tinyurl.com/5d9edxcx.
Заснована у 1951 році, Міжнародна організація з міграції (МОМ) є провідною міжурядовою організацією у сфері міграції та тісно працює з урядовими, міжурядовими та неурядовими партнерами. МОМ підтримує гуманну та впорядковану міграцію для загального блага, присутня у понад 100 країнах та допомагає 175 країнам-членам поліпшити управління міграцією. Вона робить це, надаючи послуги та рекомендації урядам та мігрантам.
Діяльність МОМ спрямована на забезпечення врегульованого та гуманного управління міграцією, міжнародного партнерства у вирішенні міграційних питань, допомогу в пошуку практичних рішень міграційних проблем, а також на надання гуманітарної підтримки мігрантам, які її потребують, включно з біженцями та внутрішньо переміщеними особами. Більш детальну інформацію про діяльність МОМ можна знайти на сайті: http://tinyurl.com/yr88nvkx.
Починаючи з 2000 року, МОМ кожні два роки випускає свої головні звіти про світову міграцію. Звіт про світову міграцію за 2022 рік, одинадцятий із серії звітів про світову міграцію, був створений, щоб сприяти кращому розумінню міграції та мобільності в усьому світі. У цьому новому виданні представлені ключові дані та інформація про міграцію, а також тематичні розділи, присвячені актуальним питанням міграції, і видання структуровано таким чином, щоб зосередитися на двох ключових питаннях для читачів: частина I містить ключову інформацію про міграцію та мігрантів (включаючи статистику, пов’язану з міграцією); і частина II містить збалансований, заснований на фактах аналіз складних і нових питань міграції. Повний текст звіту доступний за посиланням: http://tinyurl.com/mrx72zv8
Захист прав дітей-мігрантів в контексті міжнародного права
Основними міжнародними конвенціями, що регулюють права дітей-мігрантів є Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод (з протоколами) (Європейська конвенція з прав людини) (повний текст – http://tinyurl.com/3f3tvm25), Конвенція про права дитини (повний текст – http://tinyurl.com/5p48h6xb) та Міжнародна конвенція про захист прав усіх трудящих-мігрантів і членів їхніх сімей.
Конвенція про права дитини (стаття 1) визначає, що дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до цієї особи, вона не досягає повноліття раніше.
Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод не містить спеціальних положень щодо неповнолітніх мігрантів, однак практика Європейського суду з прав людини (надалі – ЄСПЛ) визначає, що держави повинні піклуватися про неповнолітніх без супроводу, і не кидати їх напризволяще. Становище неповнолітніх, які подорожують без супроводу дорослих і клопочуть про отримання притулку, є особливо важливим. Одним із прикладів є випадок 15-річного хлопця з Афганістану, який шукав притулку в Греції. Суд установив, що умови, в яких цей неповнолітній без супроводу дорослих спочатку утримувався, і подальшу відмову органів влади піклуватися про нього після його звільнення можна вважати поводженням, що принижує гідність і порушує статтю 3 Конвенції (справа «Рахімі проти Греції» (повний текст – http://tinyurl.com/55u88kuy).
У справі «Нур та інші проти України» (повний текст – https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_f38) ЄСПЛ констатував, що тримання заявниці під вартою після встановлення факту того, що вона неповнолітня, було порушенням пункту 1 статті 5 Європейської конвенції з прав людини.
У 2017 році Комітет із захисту прав усіх трудящих-мігрантів і членів їхніх сімей і Комітет з прав дитини прийняли спільний коментар щодо загальних принципів щодо прав дітей у контексті міжнародної міграції (повний текст – http://tinyurl.com/3d6js7nn). Метою цього спільного коментаря загального характеру є надання авторитетних вказівок щодо законодавчих, політичних та інших відповідних заходів, які слід вжити для забезпечення повного дотримання зобов’язань за Конвенціями щодо повного захисту прав дітей у контексті міжнародної міграції.
Міжнародна конвенція про захист прав усіх трудящих-мігрантів і членів їхніх сімей і Конвенція про права дитини містять юридично обов’язкові зобов’язання, які стосуються як загального, так і конкретного характеру захисту прав дітей у контексті міжнародної міграції.
У контексті міжнародної міграції діти можуть опинитися в ситуації подвійної вразливості як діти, так і діти, які постраждали від міграції, які: (а) самі є мігрантами, поодинці або зі своїми сім’ями, (б) народжені від батьків-мігрантів у країні призначення або (c) залишаються у своїй країні походження, поки один або обидва батьки мігрували до іншої країни. Додаткова вразливість може бути пов’язана з їхнім національним, етнічним або соціальним походженням; статтю; сексуальною орієнтацією або гендерною ідентичністю; релігією; інвалідністю; міграційним або резидентським статусом; статусом громадянства; віком; економічним статусом; політичною чи іншою думкою; або іншим статусом.
Держави-учасниці Конвенцій зобов’язані виконувати свої зобов’язання, викладені в них, щодо поваги, захисту та реалізації прав дітей у контексті міжнародної міграції, незалежно від міграційного статусу дітей, їхніх батьків чи законних опікунів. Зобов’язання держав-учасниць, згідно з Конвенціями, поширюються на кожну дитину в межах їхньої юрисдикції, включаючи юрисдикцію, що випливає з держави, яка здійснює ефективний контроль за межами своїх кордонів. Ці зобов’язання не можуть бути свавільно та в односторонньому порядку обмежені шляхом виключення зон чи районів з території держави або шляхом визначення окремих зон чи районів як такі, що не перебувають або лише частково перебувають під юрисдикцією держави, зокрема в міжнародних водах чи інших транзитних зонах, де держави ставлять механізми контролю міграції. Зобов’язання застосовуються в межах держави, в тому числі щодо тих дітей, які потрапляють під її юрисдикцію під час спроби потрапити на її територію.
Комітети наголошують на пріоритеті прав дитини в контексті міжнародної міграції, а отже, на необхідності інтеграції Конвенцій державами в рамки, політику, практику та/або інші заходи, пов’язані з міграцією.
Спільний коментар розглядає питання недискримінації (статті 1 і 7 Міжнародної конвенції про захист прав усіх трудящих-мігрантів та членів їхніх сімей; стаття 2 Конвенції про права дитини), найкращих інтересів дитини (стаття 3 Конвенції про права дитини), права бути почутим, висловлювати свої погляди та брати участь (стаття 12 Конвенції про права дитини), права на життя, виживання та розвиток (стаття 9 Міжнародної конвенції про захист прав усіх трудящих-мігрантів та членів їхніх сімей; стаття 6 Конвенції про права дитини), заборони випровадження, заборони колективного випровадження (статті 9, 10 і 22 Міжнародної конвенції про захист прав усіх трудящих-мігрантів і членів їхніх сімей; статті 6, 22 і 37 Конвенції про права дитини).
Стаття 3 (1) Конвенції про права дитини зобов’язує як державну, так і приватну сфери, суди, адміністративні та законодавчі органи забезпечити оцінку та врахування найкращих інтересів дитини як основну увагу в усіх діях, що стосуються дітей.
Держави-учасниці повинні вживати всіх необхідних заходів для повного заохочення та сприяння участі дітей, включаючи надання їм можливості бути заслуханими в будь-якому адміністративному чи судовому провадженні, пов’язаному з їх справами або справами їхніх сімей, включаючи будь-яке рішення щодо піклування, притулку або міграційного статусу. Діти повинні бути заслухані незалежно від своїх батьків, а їхні особисті обставини повинні бути враховані при розгляді справ сім’ї. Під час цих процедур слід проводити конкретну оцінку найкращих інтересів, а також брати до уваги конкретні причини міграції дитини. Щодо значного зв’язку між правом бути почутим та найкращими інтересами дитини, Комітет з прав дитини вже заявив, що неможливе правильне застосування статті 3, якщо не дотримуються компоненти статті 12. Подібним чином стаття 3 підсилює функціональність статті 12, сприяючи важливій ролі дітей у прийнятті всіх рішень, що впливають на їх життя.
Держави-учасниці повинні вживати всіх належних заходів, спрямованих на забезпечення права дітей бути почутими під час імміграційних процедур щодо їхніх батьків, зокрема, якщо рішення може вплинути на права дітей, такі як право не розлучатися зі своїми батьками, за винятком випадків, коли таке розлучення відповідає їхнім найкращим інтересам (див. ст. 9 Конвенції про права дитини).
Комітети підкреслюють взаємозв’язок між статтями 2, 6 і 27 (1) Конвенції про права дитини: Держави-учасниці повинні забезпечити, щоб діти в контексті міжнародної міграції, незалежно від їх статусу або статусу їхніх батьків, мали рівень життя, достатній для їх фізичного, розумового, духовного та морального розвитку.
Комітети вже зазначали, що держави не повинні відмовляти дитині на кордоні або повертати її до країни, якщо є вагомі підстави вважати, що існує реальна загроза непоправної шкоди, наприклад, але ні в якому разі, обмежуючись тими, що передбачені статтями 6 (1) і 37 Конвенції про права дитини, або в країні, до якої має бути здійснено переміщення, або в будь-якій країні, до якої дитина може бути згодом вивезена. Такі зобов’язання щодо не випровадження застосовуються незалежно від того, чи походять серйозні порушення прав, гарантованих Конвенцією, недержавними суб’єктами, чи такі порушення є прямим наміром, чи є непрямим наслідком дій, чи бездіяльності держав-учасниць.
Стратегія Ради Європи з прав дитини на 2022 - 2027 роки
Стратегію Ради Європи з прав дитини на 2022 – 2027 роки (надалі – Стратегія) було ухвалено Комітетом міністрів Ради Європи 23 лютого 2022 року.
Зазначена Стратегія визначає шість стратегічних цілей щодо захисту та сприяння правам дитини, які частково базуються на попередніх пріоритетних сферах, що залишаються актуальними («безперервне впровадження»), а з іншого боку включають нові дії, спрямовані на реагування на нові проблемні сфери («спільні інновації»), а саме:
Свобода від насильства для всіх дітей;
Рівні можливості та соціальна інтеграція для всіх дітей;
Доступ і безпечне використання технологій для всіх дітей;
Дружнє правосуддя для всіх дітей;
Надання голосу кожній дитині;
Права дитини в кризових і надзвичайних ситуаціях.
У цій Стратегії правам дітей у кризових та надзвичайних ситуаціях присвячений розділ 2.6. У ньому констатується, що права дитини піддаються більшому ризику під час кризових та надзвичайних ситуацій, а отже, повинні особливо поважатися та захищатися. До таких ситуацій належать збройні конфлікти та тероризм, міграція та вимушене переміщення, медичні та економічні кризи, стихійні лиха, включаючи зміну клімату, та будь-які інші непередбачувані події, які можуть перешкоджати здійсненню дітьми всіх їхніх прав людини. Стратегія має на меті зберігати певний рівень гнучкості до будь-яких непередбачуваних подій, щоб можна було також розв'язувати нові проблеми.
Стратегія визначає шляхи для забезпечення захисту прав дитини під час
кризових та надзвичайних ситуаціях, зокрема й розробку та просування стандартів щодо прав людини для дітей у міграції.
Також Стратегія передбачає впровадження інновацій, зокрема щодо надання підтримки державам-членам у створенні сильних систем захисту дітей, здатних адаптуватися до кризових ситуацій, розвитку потенціалу та інструментів підтримки держав-членів щодо захисту дітей у збройних конфліктах, реінтеграції та реабілітації дітей, які повертаються із зон конфлікту, а також аналізу та консультування з правових питань актуальних для дітей, зокрема для дітей-сиріт, дітей-біженців та внутрішньо переміщених дітей, а також у випадках серйозних порушень прав людини.
Серед викликів, які потрібно вирішити терміново, Стратегія визначає захист дітей, особливо в кризових і надзвичайних ситуаціях (наприклад, (громадянська) війна). Звертає увагу, що під час війни та збройного конфлікту виживання є першочерговим і діти стикаються з багатьма перешкодами в розвитку своїх здібностей, ресурсів і потенціалів, а також на необхідність зробити провадження щодо дітей-мігрантів і біженців більш ефективним і своєчасним, особливо для дітей без супроводу, розширення доступу до своєчасних і менш складних процедур возз’єднання сім’ї, надання можливості усім дітям, навіть у кризових і надзвичайних ситуаціях, відвідувати школу або вступати до інших закладів освіти.
Серед можливих дій, які необхідно вжити визначаються:
розміщення дітей мігрантів та біженців у пристосованих для дітей
центрах або притулках, дружніх до дітей;
розроблення політики та процедури прийому дітей мігрантів та біженців
більш дружніх до дітей і таких, що ґрунтуються на правах дитини;
забезпечення безперервності вільного доступу до системи охорони здоров’я для дітей у кризових та надзвичайних ситуаціях та надання своєчасного доступу до лікування, забезпечуючи право дітей бути вислуханими та надавати інформовану згоду відповідно до їхнього віку.
Працюючи з дітьми в кризових та надзвичайних ситуаціях, Рада Європи впроваджуватиме такі підходи:
Гендерночутливий підхід: розглядати питання гендерно-обумовленого насильства під час надзвичайних ситуацій та вплив заходів, пов’язаних з COVID-19, на рівність між хлопчиками та дівчатками;
Антидискримінаційний підхід: більш детально розглядати питання захисту різних груп дітей, які перебувають у вразливих ситуаціях під час кризи (діти, які постраждали від міграції, внутрішньо переміщені діти, діти ромів та кочівників, діти в зонах конфлікту, діти з інвалідністю, ЛГБТІ-діти або діти, які живуть у бідності);
Підхід на основі участі дітей: шляхом сприяння залученню дітей до процесу прийняття рішень пов’язаних з вирішенням кризових та надзвичайних ситуацій, таких як: екологічна політика або заходи з подолання пандемій.
Повний текст Стратегії (Strategy for the Rights of the Child (2022-2027)) можна отримати за посиланням: http://tinyurl.com/45yrtp8d.
Захист прав і інтересів громадян України консульськими установами за кордоном
Відповідно до ст. 1 Консульського статуту України (повний текст – http://tinyurl.com/bdfehwbs), консульські установи України захищають за кордоном права та інтереси України, юридичних осіб і громадян України.
Відповідно до ст. 20 Консульського статуту України, консул зобов’язаний вживати заходів для того, щоб юридичні особи та громадяни України користувалися в повному обсязі всіма правами, наданими їм законодавством держави перебування і міжнародними договорами, учасниками яких є Україна і держава перебування, а також міжнародними звичаями. Консул зобов’язаний вживати заходів для відновлення порушених прав юридичних осіб і громадян України.
Стаття 21 Консульського статуту України передбачає, що консул зобов’язаний приймати як письмові, так і усні звернення юридичних осіб та громадян України.
Таким чином, звернення до консула є одним зі способів захисту прав і інтересів громадян України за кордоном.
Корисні посилання
Посібник для дітей та молоді до Стратегії Ради Європи з прав дитини (2022-2027) українською мовою: http://tinyurl.com/mur7wxa3
Електронний курс HELP «Діти-біженці та діти-мігранти» українською мовою: http://tinyurl.com/3bueycvk
Збірник практики ЄСПЛ щодо притулку українською мовою: http://tinyurl.com/fr6hshp8
Підготувала Маргарита Жданова, адвокат, член команди Центру «Адвокат дитини» ВША НААУ